Виступ Тіни Кароль на «Новій хвилі» у Юрмалі та Київського дитячого хору «Щедрик» у Ватикані, вітчизняний сервіс на літніх базах відпочинку та інші враження від тижня, що минає, — у рубриці «Що хорошого? Що поганого?»
Мар’ян ЖИТАРЮК , доцент кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Івана Франка:
— Ні я, ні дружина ніколи не були на Азовському морі. Нам порекомендували відвідати село Кирилівку. Придбали путівку на одну з баз відпочинку в номер «люкс» і вирушили з двома маленькими дітьми. Те, що є величезна проблема з квитками в обидва боки, — не знає тільки міністр транспорту. За 45 діб нам пропонували тільки верхні полиці, або нижні... в різних вагонах. З Мелітополя — 80 км на маршрутці до автостанції. Далі — за 3,5 км до нашої бази місцеві таксисти просили... 30—25 грн. Вирішили пройти метрів 600—700 селом до місцевого ринку — за ним мали курсувати маршрутки. Виявилось, курсує один «пазик» (по 2 грн.) раз на годину. Щоправда, по стільки ж беруть з особи приватники. Далі — більше. Номер люкс — суцільний жах. Малесенька кімнатка — метрів приблизно 10—11. Праворуч — старий списаний тапчан, ліворуч — ліжко. При спробі їх об’єднати з’ясувалось, що ліжко коротше сантиметрів на 15—20. Старі, мабуть, списані меблі, поламані стільці, унітазна кришка розламана (її нам так і не замінили), з бачка постiйно тече вода (мусив полагодити), у душі — лише холодна (у прямому розумінні) вода. Як наслідок — захворіли діти. Кондиціонером і не пахло. Скрізь повно мурах. Щоправда, кольоровий телевізор і холодильник були справні. Цей «люкс» на два «койкомєста» — 100 грн. за день без харчування. Далі — гірше. З’ясовується, що до ринку далеко, «питна» вода з баків на території бази жовта, не придатна до вживання (при кип’ятінні утворювалась стійка піна). Тож половину дня займалися оббігуванням сусідніх баз у пошуках питної води, картоплі, пельменів, молока тощо. До 12 ночі під вікнами гриміла музика з танцмайданчика з сусідньої бази — аж шибки дзижчали. І ні ми, ні діти не могли не тільки заснути, а й навіть почути що-небудь по телевізору у власному номері. Те, що ціни скажені, — зрозуміло: склянка креветок — 5—7 грн., літр вина — 12 грн., 200—250 г судака — 23—25 грн., вода питна — 5—7 грн., молоко — 5—6 грн./л, персики —10 грн., винограду ми й не бачили... За 13 днів ніхто з адміністрації жодного разу не поцікавився, чи в нас усе гаразд, чи подобається... Натомість останнього дня повідомили: «Ужє 10 часов. Пора освобождать номєр. І хорошенько єво поубірайте». До нашого потяга було ще майже 7 годин. Відповідно нас виставили на вулицю, дітей ми годували на території бази проти сонця, а потім сіли в дороге таксі — по 7 грн. за кілометр, — до місцевої автостанції.
Дивовижно, але загалом люди не нарікають на такий «сервіс»: більшість приїздять своїм транспортом, з продуктозапасами, хоч і мешкають у дерев’яних або металевих будиночках за 30 грн./день за «койкомєсто» або безкоштовно, або з профспілковою знижкою. Нам усе здавалося кам’яним віком, дикістю, яка спорожнила сімейний бюджет майже на 3000 грн. У попередні роки ми відпочивали кілька разів у Болгарії, раз — у Польщі. Завжди це було дешевше і цивілізовано. Зрозуміло, що українські курорти XXI століття, зі шлагбаумами і пропускними пунктами (аби не пустити селян і підприємців реалізувати вирощене на власних городах), — це різновид владного рекету, запровадженого на місцях для створення штучного ажіотажу. І ще. Якби ці побережжя віддали в довготермінову оренду туркам чи болгарам, за 5 років їх ніхто не впізнав би, можливо, ми отримали б шматки цивілізованого відпочинку. Оскільки цього ніхто не робитиме, а вітчизняні власники зацікавлені не у створенні комфорту і сервісу, а в отриманні надприбутків шляхом обдирання, то ні я, ні дружина, ні багато інших наших знайомих не бачать перспектив розвитку українського помор’я. Тому вирішили в майбутньому відпочивати лише за кордоном.
