До цього часу між сторінками книг знаходжу засушене листя та квіти — сліди мого дитячого захоплення гербарієм. Хоч як це дивно, дорослих це заняття не захоплює: гуртків гербарію в Києві немає, приватних колекцій засушених рослин також, і навіть любителів подивитися на ожину сторічної давності так просто не знайдеш. Більш того, на біологічних факультетах студентів навчають збирати і сушити гербарій лише на перших курсах. По закінченню ж навчання все, як правило, забувається. Так що «гербарну» науку студенти можуть опанувати, лише розпочавши працювати в одному з 40 українських Гербаріїв, причому лише на освоєння азів потрібно півроку. Всі любителі гербарію зосереджені в цих закладах. У найбільшому Національному гербарії — Гербарії Інституту ботаніки НАН України зберігається понад два мільйони зразків із нашої країни, країн близького і далекого зарубіжжя. Колекції створювалися протягом століть, «термін придатності» у них необмежений, кожен примірник — народна і культурна спадщина, база для наукових робіт, часто єдина можливість побачити рідкісну рослину. До речі, на основі матеріалів столичного Гербарію написана 12-томна «Флора УССР».
Знаходиться Гербарій у центрі міста, в приміщенні Інституту ботаніки. Старовинне приміщення, не дуже відповідає зберіганню рослин, пристосовували, як могли. При вході в Гербарій стоять пеньочки й дерев’яні лавочки, місцями трапляються зображення рослин на стінах. На цьому «рослинний» вигляд установи закінчується. Далі можна побачити лише стінки залізних сірих шаф, в яких і зберігається надбання нації. До речі, в 1998 році Гербарій отримав статус національного надбання. З цього часу він почав отримувати дещо більше грошей. «Вижити можна, але на все необхідне не вистачає», — розповідає куратор Національного гербарію України Наталія Шиян.
Насамперед, не вистачає приміщень. «Люди сидять між шафами, і це дуже погано», — говорить Н. Шиян. Гербарій — справа небезпечна. По-перше, пил. По-друге, раніше папір для збереження просочували різними токсичними речовинами. Наприклад, мікологічні матеріали протравлено нафталіном, який, як відомо, канцероген. «Я особисто якось отруїлася старовинним румунським гербарієм», — розповідає Н. Шиян.
Сучасний гербарій в Україні жодними хімікатами не просочують — термітів у нас, на щастя, немає, а для збереження гербарних зразків і паперу їх достатньо... проморозити. До кожного гербарного зразка, прикріпленого на картонній основі, додається своєрідний паспорт. Все це загортається в тонкий папір, названий «сорочкою», складається в папку з іншими зразками, лягає у вогнетривку герметичну шафу й замикається ключем. Процес створення гербарію, як вже говорилося, непростий. Досконало ним володіють лише постійні співробітники Гербарію — сім чоловік, які знають «в обличчя» кожну рослину і можуть визначити автора гербарію за його «почерком».
Збирачів гербаріїв набагато більше, ніж їх власників. Хоча останнім часом, як говорить Н. Шиян, нових зразків з’являється все менше: «Раніше була можливість виїзду в експедиції машиною, тому й надходило багато матеріалу. А сьогодні машина — розкіш, а в руках же багато не понесеш». Крім співробітників Гербарію, «колекціонуванням» займаються ботаніки, а також студенти біологічних факультетів. У деяких країнах, наприклад, у Китаї, при Гербаріях є спеціальні колектори, єдина робота яких — збирати рослини. У Україні такою практикою й не пахне. До речі, аматорський гербарій може виявитися кращим, ніж зібраний недбалим професіоналом. Зазвичай випадковим людям вдається знайти цікаві рослини. «Коли спеціально шукаєш, нічого цікавого не трапляється», — пояснює Н. Шиян. Буває таке, що в колекції є рідкісні рослини, але немає найпоширеніших. Психологія збирачів зрозуміла: якщо кропива росте на кожному кроці, значить, в гербарії вона давно є. А виходить якраз навпаки.
З колекцією рослин України по сусідству колекція рослин СНД (колишня колекція рослин СРСР) і колекція рослин світу. В останній є особливо цікаві екземпляри. Наприклад, альбом із гербарієм японських рослин, зібраний студентом КПІ під час його візиту до Країни вранішнього сонця в минулому столітті(!). На листочках із рослинами намальовано ієрогліфи, але на недосвідчений в ботаніці погляд, японський гербарій від українського нічим особливо не відрізняється. Колекція рослин світу раніше оновлювалася за рахунок обміну з гербаріями дружніх країн. Сьогодні обмін менш активний, але все ж є. Дещо збирають за кордоном, коли випадає така можливість, самі співробітники й інші «зацікавлені» особи. «Привозять у ганчірочках, в блокнотиках, — розповідає Н. Шиян. — Адже існує проблема перевозу через кордон. Як обкласти митом те, що не має ціни? А науковий об’єкт її і не може мати». Відсутні на гербарій не лише ціни, але й попит. Приватних колекцій в Україні немає, та й за кордоном такі колекції звичайно належать вченим-ботанікам і рано чи пізно все одно вливаються в національні гербарії.
Подекуди між рівними рядами сірих шаф лежать стоси паперів, між яких видніються засушені рослини. Співробітники називають їх «завалами» і «необробленим матеріалом». «Не вистачає людей і паперу, щоб все це розібрати», — пояснила Н. Шиян. Але робота з «розчищання» завалів все ж триває. Історичний гербарій на старому папері реставрації не підлягає — в цьому випадку старовина має свою чарівність. Вчених цікавлять не лише рослини, а й особистості вчених, як саме вони працювали з матеріалом і якими технічними засобами користувалися. Та й рослина, звичайно, може про багато що розповісти. Деякі з них вже давно не ростуть на тій території, на якій їх зірвали. Є й такі, що зовсім зникли з території України. Завдяки гербарію вчені мають можливість виміряти їх, подивитися анатомію, взяти ДНК-аналіз. І навіть... понюхати. Повірте: наклеєна на папір ожина, далеко не першого року зберігання, продовжує чарівно пахнути.
