Що може бути спільного між захистом довкілля, фестивальним рухом, журналістикою, фольклором та документальним кіно? Це знає Ольга Михайлюк — автор циклу відеофільмів «Карпатські ознаки», ініціатор фестивалю «Шешори», який цього року відбудеться з 12 по 14 липня, та багатьох інших проектів інформаційно-видавничого екологічного центру «Зелене досьє». Основна діяльність цієї природоохоронної організації, яка існує в Україні вже понад 10 років і крім постійних співробітників та експертів об’єднує близько 30 молодих волонтерів, — «об’єктивне інформування екологічних та соціальних питань через ЗМІ, надання освіти в галузі еко-журналістики, створення паблісіті для екологічних неурядових організацій та їхньої діяльності, консультації для журналістів, що готують матеріали на теми довкілля».
— Ольго, як сталося, що екологічний центр почав займатися такими мистецькими проектами, як фестиваль етнічної музики та ленд-арту «Шешори», або створенням документальних фільмів про карпатських музик?
— Насправді це дуже взаємопов’язані речі. Ми не є науковим екологічним центром. Хоча в «Зеленому досьє» є експерти, геологи та екологи, ми все таки швидше «філософсько-природоохоронна» організація і в основному нашими співробітниками є журналісти. Багато хто з них раніше працював у інших, зовсім не пов’язаних з екологією сферах. Я, наприклад, займалась новинами культури та музики, тому кіно та етнічною музикою, звичайно, цікавилась ще раніше. Одного разу, через якийсь проект, я познайомилась з «Досьє» і почала з ним співпрацювати. Поступово у моїй свідомості виникло розуміння, що автентика та ремесла не можуть існувати на землі, «зіпсованій цивілізацією». Вони можуть існувати тільки в живому середовищі, а отже, його збереження безпосередньо пов’язане зі збереженням культури, яка побутує на цих землях.
— Чому ці дві проблеми настільки пов’язані між собою?
— Візьмемо, наприклад, Карпати, якими ми зараз займаємось. Вирубка лісів, яка здійснюється там шаленими темпами, призводить не лише до зсувів та паводків. Гуцульська культура, яка сформувалася в цьому гірському регіоні, може повноцінно розвиватися лише за умови, що це унікальне середовище буде збережене. Вона може продовжити своє існування тільки за умови, що гуцули будуть жити на своїй землі і не будуть змушені масово виїздити на заробітки за кордон, не будуть рубати та продавати ліс. Ці фактори зараз найбільше викривляють життя у регіоні. І в даному разі екологічний, соціальний та культурний чинник залежать один від одного. З одного боку, зникають породи дерев, з яких виготовляють традиційні інструменти, з іншого — зрозуміло, що якщо більшість часу людина працює десь на будівництві на Заході, повернувшись додому, вона вже не грає на своїй сопілці чи флоярі, а шукає зовсім інакших розваг.
— Багато наших етнографів мають дуже песимістичний погляд на долю української музичної автентики і стверджують, що, оскільки зв’язок між поколіннями втрачений, і разом зі старими людьми в селах помирає традиція, за кілька років автентичний фольклор, який є одним з найдавніших у Європі, може припинити своє існування. Чи поділяєте ви ці прогнози?
— Зараз відбувається дуже цікавий процес — сільська молодь втратила інтерес до архаїки, але цей інтерес з кожним роком зростає у молоді міської. Ми, наприклад, зустрічались у с. Верховина з Михайлом Тафійчуком, який виготовляє всі традиційні музичні інструменти. Він розповідав, що йому не вдалось знайти у своєму селі тих, хто бажає опанувати це ремесло, між тим з надією говорив про людину, яка приїжджає до нього вчитися зі Львова, і сподівався, що його учень все таки знайде мужність приїхати в Карпати на кілька місяців. Тоді майстер, нарешті, зможе передати свої унікальні знання та навички.
