Із кожним днем Україна наближається до виборів 2006 року. Готується до них і Донеччина — дуже непростий, неоднозначний і стратегічно важливий для багатьох політичних сил регіон, вибори в якому, за загальним переконанням, завжди проходили доволі складно. Складними будуть і вибори-2006, проте, як уже зараз прогнозують фахівці, на цей раз труднощі будуть дещо іншими. Свого роду «генеральною репетицією» майбутньої кампанії стали вибори мера міста Костянтинівки, які оголили відразу кілька нових особливостей настроїв жителів Донецької області.
Як виявить себе Донбас у ході передвиборної кампанії і виборів березня 2006 року? Яким чином можна сьогодні охарактеризувати світовідчування цього регіону? Яким буде розклад основних політичних гравців під час виборів у Донецькій області? Яка модель політичної боротьби найбільш імпонує Донеччині? Про це та багато іншого — в інтерв’ю з заступником голови Донецької облдержадміністрації з політико-правових питань Юрієм ГРИМЧАКОМ, якій відповідає за зв’язки з політичними партіями та громадськими організаціями.
— Юрію Миколайовичу, як ви оцінюєте сьогоднішню суспільно-політичну ситуацію, настрої в Донецькому регіоні? Що змінилося у цій сфері за перші півроку роботи нової влади?
— Перше, що я б відзначив, це те, що люте неприйняття досить багатьма донеччанами тих процесів, які відбувалися і відбуваються у Києві, люте неприйняття нової влади — відійшли в минуле. І я не хочу сказати, що сьогодні всі просто змирилися: сьогодні всі в Донбасі розуміють, що є Президент, із ним треба працювати, співпрацювати, він обраний, і його визнав народ, а потім й увесь світ. І тому таких хвилювань, які спостерігалися в нашій області на початку року, в перший квартал, ми сьогодні вже не побачимо.
— А як зараз поводяться п олітичні партії на Донеччині? Чи почали вони підготовку до виборів?
— Що стосується наших партій, то, наскільки мені відомо, майже всі вони вже почали готуватися до виборів. Вони проводять якісь свої організаційні, підготовчі заходи, розгортають штаби, малюють плани, хто, як та з якими лозунгами на ці вибори піде.
Партія регіонів нещодавно провела збори своєї Політради, почала задумуватися про своїх виборців. Це нормально, адже в них є, я вважаю, цілком обґрунтоване побоювання, що ті виборці, які на виборах голосували за Віктора Януковича, зараз перейдуть до інших партій — чи до союзників, чи до супротивників…
Не менш інтенсивно готується до виборів НСНУ — вони розгортають свої структури по всій області. Готується й «Батьківщина», зараз вони залучають у свої лави нових людей.
— Як ви прогнозуєте розвиток ситуації під час виборів-2006?
— Зараз я можу сказати тільки те, що ці вибори будуть складними в Донецькій області — власне, як і будь-які інші вибори. Але сьогодні мене найбільше непокоїть, скажемо так, втрата довіри людей до виборів — я б так охарактеризував це загальне відчуття. «Дзеркалом» можуть служити минулі на позаминулому тижні у нас в області вибори мера м. Костянтинівки. Це досить велике місто, в якому проживає близько 100 тис. населення. Так ось мера обирали лише п’ять тис. людей. П’ять тисяч зі ста. Тобто було 18 кандидатів, і переможець набрав близько п’яти тис. голосів. А явка виборців була близько 23%. І ця ситуація є дзеркальним відображенням настрою всієї Донеччини: це яскраве свідчення того, що в регіоні апатія. Безумовно, в якоюсь мірою це пояснюється літнім періодом — спека, люди більше думають про відпочинок, аніж про політичні баталії, але зниження політичної активності наявне. Це негативний факт.
Із іншого боку, є й позитивний. Я спілкувався з багатьма людьми, які брали участь у виборах в Костянтинівці. Так ось дуже багато хто з них говорив, що це були перші чесні вибори в Донецькій області за останні роки. Тобто були реальні представники кандидатів на виборчих дільницях, правоохоронні органи дійсно забезпечували правопорядок, дотримання законодавства і створювали рівні можливості для всіх, а не втручалися у вибори.
— Чи можна вже говорити про якийсь розподіл політичних сил, який склався на Донеччині на майбутніх виборах?
— Сили, я думаю, залишаться ті ж, що й раніше. Питання лише в рівні блокування: адже можна блокуватися на місцевому рівні. Найбільшим, звичайно ж, на сьогоднішній день авторитетом в Донецькій області користується Партія регіонів. Але я не думаю, що вони зможуть бути єдиними, основними гравцями. Буде трохи гравців — в основному, це, звичайно, провладні партії та Партія регіонів.