Валерій ОРЕЛ , керівник відділу Інституту онкології АМН України, професор:
— Я переконаний, що наша країна в сучасному еволюційному світі повинна бути не спостерігачем, а займати провідні позиції в інтелектуальній та культурній еліті світу. Це довели наші жінки. Журнал «Форбс» поставив на третє місце в світі серед найвпливовіших жінок прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко, а на конкурсі молодих співаків у Латвії «Нова хвиля» друге місце та спеціальний приз від примадонни естради Али Пугачової дістався нашій Тіні Кароль. І які б не точилися розмови про ці події, яким би не було ставлення в нашому суспільстві до фігурантів цих подій, фактом є те, що Юлія Тимошенко та Тіна Кароль змогли сформувати про себе неординарне враження в світі. Вони показали, що національна ідея нашої країни може бути не такою, як у сусідів: не лише зберегти народ, як це виголошує в Росії Олександр Солженіцин. І нам не притаманна ідея всесвітнього котла, який будують в США. Національна ідея для України полягає в створенні суспільства на її багатовіковій культурній спадщині та вітчизняному інноваційному розвитку на основі економічних критеріїв. Як показав минулий тиждень, для вирішення національної ідеї України треба розширити вплив наших жінок в інтелектуальній та культурній еліті. Вони більш чутливі до проблем нашого суспільства та мають значно більше можливостей прагматично оцінювати дії наших чоловіків.
Ярослава СОРОКА , начальник відділу із зв’язків з громадськістю та ЗМІ ВАТ «Мiстобуд»:
— Що хорошого? Свого часу мені неодноразово доводилось бути учасником, а інколи і єдиним представником від України на різноманітних зібраннях і форумах. Мені доводилось багато разів на різних мовах світу повторювати, що я українка, що Україна — це не планета, а держава в центрі Європи, самобутня, багата на родючі землі і людські таланти. Так, на цьому тижні представниками України на міжнародній арені були українські пташенята — Київський дитячий хор «Щедрик», що викликав нестримні оплески навіть прискіпливого журі. Унікальність, високий професійний рівень, виняткова музична грамотність, працьовитість цих «українських щедриків» допомогли їм вибороти перемогу у декількох десятків хорових колективів. На честь перемоги молодих талантів з України Папа Римський Бенедикт ХVI у Ватикані проголосив зворушливу промову на весь світ — українською мовою. В такі хвилини я завжди маю нестримне бажання вклонитися і завдячити «маленьким щедрикам» та іншим молодим талановитим українцям — Тіні Кароль, Яні Клочковій, Андрію Шевченку, Руслані, Андрію Звєрєву та іншим за те, що своїми перемогами на Славу України вони відроджують нашу національну свідомість і гідність. Коли величезні аудиторії скандують на честь наших «Українських соколят», душа кожного з нас тремтить, а на очі навертаються сльози радощів і величезної гордості за свою країну, за свій народ. Дякую ВАМ!
Що поганого? За багато-багато віків людство так і не стало на шлях прощення, шлях миру. Весь попередній і цей тиждень — страшні новини про вибухи в курортних центрах Туреччини, Єгипту та інших світових бізнес-центрах. Жертви, сльози, горе, страх, безнадія... Тож бажаю всім читачам газети «День» віднайти мир у своїй душі, частіше згадувати про Прощення та Любов.