— Вам здається, що цей процес може суттєво вплинути на поступове зникнення автентичної музики?
— Ні.
— Тоді що, на вашу думку, може зарадити цій проблемі?
— Це дуже складна проблема. Вона пов’язана з руйнуванням середовища. З одного боку, на нього має бути зменшений тиск цивілізації, з іншого — потрібно знайти нові можливості, які б дали цим регіонам вижити. В Карпатах, наприклад, таку можливість міг би дати зелений туризм.
— Розкажіть, як і чому виникла ідея створення фестивалю «Шешори»?
— Ми багато думали над цими проблемами, коли створювали модель фестивалю. Річ у тім, що ми дуже часто проводили експедиції в Карпатах, і нам теж доводилось спостерігати цей сумний процес, коли зі смертю людини зникають пісні, чи зникає ремесло, носієм якого вона була. Всі наші спроби щось довести місцевому населенню зазвичай закінчувались однією і тією ж самою фразою: «Добре вам казати, коли ви в Києві живите. От приїхали б сюди і спробували тут вижити, лишаючись музикантом». Звичайно, жодних аргументів після цього вже не існує. Ідея фестивалю виникла саме як ідея нової країни, в якій будуть діяти зовсім інші закони та правила. Однією з основних його цілей був розвиток зеленого туризму, який би дав можливість цим людям елементарно заробити на тому, що вони приймуть у себе туристів, продадуть під час фестивалю плахту, ліжник, шкарпетки та ходаки, виготовлені на замовлення музичні інструменти і не будуть змушені їхати невідомо куди і шукати собі якесь інше заняття. Щоб традиційні ремесла жили, вони мають використовуватись і мають приносити прибуток. На жаль, поодинокі експедиції тут мало зарадять.
— Що відрізняє «Шешори» від інших фестивалів?
— На «Шешорах» представлено найбільш екологічні, на наш погляд, види мистецтва — ленд-арт та етномузику. Це ті види мистецтва, в яких художник не використовує природу, а творить разом з нею. Він доповнює та підкреслює образ, створений самою природою. Наприклад, камінь, який для скульптора є лише сировиною, матеріалом для втілення своїх ідей, в ленд арті сам по собі вжеє скульптурою, просто треба поставити його у потрібному місці. Один з моїх найулюбленіших ленд-артівських об’єктів — «Орган», який встановлювали два роки тому на Боржавському хребті. Було виміряно швидкість вітру і так підібрано діаметр трубочок та матеріал, з якого їх виготовлено, що на «Органі» грав вітер.
— Напевно, важко до кінця скласти уявлення про ленд-арт, який досить недавно оформився у окреме мистецтво, якщо не побачиш такі приклади на власні очі. А в чому особливість музичної програми фестивалю?
— Перший день — це фольклор та архаїка, тобто це ті колективи, які ми знаходили під час експедицій і які знаходять під час експедицій фольклористи. Минулого року, наприклад, «Древо» привезли абсолютно дивовижний колектив з поліського села Речиця. Всім співакам ансамблю за 70. Це було просто надзвичайно.
Ми багато походили по Донецькій та Одеській областях і знайшли там греків та болгар, які з давніх часів живуть в Україні невеликими етнічними групами, але зуміли при цьому зберегти свою самобутню культуру. Також ми працюємо з грузинським та угорським посольствами. Можливо, цього року привеземо звідти цікаві колективи. Загалом нас не стільки цікавлять люди, які звикли до сцени, скільки дійсно автентичні нові та цікаві музиканти.
Під час фестивалю, поза основними подіями на сцені, починали відбуватися спонтанні «акції» на подвір’ях. Місцеві жителі, побачивши виступи, виймали свої інструменти та починали співати гостям пісні. Якщо з Ірландії приїхали з волинкою — вже з’являється коза-дуда — у нас, мов, теж своя є… Тож унікальність «Шешор» ще в тому, що ви можете почути ті самі коломийки не зі сцени у рафінованому виконанні, а у живому та органічному для них середовищі.