— Проте, Віктор Ющенко в ході свого візиту в Донецьк закликав Партію регіонів що називається «подати голос», адже її просто не чути в Донбасі. Зокрема, він зазначив, що її треба стати серйознішою, дорослішою і цікавішою. Як ви оцінюєте рівень Партії регіонів сьогодні?
— Зрозумійте, Партія регіонів спочатку створювалася не як ідеологічна партія, а як партія влади. Ну а будь-яка партія, якщо вона створювалася саме як партія влади, переходячи в опозицію, природно, втрачає досить велику кількість прибічників, функціонерів і т. д.
Чим відрізнялася попередня опозиція від нинішньої? Досить поглянути персонально. Віктор Андрійович Ющенко — екс-голова Національного банку, досить успішний прем’єр-міністр, один із лідерів опозиції, людина, яка особисто активно брала участь у мітингах, ходах, боротьбі. Юлія Володимирівна — той же шлях. Олександр Мороз — голова Верховної ради, лідер опозиційної партії багато років. Але в той же час, ці люди легко переходили з стану «при владі» в стан «на барикадах» і зараз повернулися назад. А попередня влада… Ну не уявляю я Леоніда Даниловича на чолі мітингу, як лідера протестуючих. Або Віктор Федорович: коли він виступає на якомусь мітингу, він, на мій погляд, навіть виглядає неприродно.
Тому на сьогоднішній день, як на мене, Партія регіонів переживає деяку кризу через те, що вона не готувалася як партія саме у чистому вигляді цього поняття. І тепер уже тільки їхня справа, як вони будуть виходити з цієї ситуації, як вони будуть дорослішати і ставати цікавішими та серйознішими. Можливості для цього в них є. До того ж, їхній плюс у тому, що в них дійсно є люди, які щиро вірять у свою правоту.
— Чи змінилося ставлення донеччан до партії «Народний союз «Наша Україна»? Візит Президента в Донбас яскраво продемонстрував, що в Донецькій області є набагато більше прибічників цієї сили, ніж ми звикли думати.
— Почну з того, що взагалі прибічників Віктора Андрійовича в Донецькій області, згідно з тими соцопитуваннями, які ми проводили ще у вересні минулого року, було вже 20%. І сьогодні ми їх просто змогли побачити, адже змінився сам настрой. Якщо раніше дівчину, яка йде містом в помаранчевій майці, могли запросто образити, то сьогодні помаранчевий уже не сприймається як якийсь «ворожий» колір. Люди перестали боятися, ховатися. Скажімо, в той пам’ятний день з’їзду «Нашої України» який не відбувся в Донецьку 31 жовтня 2003 року в регіоні було також багато прибічників Віктора Ющенка, але тоді багато хто з них приїхав із інших областей, а під час його останнього візиту були присутні стільки ж, якщо не більше прибічників — жителів Донбасу. Вони прийшли самі, їх ніхто не збирав.
Другий істотний момент — це те, що сьогодні і зарплати зростають, і Донецька адміністрація, уряд, Президент стараються зробити якомога більше для поліпшення життя народу, і хоч би що там противники не говорили, ці дії все одно знаходять відгук у людей. І сьогодні ситуація стосовно Ющенка, стосовно «Нашої України» змінюється. Можливо, не так швидко, як хотілося б, скажімо, тій же «Нашій Україні», але зміни є, і ці зміни — на краще. Під час візиту ми могли спостерігати таку картину: люди прагнули самі почути свого Президента, вони буквально стікалися до палацу молоді, а людей, які бажали потрапити до залу і поговорити з Ющенком особисто, була просто неймовірна кількість. Для того і була організована пряма трансляція на вулиці перед «Юністю», щоб люди, які не змогли особисто бути присутніми на зустрічі, змогли почути все, що говорив Президент. І що ми бачили? В залі було дуже важко сидіти, а на вулиці, на сонці стояли тисячі людей, які по 6—7 годин уважно слухали Ющенка і чекали, коли він вийде з палацу, щоб поспілкуватися з ним.
— Як цей візит вплине на подальше життя Донбасу? Чи змінить він щось у житті регіону?
— Я думаю, що основною ідеєю цього візиту й основною думкою, яку доніс Президент до донеччан, було те, що сьогодні немає переможців і переможених, сьогодні є єдина Україна і є Президент усіх українців. Ще я б відмітив його фразу про те, що він не пам’ятає минулих кривд, минулих образ, і вирішив минуле залишити минулому і разом йти в майбутнє. І я впевнений, що це посилання Президента змінить настрій багатьох людей у Донбасі. Ми бачимо, що визнання Президента відбулося, але все-таки якась настороженість, побоювання ще існують. Цю настороженість знімуть його слова нещодавно сказані в Донецьку.
