Закарпаття здавна відоме своїми мінеральними джерелами. На сьогодні тут розвідано понад 360 їхніх родовищ. Регіон має чотири джерела мінвод типу «Єсентуки» і шість — типу «Боржомі». А із загальної кількості родовищ, занесених до кадастру мінеральних вод України, закарпатські становлять 18,8 %. Практично кожен другий населений пункт може похвалитися якщо не значними запасами цього природного багатства, то бодай його наявністю. Відповідно, закарпатські мінеральні води є чудовою базою для організації курортного лікування, і в регіоні це використовується. Приміром, на основі цілющого сірководневого джерела «Синець», дуже близького за своїми якостями до відомого «Мацесте», відкритий добре обладнаний санаторій для лікування ревматизму, радикулітів і серцево-судинних захворювань.
На початку травня 2005 року підприємницькі структури Закарпаття мали 27 спеціальних дозволів на користування ділянками родовищ мінеральних вод. Із 19 ліцензій на експлуатацію родовищ два не розробляються: подано на анулювання ТОВ «Царські криниці» (Келечинське родовище) та ТОВ «Ріо-Кола» (ділянка Ужгородського родовища). Ще 9 ліцензій мають санаторно-курортні заклади, 8 — заводи з розливу мінеральних вод. Так виглядає картина типу «хто ґаздує». Здавалося б, не так уже й багато. Та й проконтролювати підприємства-ліцензіати не складно, тим більше, що за природними ресурсами кожна влада намагається наглядати.
Але нещодавно на нараді в Закарпатській облдержадміністрації з’ясувалось, що родовища мінеральних вод використовуються дуже мало — у середньому на 17 відсотків від затверджених запасів. Наприклад, по родовищах Свалявського району видобуток становив 37% затверджених запасів, Хустського — 30%. За даними Закарпатського обласного управління статистики, за 5 місяців поточного року підприємствами розлито 3,7 млн. далл мінеральних вод. Це більше, аніж торік, практично на 37 відсотків, однак далеко «не дотягує» до показників навіть 90-х....
Фахівці кажуть, що неефективно використовуються запаси мінводи саме ліцензіатами. Так, санаторій «Квітка полонини» використовує запаси трохи більше, ніж на 17 відсотків, з яких 11% використовується для власних потреб на території цього ж закладу. Заступник голови ОДА Володимир Гоблик наголосив, що відсутність генеральних планів забудови населених пунктів, де розташовані родовища мінвод, хаотичне будівництво нових корпусів навколо санаторіїв без реконструкції існуючих чи будівництво нових очисних споруд може призвести до забруднення навколишнього природного середовища та родовищ. Очисні споруди ряду закарпатських санаторіїв працюють неефективно, що призводить до скиду недостатньо очищених стічних вод та забруднення поверхневих водойм. Підключення нових об’єктів будівництва до існуючих мереж водопостачання та водовідведення проводиться без врахування існуючих потужностей.
Окрім того, на багатьох підприємствах встановлено сучасне технологічне обладнання, але нині воно працює в межах... 27—30 відсотків. Також є проблеми зі збутом продукції. Фахівці вважають, що пошук ринку збуту аж ніяк не може бути проблемним, якщо лише взятися за гідну рекламу закарпатських вод (які за своїми цілющими якостями йдуть попереду, наприклад, кримських мінвод), особливо у великих промислових центрах України. Є дані, що більше половини мінеральних вод у продажу в Україні є фальсифікованими, тому там охоче би купували мінеральну воду безпосередньо від виробника (наприклад, через Торговий дім). А нині що казати, якщо навіть на Закарпатті відсутні спеціалізовані магазини мінеральних вод. Як стверджує лікар, співавтор дослідження курортів Закарпаття Михайло Завадяк, їх облаштування — це справа, яка нікому не вигідна. Адже, якщо працюватимуть такі магазини, потрібно буде говорити про якийсь централізований контроль за виробництвом та продажем мінеральної води. Сьогодні ж зібрати достовірну інформацію щодо реалізації мінвод надзвичайно складно — у органах статистики кажуть, що не мають права надавати дані по конкретних підприємствах, а в офіційних органах, не секрет, нерідко просто «натягують» за вуха показники, тобто, підтасовують їх під потреби.
Або ще один бік справи. Раніше всі підприємства були державними в єдиній суспільній системі. Але зараз створилися різні приватні структури, які теж хочуть використовувати надра, але не мають належного досвіду, практики бережливого використання надр. Поки що потенційні підприємці бачать, що, наприклад, із землі б’є мінеральна вода, і тривіально бажають на ній заробити.
У той же час надмірна експлуатація джерел мінеральних вод істотно відображається на якості води, що надходить у продаж. Добовий дебіт води з кожної свердловини науково обґрунтований, а рекомендації гідрогеологів повинні неухильно дотримуватися користувачем, аби джерело встигало відновлювати свої лікувальні властивості. Вважається, що загальна мінералізація води не повинна бути нижче 10 г/дм куб. Саме така вода має надходити у продаж. Вода, що витікає з джерел, сягає потрібного рівня мінералізації, але не дає тих об’ємів, що потрібні підприємцям. Тому в джерела встановлюють помпи, які відкачують воду на поверхню у потрібних обсягах і в короткі терміни. Вакуум втягує в джерело поверхневі води, і ще добре, якщо це звичайна прісна вода з річки. Нерідко до джерел з мінеральною водою потрапляють стічні води, каналізаційні чи з болота... Розбавлення ж мінеральної води прісною й змушує зменшувати стандарти мінералізації. У результаті, на багатьох пляшках мінеральної води сьогодні вказано, що рівень мінералізації становить 3—7 дм/куб., а це означає, що кожного дня рівень мінералізації видобутої води може бути різним. Думається, це не кращим чином позначиться на престижі закарпатських вод.