— Однак програма фестивалю не обмежується тільки автентичною музикою?
— Звичайно, ні. Програма наступних днів — це world music — починаючи з етноджазу та закінчуючи ska та реггі. Другий день — це джаз. Цього року ми виділяємо в окремий проект малу Нічну джазову сцену. На ній будуть грати такі серйозні джазові колективи, як група «Maraka» (Чехія), «Les biodegrades» (Франція), «Trigon» (Молдова). Паралельно всю ніч працюватиме велика Відкрита сцена, на якій будуть виступати молоді колективи, від яких вже зараз просто неймовірна кількість пропозицій. Цього року ми будемо розширювати програму вуличних вистав. Ми запропонували кільком театральним колективам, які працюють з фольклором, створити вуличні вистави на тему купальської ночі. До того ж ще одним напрямком на фестивалі є майстер-класи. Всі вони дуже милі, добрі та справжні, адже ведуть їх справжні майстри. Цьогорічна програма передбачає фахові майстерні з танців різних народів світу, виготовлення традиційних музичних інструментів, ляльок- мотанок, вивчення карпатських трав тощо.
— Отже, жителі Карпат приймають активну участь у фестивалі. Як вони сприйняли ідею його проведення?
— Дуже по-різному. Було і позитивне сприйняття і вороже. Але коли вони переконались, що це не чергова культурна експансія, і тут існує взаємоповага та взаєморозуміння, зрештою розслабились. Зараз вони вже чекають на фестиваль.Такі акції потрібні людям, і людям абсолютно різним. А сполучення були абсолютно неймовірні: київські піарщики, журналісти, які вночі блукають Шешорами з камерою, бабці, що спустилися з гір, джазмени, львівські студенти, місцеві гуцули — якийсь надзвичайний та класний коктейль. Після цього ми зрозуміли, що «Шешори» — це не екологічне і не культурологічне явище. Це чудове «атмосферне явище» — явлення дуже доброї, світлої та піднесеної атмосфери. І в першу чергу нам би хотілося зберегти саме цю якість фестивалю — атмосферу та формат, в якому абсолютно різні люди могли б знайти своє місце. Дуже класно, що зараз люди продовжують спілкуватись, коли гуцульські бабусі ведуть переписку з голландцями, обмінюються з ними листівками та вітаннями.
А проблеми, вони і тепер продовжуються. Вже абсолютно ясно, що для проведення акцій такого масштабу (минулого року на «Шешорах» побувало близько двох тисяч чоловік) необхідна досконаліша організація, якісніша звукова та освітлювальна апаратура, нормальна реклама. Насправді зовсім «не класно» використовувати у такому обсязі безплатний волонтерський труд. Зараз ми ведемо попередні переговори з нашими потенційними спонсорами, але їхнє коло заздалегідь дуже обмежене.
— Чому?
— Етичний момент. Ми — природоохоронна організація, і зрозуміло, що нашими спонсорами не можуть бути нафтові компанії, чи, наприклад, виробники горілки або харчових продуктів, у виробництві яких використано генетично модифіковані організми.
— Що, на вашу думку, потрібно для успішного розвитку фестивального руху в Україні?
— Щоб більше людей, які мають гроші, мали при цьому добрий смак. Насправді грошей на Україні достатньо, але виходить якесь зачароване коло — подія не може відбутись, бо смак не вихований, а звідки візьметься смак, якщо події не відбуваються. Напевно, що має бути хоча б часткова державна підтримка. У нас же весь час стикаєшся, наприклад, з тим, що молоді кінематографісти змушені працювати в якихось лівих проектах, щоб заробити гроші на свою картину, що в принципі майже неможливо. Така ж ситуація з виставками і фестивалями. А талановитих людей на Україні насправді дуже багато.