— В ході свого виступу Віктор Ющенко торкнувся дуже багатьох проблем. Однією з них була кадрова проблема, яку підіймали також багато виступаючих. Як ви вважаєте, наскільки ця проблема серйозна, і що треба робити з кадрами на Донеччині?
— Ви знаєте, я досить уважно стежу за ситуацією, яка складається не тільки в Донецькій області, але й у всій Україні загалом. На підставі цього можу сказати, що в нас сьогодні немає такого регіону, в якому не було б кадрових проблем. Це — реальність: люди, які багато зробили для перемоги, раптом не отримали якихось бажаних бонусів і тому протестують. Але, на мій погляд, у Донецькій області кадрове питання вирішувалося більш демократично, ніж скрізь. Була створена кадрова комісія з участю партій, які підтримали на виборах Віктора Ющенка, з участю представників облдержадміністрації, наукових кіл, які повинні були передусім дивитися на професіоналізм запропонованих кандидатів на посади. І всі призначення пройшли через кадрову комісію. Це було живе спілкування, обговорення, і сказати, що губернатор сам, не беручи до уваги думку громадськості, приймав якісь рішення, на мій погляд, не можна. Якраз навпаки: жодна людина, кандидатура якої була запропонована, але не пройшла через кадрову комісію, не була призначена в адміністрацію. Я особисто цікавився ситуацією, я запитував дані по районах, із яких випливає, що на чолі багатьох районів стоять представники «Нашої України», «Батьківщини», СПУ, партії «Захисники Вітчизни», ПППУ й інші. Тобто присутня вся палітра! Але акцент, повторюся, робився все ж не тільки на цю палітру, але й на професійні якості кандидатів. Результати роботи адміністрації також очевидні. Президент ставив перед нами завдання раз на квартал підводити підсумки діяльності обладміністрацій по цілому ряду параметрів. І ось по цьому ряду параметрів, у першому кварталі ми були на 12 місці в Україні за загальними оцінками, а сьогодні ми вже на сьомому. Звичайно, ми повинні займати вище місце. І все ж позитивна тенденція є.
— Під час так званого «кадрового скандалу» багато представників «Нашої України» «своїми людьми» вважали лише двох людей при владі — вас і вашого колегу Олександра Братанова. Наскільки ви відчуваєте себе «своїм» для цієї сили? Чи відчуваєте Ви зараз себе в команді — команді губернатора?
— Можливо, мої слова прозвучать не зовсім коректно, але все ж я повинен сказати, що я ніколи не відчував себе «помаранчевим». Я — соціаліст, я дотримуюся трішки іншої ідеології… Так, я брав участь у тих подіях, які відбувалися. Так, моя партія підтримала Віктора Ющенка. Так, я був на Майдані три тижні, був польовим командиром, і поїхав я звідти 8-9 грудня, коли був упевнений, що революція перемогла. Я через це пройшов. Але сказати, що я зараз себе відчуваю «помаранчевим» або там «червоним», я не можу. Напевно, все-таки більше «рубіновим» — колір соціалістів. А щодо того, чи відчуваю я себе членом команди, то тут я також повинен висловити трохи крамольну думку: коли ти приходиш на високу посаду, то тобі треба відповідати за якісь конкретні питання. І в цьому випадку ти мало згадуєш, що ти — представник сторони, що перемогла. Я не вважаю, що тут працює якась стара команда. Є нова команда, яка займається розв’язанням нових проблем. І якби ми не співпрацювали між собою, то ми б давно провалилися, і нас усіх уже поміняли б. Три місяці моєї роботи тут показали, що якщо ми хочемо нормального розвитку Донецької області, то ми змушені знаходити взаємодію в багатьох питаннях.
— Виступаючи на Донеччині, Президент озвучив думку, що формулою стратегічного успіху України є взаєморозуміння, єдність і партнерство. У цих же поняттях, якщо можна так висловитися, закладена формула щасливої України. А яка, по-вашому, формула щасливої Донеччини?
— Загалом, усі ці три складові актуальні і для Донбасу. Я додав би тільки до цього повагу. Подобається це комусь чи ні, але Донецька область звикла відчувати повагу — до її потенціалу, до її людей, які працюють часто в досить важких умовах… І з іншого боку, Донецька область — реальний локомотив промисловості сьогодні. І повага до цього потенціалу — це те, чого хотілося б зараз жителям Донбасу. І ще важливо, щоб ми, живучи в Донбасі й поважаючи самі себе, все ж жили за принципом верховенства закону. Тоді в нас все вийде.