Як зазначають екологи, нагальним питанням сьогодення є сучасна оцінка всіх запасів мінеральних вод краю. На щастя, протягом останніх двох років вдалося зняти з порядку денного бодай питання підробок: за інформацією Віталія Танчинця, начальника Закарпатського управління у справах захисту прав споживачів, такі факти в області зустрічаються вкрай рідко, один-два на рік. Приміром, за півроку всього на двох підприємствах з 12 було встановлено порушення щодо якості та безпеки мінеральних вод.
Наразі ж основним питанням залишається правильне використання родовищ, адже, приміром, торік Державним управлінням екології та природних ресурсів під час перевірки 14 підприємств складено 14 актів та накладено штрафи через порушення природоохоронного законодавства.
Однак розмови про ефективність використання мінеральних вод Закарпаття не йдуть в жодне порівняння з фактами про те, як на природних багатствах області наживається купка бізнесменів, а власне закарпатцям (тобто бюджету) не перепадає практично нічого.
Корінне населення у даній ситуації просто перетворене на пасивного спостерігача. Принаймні саме така думка утверджується у доволі цікавій монографії, яку не так давно видав Дослідницький центр карпатознавства. У аналітичному матеріалі двох авторів — доктора економічних наук, професора Ужгородського національного університету Миколи Рущака та кандидата філологічних наук, директора приватного видавництва Валерія Падяка, йдеться, зокрема, й про те, як розбазарюються природні багатства Закарпатської області.
Отже, мова про розпродаж унікальних закарпатських мінеральних вод. Згідно з матеріалами дослідження «Система господарювання в Закарпатській області в 1991—2004 роках», собівартість одного кубометра мінеральної води підприємству-ліцензіату обходиться в 14 гривень, тобто такою є плата за надра. Підприємство-ліцензіат відпускає підприємствам-посередникам воду за ціною 25 гривень за 1 кубометр. Підприємства-посередники відпускають воду підприємствам з розливу води за ціною 35 гривень за кубометр. Підприємства з розливу води реалізують мінеральну воду підприємствам роздрібної торгової мережі за ціною не менше 0,75—0,85 грн. за 1 літр. Отже, підприємство-ліцензіат від кожного проданого кубометра мінеральної води має прибуток на суму 11 гривень, підприємство-посередник, відповідно, 10 гривень, а підприємство з розливу — 500—600 гривень. Щорічно в області розливають й реалізовують понад 5 мільйонів далл мінеральної води (1 далл = 10 л), причому з року в рік об’єми виробництва збільшуються: 2001 р. — 5611 тис. далл, 2002 р. — 5978 тис. далл, 2003 р. — 6492 тис. далл. Легко можна підрахувати доходи підприємств-ліцензіатів, посередників й підприємств з розливу води. Причому підприємства-посередники, як правило, — це штучно створені структури, весь об’єм роботи яких зводиться виключно до виписки накладних на кількість мінеральної води, отриманої підприємством з розливу безпосередньо від підприємства-ліцензіата.
Оскільки ж всі надходження від плати за надра (воду) держава цілком забирає в держбюджет, досі за свою мінеральну воду область не одержує ні копійки.
КОМЕНТАР
Прокоментувати ситуацію, що склалась із мінеральними водами Закарпаття, «День» попросив радника міністра культури і туризму з питань туризму і курортів, екс-голову Держкурорту Броніслава ОМЕЦИНСЬКОГО:
— Держава відійшла від контролю над мінеральними ресурсами — сьогодні вони у площині приватного бізнесу. Тому говорити про якісь єдиний метод «розкручування» мінеральних вод Закарпаття я б не став. Цікава ідея, на мій погляд, — єдина асоціація виробників мінеральних вод. Саме вона могла б і займатись брендуванням. Але асоціація на сьогоднішній день сама являє собою лише проект.
Більш складна проблема — контроль якості мінеральних вод. Справа у тому, що вона у нас контролюється не державою, а профспілковими структурами, так званими ГРЕСами. Ускладнюється все також і місцерозташуванням заводів-виробників. Якщо, наприклад, підприємство знаходиться далеко від свердловини, то санітарну зону складно перевірити. Через це виникають неприємні ситуації із кількістю патогенних речовин у пляшці «мінералки». Сьогодні треба заборонити розлив води поза мінеральними свердловинами. А це потребує створення спеціального законопроекту. Що стосується використання закарпатських мінеральних джерел, то деякі з них, наприклад, «Трускавецька» працюють по максимуму. Є так званий «дебет», тобто допустиме навантаження на мінеральне джерело. При отриманні ліцензії на видобування мінеральної води, «дебет» встановлюється Державним комітетом з природних мінеральних ресурсів. Так само контролюється і рівень мінералізації. Але у даному випадку варто розрізняти: мінералку столову від мінералки лікувальної. Остання, звичайно, має більший рівень мінералізації. Тобто проблема зменшення стандарту пов’язана з тією інформацією, що надає на етикетці виробник. Вона повинна бути більш докладна, а споживач має орієнтуватись у особливостях вживання тієї чи іншої води.
