Хоч що б там хто говорив про те, що до парламентських виборів ще далеко, телеглядачі за підсумками минулого тижня зробили однозначний висновок — передвиборна кампанія вже почалася. Партійні лідери рвонули в регіони — пояснювати народу свою позицію і заманювати нових прибічників під свої знамена. Симптоматичним є те, що протягом тижня різнопартійний десант «атакував» Донецьк.
ТРК «Україна» дала можливість поспостерігати, як вели себе і про що говорили в Донецьку відомі українські політики. Володимир Литвин, наприклад, під аплодисменти закликав (тільки кого?) до того, щоб міняти вже сформоване негативне ставлення до донецького регіону. Юрій Костенко у студії цієї ж телекомпанія заявив про те, що «УНП — кращий друг національного виробника». Борис Тарасюк в «українському» прямому ефірі підкреслив, що приїхав до Донецької області не як міністр закордонних справ (і слава Богу, незважаючи на всі розмови про сепаратизм), а як лідер НРУ.
Відзначилася протягом вихідних і Партія регіонів, підписавши на партійному форумі «угоду про співпрацю» з російською пропутінською партією «Единая Россия». До того ж, представник «единороссов» прямо заявив, що з іншими українськими партіями вони не товаришуватимуть. Не обійшлися ці політичні збори без екзальтованих виступів і дуже оптимістичних прогнозів — Віктор Янукович, наприклад, розраховує отримати для своєї партії на майбутніх виборах від 25 до 40 відсотків парламентських місць. Екс-керівник виборчого штабу Віктора Януковича Тарас Чорновіл, коментуючи плани Партії регіонів у ефірі «5 каналу», взагалі заявив про те, що ПРУ — лівоцентристська, по суті, партія. Ось як! Ну, а з іншим його оригінальним твердженням — з приводу того, що «опозиція повинна бути результативною», — не посперечаєшся. Зате реакція на дзвінок львів’янки, яка поцікавилася, чому нардеп не з’являється на своєму виборчому окрузi, просто вразила. Чорновіл повідомив, що й не приїде, раз його там чекають тільки для того, щоб «ганьбити». І взагалі, «в них там є інші депутати, нехай вони тепер попрацюють»! А ось із листами він працювати згодний — на дистанції воно якось спокійніше, мабуть. Так що «пишіть листи».
Як повністю провальний захід усі наші телеканали характеризували річницю висунення кандидатури Віктора Ющенка на посаду президента. Людей, які відрізнилися на Майдані, покликали, щоб сказати їм спасибі й ощасливити пам’ятними знаками. Але близько 500 запрошених захід проігнорували, як і сам винуватець торжества. В результаті напівпорожній зал при помпезному оздобленні сцени був красномовнішим за всі сказані в напівпорожнечу «правильні» слова.
На «1+1» в підсумковому випуску «ТСН» обговорювали чи то вже оголошену нам Росією газову війну, чи то просто поки що «військове положення» в цьому питанні. Але нічого конкретного або зрозумілого винести з цього обговорення не вдалося. Проте як і з прямого ефіру з Тимошенко, який відбувся в цей же день, але вже на «Інтері» в «Подробицях тижня». Леді-прем’єр була, як завжди, чарівною та екстравагантною, постійно усміхалася і всіляко демонструвала впевненість. Глядачам упевненість чиновника такого рангу подобається, але вони хотіли б отримати якесь підтвердження спокоєві й оптимізму. Слухали-слухали, дивилися-дивилися, а підтверджень так і не знайшли. Й у зростанні цін — на бензин, м’ясо і цукор, й у проблемах із газом, виявляється, винен хто завгодно, але тільки не Кабмін. А запевнення в тому, що «все буде добре», без аргументів уже не спрацьовують. Навпаки, викликають нехороші асоціації та запитання — а коли? а якщо не буде? Щоб не виявилося, як в анекдоті, в якому чоловік, який випустив із пляшки джина, наказав йому: зроби так, щоб у мене все було. На що джин після певного магічного ритуалу радісно повідомив: чоловіче, в тебе вже все було…
Зовсім інша справа — історія з «пійманням» Ігоря Бакая. Ось це детектив! Ловлять його, ловлять — на прохання Інтерполу, ніяк зловити не можуть. А наші міністри мирно розмовляють із ним «у тіні кремлівських курантів», сам він, за деякими даними, два тижні відпочивав у Криму, це чомусь не зворушило наші правоохоронні органи. А ось коли його затримали і доставили в один із московських райвідділів, а потім через годину відпустили, всі наші головні правоохоронці так образилися! Стали гадати, хто натиснув із Кремля, зажадавши в тамтешнього міліцейського міністра відпустити Бакая-не громадянина Росії, але з російським паспортом, скільки це могло коштувати, і чи обійшлося все тільки адмінресурсом, чи адмінресурс «поєднався» з матеріальною допомогою — за свободу. Москва взагалі стала Меккою для нових українських політичних «емігрантів», дуже заможних, між іншим. Половина з колишніх там активно лікується, як, наприклад, Микола Азаров, який заявив про це публічно. Взагалі-то, для екс-чиновника такого рівня лікуватися в іншій країні — частково підтвердити неефективність свого управлінського труда, коли в нашій країні медицина ні на що не здатна.
Що ж до Бакая і претензій до нього, то Москва, вона лише до своїх «спроможних кротів» сувора та невблаганна, а наші «грошові мішки» їй дуже навіть до вподоби. Так що розраховувати, що підозрюваного в розкраданні української держвласності видадуть нам на тарілочці, не доводиться. Нас і далі будуть годувати «відмазками» типу «нас не просили його затримувати, просили встановити місце перебування».
Як і раніше радує унікальними документальними проектами «СТБ». Нам уже показали кіноархів Єви Браун, а тепер ще і розказали про телебачення Третього рейху. Прецікава інформація! Архівні телекадри, фрагменти телепрограм, розрахованих на домогосподарок, а після і на поранених в госпіталях, уже під час війни, дивують непоганим професійним рівнем і чіткою орієнтацією на цільову аудиторію. Дещо з цього «застарілого» досвіду цілком могло б бути актуальним і сьогодні. Не в плані ідеології, звичайно.
А в іншому наші телеканали по-літньому невигадливі та телесеріальні.
