Сказати, що нічия 2:2 у матчі київського «Динамо» з командою «Тун» із Швейцарії розчарувала, було б невірно. Цей результат буквально приголомшив усіх любителів футболу, які звикли вважати «Динамо» командою європейського класу. Власне, й на футбол у вівторок ввечері люди зібралися не стільки уболівати за своїх, скільки насолодитися атмосферою перемоги в міжнародному матчі. До речі, таких перемог динамівці досягають у Києві не частіше двох-трьох разів на рік. У тому, що наші виграють, не сумнівався ніхто.
ТРИ ВИПАДКОВОСТІ — ЗАКОНОМІРНІСТЬ
Тривожно почувалися лише ті, хто особливо уважно слідкує за станом вже не лідера українського футболу, довіряючи своїм очам більше, аніж гучним заявам тренерів та керівників клубу. Згадаймо п’ять останніх виступів «Динамо». Поразку в останній грі минулого чемпіонату проти «Шахтаря» ніхто взагалі не пояснював, хоча всі м’ячі у ворота киян були забиті після «дитячих» помилок захисту. Коли «Динамо» не змогло здобути Суперкубок, все пояснили невезінням та упередженістю арбітра. Нездатність обіграти у стартовій грі «Металург» із Запоріжжя знову пояснили нещасливим збігом обставин: м’яч, мовляв, не йде у ворота суперників, хоча ми граємо краще. Залишила питання невиразна гра проти київського «Арсенала», в якій лише незграбність суперників не дозволила тим покарати динамівців за безлад у захисті. І нарешті розгром останньої команди вищої ліги із Алчевська був зіпсований останніми хвилинами гри, коли гості, яких тренер динамівців Буряк порівняв із «командою пивзаводу», добряче «потренували» Шовковського ударами з близької відстані.
У всіх без винятку іграх «Динамо» прослідковувалося або невміння забивати із зручних позицій, або катастрофічні провали в обороні, або й те, й друге одночасно. Тому перед поєдинком із «Туном», про існування якого ще місяць тому не здогадувався жоден український футбольний уболівальник, хотілося вірити тренерам «Динамо», які переконували, що всі вади у грі команди є нічим іншим як збігом обставин. Хоч як це прикро, але обставини «збіглись» знову, причому у найбільш незручному для цього місці.
ПОКИ СИЛИ БУЛИ, Й СУПЕРНИК БОЯВСЯ
Якщо згадати головне враження від вигляду швейцарських футболістів і тренерів після їхнього прибуття до Києва, цим враженням будуть широко розкриті очі. Бо ж скромний клуб із швейцарської «глибинки» приїхав до легендарного «Динамо»! Це все одно, якби луцька «Волинь» прибула до Барселони. Цілком природну заціпенілість гостей від величі суперника наша команда як слід використати не змогла. Хоча перші хвилини матчу показали повну перевагу «Динамо» в центрі поля, де якісний дриблінг і точні передачі доповнювалися агресивним пресингом. А коли захисники киян люб’язно надали гостям три поспіль можливості забити гол, здавалося, що вони — бразильці, здатні забити стільки, скільки захочуть. Забили, щоправда, лише двічі, обидва рази скориставшись «реактивною» швидкістю Гусєва і досвідом Шацьких, які й спорудили два м’ячі у ворота «Туна». Могли забити ще, але зробили це у свої ворота. Той же Гусєв помилився, перехоплюючи м’яч, після чого Юссуф, наляканий швейцарцем Лустрінеллі, зненацька проштовхнув знаряддя гри у власні ворота.
Можна тепер говорити, що це був «нещасний випадок», якщо не зважати на те, що іще один такий випадок може вже за тиждень завершити для «Динамо» європейський сезон. Доказом цього стала виграна гостями друга половина гри.
БИЙ — БІЖИ
Наведеним у підзаголовку словосполученням у старі часи називали примітивну тактику окремих футбольних команд. Навряд чи саме таку настанову дав у перерві киянам тренер Буряк, але гра команди у другій половині матчу із «Туном» відповідала саме наведеній вище формулі.
Почнемо з Реброва, який із почестями був прийнятий назад до «Динамо» після п’яти років невдалих поневірянь по закордонних клубах. Колишнього Реброва ми бачили лише упродовж п’ятнадцяти хвилин першої половини гри. Увесь інший час гравець безуспішно шукав своє місце на полі, більше заважаючи, ніж допомагаючи команді своїм ентузіазмом. Власне, так само він грав і за збірну, до якої Реброва перестали запрошувати лише із звільненням Буряка з посади тренера. Невже не ясно, що одного запеклого бажання футболіста грати не досить, аби довіряти йому місце у команді тоді, коли він цього забажає? Малозрозумілою виглядала також і заміна Шацьких на Верпаковскіса. Замість форварда, який буквально шматував своєю активністю захист швейцарців, на поле вийшов гравець, який має зовсім інші якості, не дуже потрібні для силового тиску на ворота суперників. До того ж, Діого Рінкон, якого Буряк вперто обзиває «Дієго», лише моментами нагадував себе у кращі часи. Може, образився?
Якщо ж серйозно, то організовані й дисципліновані гості могли не тільки зіграти внічию, а й виграти. Якби не Шовковський, який врятував «Динамо» за десять хвилин до фінального свистка від неминучого голу.
У цьому моменті, як і в низці інших, київський захист чомусь стояв, спостерігаючи за подвигами голкіпера. Як нам потім популярно пояснили , тренерам немає кого ставити на проблемну позицію у центрі захисту. Дивно. А де ж поділися три десятки різноплемінних майстрів, які готувалися до сезону у комфортних умовах за науковою програмою? Може, у програмі щось підправити або гравців нарешті уважно роздивитися?
ДОБРЕ, ЩО ЗАРАЗ
Невдача у першій грі з «Туном» в певному сенсі є дуже вчасною. Тому що є час і можливість виправити помилки, настроїтися і обіграти той «Тун» на виїзді. Динамівцям, навіть у нинішньому їхньому стані, це цілком до снаги. Для цього слід лише припинити посилатися на невезіння та інші потойбічні сили, визнати допущені помилки й виправити їх. Із таким підбором гравців і тренерів «Динамо» просто не має права програвати заштатним швейцарцям і позбавляти своїх уболівальників європейських надій так рано. Нехай це станеться хоча б узимку, як завжди.
Згадаємо минулий рік, коли після «холодного душу» від турецького «Трабзонспору» наш тодішній чемпіон так прискорився, що зупинити його не зміг навіть славетний мадридський «Реал». Сподіваємось, що швейцарське попередження динамівцям буде не менш ефективним, ніж торішнє турецьке.
