Про те, що на Тернопільщині мешкають племінниці покійного папи Римського Івана Павла Другого, вже відомо давно. А от нещодавно виявилося, що з нашого краю родом близький товариш нинішнього Папи Римського Бенедикта XVI — отець Павло Когут. Вони разом не тільки сиділи за однією партою в семінарії, але й жили в одній кімнаті. Про це розповів журналістам отець Павло під час зустрічі з головою Тернопільської облдержадміністрації Іваном Стойком.
Отець Павло Когут народився у селі Конюхи Козівського району на Тернопільщині у 1926 році. До Франції потрапив під час завершення Другої світової війни. Він покинув рідний край, аби віддати своє життя служінню Господу. Нині, коли в отця Когута за плечима 54 роки душпастирської діяльності, він згадує про ті давні події як про дивний сон.
Щоденна спільна молитва з батьками прищепила з дитинства хлопцеві любов до Бога. Щоб стати священиком, тоді ще юнакові довелося пройти тернистий шлях. «Пам’ятаю, як мене мама проводжала на краю села під лісом, — згадує про початок важкої мандрівки у Європу отець Павло. — Прощаючись, мати не знала, що зі мною буде, чи перейду я той ліс. Десять років вона не мала жодної звісточки про мене! Тільки згодом, коли вже помер Сталін, я написав додому листа, що живий, здоровий і душпастирюю у провінції Лотарингія, що у Франції».
А тоді, у 1944 році, незнаними дорогами Павло Когут дійшов до Німеччини. Там він здобув середню освіту. Далі навчався у духовних семінаріях Франції та Німеччини. Саме у Німеччині він познайомився із Папою Римським Бенедиктом XVI, тоді, правда, його ще називали Йозефом Ратцінгером. «Ми познайомилися з ним у 1950 році. Тоді я приїхав до Фрайзінґу, щоб закінчити богословські студії. Я мешкав в одній кімнаті з Йозефом Ратцінгером, навіть не підозрюючи, що колись він стане Папою, — розповідає отець Когут. — Так сталося, що ми сиділи за однією партою під час навчання. Відразу потоваришували. Воно й не дивно, бо Йозеф був дуже добрий, простий і розумний. Часто гуляли і спілкувалися. Нинішній Папа у юності був гарною людиною, слухняною, вихованою, завжди вислуховував уважно і, звичайно, був побожним. Таким він залишився і до сьогодні. Нас поселили спочатку до однієї кімнати. Жило нас там четверо семінаристів. Зручностей якихось особливих не було. Навіть більше того, щоб помитися, ми приносили ввечері в тазику воду і зранку милися. Зимою ж траплялося, що від холоду в кімнаті вода замерзала. І тоді лід доводилося пробивати.
Про нинішнього Папу як людину отець Павло Когут каже, що для нього Йозеф Ратцінґер — людина скромна і поважна, чудовий вчений-богослов з кришталевим характером, який ніколи не піде на компроміс зі злом і ніколи не назве чорне білим, тому, може, його дехто і не долюблює та чіпляє всілякі епітети.
Завдяки спілкуванню Йозефа Ратцінгера з отцем Павлом, нинішній Папа дізнався про Україну, був обізнаний з її тодішніми проблемами. Від нашого земляка він дізнався, що українська церква тоді переживала важкі часи. «Наприклад, я розповідав Йозефу про молодшого брата моєї мами, якого замордували в тюрмі у1941-му році», — згадує Павло Когут.
Після висвячення у 1951-у році друзі пішли кожен своєю дорогою. Вони не бачилися аж до того часу, як Ратцінгер став архієпископом у Мюнхені. «І що цікаво: при зустрічі він почав розмову так, ніби ми лише вчора розійшлися», — дивується отець Павло. Йозеф Ратцінгер у подробицях почав пригадувати їхнє спілкування двадцятип’ятирічної давності. Розпитував про батьків, чи вдалося Павлові з ними зв’язатися.
— Я побачив, який він уважний і яка в нього добра пам’ять, — дивується наш земляк. — Ну, а востаннє ми бачилися на 50- річчі нашого висвячення. Ми з’їхалися знову до Фрайзінґа. Я відсвяткував річницю з парафіянами в Ельзасі, а потім поїхав до Мюнхена, щоб у церкві, де мене висвячували, відправити святу літургію. А Ратцінґер відслужив в ту саму неділю в Кафедральному Соборі в Мюнхені. Потім ми зустрілися на другий день у Фрайзінґу, в семінарії.
— Нещодавно я побував у Римі, — каже отець Павло. — І мав коротку зустріч з Бенедиктом XVI. Це була коротесенька багатолюдна зустріч, але ми радо вітали одне одного. Йозеф запросив мене приїхати до Ватикану, щоб ми мали вдосталь часу поспілкуватися. Це для мене велика честь. Переконаний, що Бенедикт гідний Петрового престолу і зможе правильно вести християн, оскільки йому допоможе Господь.
