Чи повинен величезний портрет Мао, як і раніше, висіти над парадними воротами площі Тяньаньмень? Чи повинна правляча партія Китаю як і раніше називатися комуністичною?
Це не безцільні питання. І доки китайські лідери не дадуть на них негативної відповіді, їм не змити кров із своїх рук і не здобути цілковитої легітимності. Багато хто з китайців не сприймають комуністичне правління саме тому, що Комуністична партія відмовляється від власного минулого і не бажає вибачитися за свою жорстокість.
Саме тому більшість громадян Тайваню бажає незалежності і навіть зрікаються свого китайського коріння. Китайські комуністи наполягають на тому, що бути китайцем означає приймати політичну реальність єдиного комуністичного суверена. Дійсно, багато хто з жителів Тайваню вважають, що якщо бути китайцем означає прийняття всього, що стоїть за ім’ям Мао Цзедуна і Комуністичної партії Китаю, вони із задоволенням відмовляться від своєї «китайськості», надаючи перевагу самозреченню над такою ганьбою.
Так само, в той час як нещодавнє опитування громадської думки у Гонконзі показало, що 70% жителів Гонконгу пишаються тим, що вони є етнічними китайцями, і така ж кількість людей соромиться поведінки китайського уряду. Їх послання до уряду в Пекіні полягає в наступному: ви не можете відібрати у нас етнічну приналежність, але наша гідність страждає від вашого варварства. Для Гонконгу головним символом комуністичного уряду є безконтрольне вбивство студентів 4 червня 1989 року.
У конституції Комуністичної партії Китаю закріплені наступні слова: «Мао Цзедун, головний представник партії, створив Ідею Мао Цзедуна, яка, як показала практика, виявилася правильною, і на основі якої Комуністична партія розробила основи економічної, політичної і культурної соціалістичної системи після встановлення Народної Республіки».
Але наскільки «правий» був Мао? У своїй приголомшуючій новій книзі «Невідома історія Мао Цзедуна» Юн Чан (автор міжнародного бестселера «Дикі лебеді») розкриває нові вражаючі деталі, які не залишають сумнівів у тому, що Мао був деспотичним і жорстоким лицеміром, який перевершив навіть Сталіна і Гітлера в своїй зневазі до людського життя і людських страждань. Її список «правильних дій» Мао приголомшує своєю аморальністю і кровожерливістю.
Щоб мати можливість фінансувати свій комуністичний рух у 30-х роках Мао відбирав майно у бідних селян у «червоній» зоні, що перебувала під його контролем. Багато «контрреволюційних» сімей були виселені зі своїх будинків у сараї для буйволів, для того, щоб можна було реквізувати їхнє жалюгідне майно. Ховаючись в печерах Яньаня, Мао став дистриб’ютором опіуму. Всупереч міфам про те, що у Яньані він та його соратники ледве зводили кінці з кінцями, вони жили дуже добре на прибутки від торгівлі.
Після падіння націоналістичного уряду в 1949 році, з’явився «Новий Китай» Мао. Майже негайно він розпочав нову кампанію з придушення «контрреволюціонерів», виявляючи невдоволення з приводу «поблажливості і недостатньої кількості вбивств» в одній з провінцій. Знищення «ворогів» не було єдиною метою. Мао хотів прищепити слухняність, примусивши якомога більшу кількість людей бути свідками терору. У 1951 році він заявив: «У багатьох місцях їм не вистачає сміливості для повномасштабного відкритого знищення контрреволюціонерів. Це треба змінити».
У Пекіні мільйонам жителів наказали бути присутніми при винесенні і виконанні 30,000 вироків на початку 50-х років. Дійсно, в 1950-му і 1951-му роках близько трьох мільйонів людей загинуло від страт, тортур або самогубств. Безліч китайців були відправлені до робітничих таборів, де ув’язнені займалися важкою фізичною працею аби «реформувати» свої «буржуазні» звички і думки. Кожного року в Китаї нараховувалося близько 10 мільйонів таких «працівників». Під час правління Мао приблизно 27 мільйонів людей загинуло в таборах.
Близько 38 мільйонів людей померло від голоду і перенапруження під час сумнозвісного «Великого стрибка вперед» (1958—1961) з метою наздогнати Захід. Реакція Мао? «З усіма цими проектами цілком можливо, що половині населення Китаю доведеться померти. Якщо не половині, то одній третині або одній десятій — 50 мільйонам — померти... але ви не можете звинувачувати мене, якщо люди вмирають».
Мао розпочав Культурну революцію (1965—1976), щоб помститися тим, хто виступав проти його шалених програм. Загинули ще мільйони людей. Мао також наказав країні знищити старі ідеї, стару культуру, старі звичаї і старі звички. В результаті його червона гвардія знищила давні книги, безцінний антикваріат, пам’ятники по всій країні й практично всі буддистські монастирі в Тібеті. Загалом, передбачається, що понад 70 мільйонів людей загинуло в «Новому Китаї», який Мао і сучасні лідери комуністичної партії гордо називають своїм досягненням.
Під час візиту прем’єр-міністра Японії до Китаю у 1974 році, Какуей Танака низько вклонився Голові, вибачаючись за страждання, заподіяні японською агресією. На що Мао дав чудову відповідь: «Не треба вибачень. Ми повинні дякувати вас за це. Без вашого вторгнення ми, комуністи, ніколи б не перемогли».
Що ж можна сказати про сьогоднішній «новий Новий Китай» з його хмарочосами, сучасними автострадами і неприборканим капіталізмом? Реальність не така райдужна, як здається на перший погляд. У Шанхаї — показовому місті Китаю — ВВП на душу населення на рівні 3000 доларів на рік залишається у кілька разів меншою за рівень Тайваню або Гонконгу. П’ятдесят років комуністичного правління залишили колись найпередовіше місто в Азії далеко позаду інших міст.
Комуністичні правителі Китаю мають визнати власну історію і попрощатися з Мао і комуністичною спадщиною. Країні необхідна нова конституція, яка затвердила б істинну демократію. Китайський народ давно готовий до цього. Основа морального занепаду, яким страждає Китай сьогодні, полягає в тому, що він намагається зберегти помилковий ярлик комунізму, відроджуючи капіталізм, і наполягає на тому, що Мао, незважаючи на всі його помилки і злочини, був на 70% «правий». Це все одно, що уявити, що націонал-соціалістична робоча партія Німеччини (нацисти) все ще перебувають при владі, і її нинішні лідери заявляють, що Гітлер був неправий лише на 30%. Китай заслуговує на краще, йому це необхідно, щоб відродити свою минулу славу.
Сінь-мін ШОУ — вчений при Колумбійському університеті у Нью-Йорку.
