На святкуванні 14-ї річниці Незалежності України неабиякий акцент було зроблено на справах релігійних, церковних. Почати з того, що у Святій Софії Київській Президент, члени Верховної Ради та уряду зустрілися із вищим духовенством — керівниками 20 ти найчисельніших церков України. На запрошення Президента України в урочистостях брали участь, зокрема, патріарх Філарет (УПЦ КП), єпископ УПЦ МП Митрофан, глава УГКЦ Любомир Гузар, глава УАПЦ митрополит Мефодій, представник Конференції римсько-католицьких єпископів України Маркіян Трофім’як, глава Всеукраїнського союзу об’єднань християн-баптистів Григорій Комендант, єпископ Української лютеранської церкви В’ячеслав Горпинчук, муфтій Духовного управління мусульман України шейх Ахмед Тамім, муфтій духовного управління мусульман Криму Еміралі Аблаєв, головний рабин Києва й України Яків Дов Блайх, президент Українського біблійного суспільства Анатолій Глухівський та ін.
Виступаючі під склепінням Св. Софії духовні особи бажали своєму народу процвітання і миру. Першим казання за Україну проголосив патріарх Філарет. Нагадаємо, що подібна молитва за участю глав християнських церков країни відбулася у цьому ж храмі в січні — після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах. Закінчилась зустріч блискучим виконанням духовного гімну «Молитва за Україну» Миколи Лисенка.
Церковні справи було згадано також у зверненні Президента до народу України на Майдані. Він, зокрема, сказав; «Високу місію повернення нації до її духовних джерел повинна виконати відновлена Єдина помісна Українська православна церква». Ці слова вселяють надію в те, що уряд та парламент України, попри мільйон нагальних справ, не забувають також про роз’єднане православ’я, про його вплив на суспільні справи та про необхідність формувати — за допомогою Вселенського православ’я — автокефальну Українську церкву. Якщо не заради духовності та єдності народу, так із огляду на наступні вибори. Зазначимо, що слова Президента про наміри відновлення Єдиної помісної православної в Україні викликали чи не найбільші оплески Майдану. Немає жодного сумніву в тому, що та влада і той уряд України, які зможуть знайти остаточне вирішення православного конфлікту в Україні, ввійдуть в історію нашої держави. Але чи зможуть?
Напередодні Дня Незалежності провід УГКЦ переїхав із Львова до Києва, що зроблено відповідно до Канонічного права цієї Церкви (57 Правило). Попри те, що перенесення центру до Києва є внутрішньою справою самої церкви, знайшлися українські й російські світські та церковні політики, які роздули подію до розмірів чи не апокаліптичної катастрофи. На превеликий жаль, деякі вислови «Звернення» митрополита Володимира (Сабодана) у зв’язку з переїздом важко вважати чимось іншим, ніж підбурюванням своєї української пастви. Помітною стала також відсутність митрополита Володимира на святковому зібранні у Святій Софії (він, як колись казали, «привертав увагу своєю неприсутністю»). Невже то була демонстрація протесту? Зокрема у відповідь на оцінку згаданого переїзду греко-католиків Президентом України, який сказав: «Це внутрішня справа Греко-католицької церкви. Ніхто не має права «показувати перстом», якої кому бути віри і вирішувати замість самої Церкви, де повинен знаходитись її центр... Якщо ми дотримуємося Біблії, якщо відносимо себе до віруючих, давайте возлюбимо ближнього — з його почуттями і з його вірою. Тільки таким чином можна формувати доброзичливі відносини з братніми церквами».
На закінчення наведемо один із листів, які останнім часом почали все частіше приходити до редакції газети «День» від свідомих громадян України — віруючих Української православної церкви Московського патріархату.
«Митрополиту Володимиру, копії в ЗМІ!
Ваше Блаженство, Високопреосвященний Владико! Ваші останні інтерв’ю показують, що оперативна інформація про життя єпархій УПЦ МП, піднімаючись знизу вверх, не завжди віддзеркалює реальний стан подій. Це особливо помітно тоді, коли в рапортах до Києва або Москви позиція того чи іншого ієрарха та його нечисленного оточення видається за позицію всіх кліриків і мирян єпархії. Взяти хоча б останні президентські вибори, коли наші миряни піддавалися — вже не вперше — шаленому тиску своїх єпископів і священиків. Ми вистояли, але такого знущання, як на виборах Президента, не було навіть у роки комуністичних репресій. Всім нам було відомо, що всі ці стратегії «втручання» було добре організовано в Києві.
Варто звернути увагу також на те, що коли Предстоятель УПЦ МП говорить про те, що «Помісна церква в Україні вже існує», єпископ Тульчинський і Брацлавський цієї церкви Іполит та його оточення постійно й активно виступають проти автокефалії і помісності Українського православ’я. Попри те, що вони є у глибокій меншості — сотні тисяч простих мирян виступають «за».
Хотілось би також знати, на основі яких «референдумів» протоієрей Балашов (Московська патріархія) заявляє, що більшість духовенства і мирян УПЦ МП задоволені тим церковним устроєм, який мають? Між тим багато й багато українських мирян аж занадто добре розуміють, що тіло православ’я в Україні розірване на три частини, що православні брати і сестри поділені. Хто відповість за цей розкол, за своїх чад перед Богом?
Закінчуючи, ще раз скажу: «Тільки незалежна Українська Церква на основі УПЦ (без «МП»!) і реалізація відомого «Звернення» архієпископа Черкаського і Каневського Софронія, а також братня підтримка всього православного світу забезпечать єдність Православної церкви в Україні». Підпис: «Мирянин Херсона».
