25 років тому єдина у Європі Долина нарцисів, розташована біля закарпатського міста Хуста, увійшла до складу Карпатського біосферного заповідника, і, як твердять науковці, цим була врятована від повного зникнення. Тоді колгоп-банкрут імені Леніна готувався її розорати і засіяти зерновими. Науковцям, серед яких першу скрипку грав доктор біологічних наук Василь Комендар, вдалося переконати правління господарства в тому, що вони мають проект, який здатен не тільки компенсувати вартість земель, але й даватиме постійні прибутки. Повірили. Це були звичайні хитрощі вчених мужів, бо як по-іншому можна було переконати стовпів колективізації в тому, що стерти з лиця землі цю місцину те саме, що пустити бульдозери на Трою. Зараз унікальна 300-гектарна площа вкрита білим килимом і насолоджуватися ним приїжджають тисячі туристів.
Донедавна найбільше допікали Долині нарцисів жителі розташованого поруч села Кіреші. То худобу сюди заганяли, то новобудови зводили на заповідній території. Тепер, побачивши, як з усієї Європи їде сюди туристський люд, мешканці населеного пункту стали палкими охоронцями найбільшого на континенті осередку нарциса вузьколистого. Іноземцям здається, що якби вирвати квітку, то рука всохне. Зате немало мандрівників з України чомусь це роблять із насолодою. І витоптують, мандруючи не стежками, а полем. Тому зменшуються володіння нарциса. Для охорони об’єкта, крім штатних наглядачів, залучаються навіть працівники міліції. З цьогорічного насіння квітка з’явиться нескоро. Інспектор Олена Бабич уже чверть віку «воює» з «рвачами». «От приїдете через сім років і побачите ще менше біле царство», — із сумом резюмувала пані Олена.
Нинішня холодна запізніла весна стала причиною того, що квіточок і так наполовину менше, ніж було торік. Зарубіжні туристи порадили скрізь встановити щити з написом: «Зірваний нарцис щастя тобі не принесе» (так роблять на природоохоронних територіях Західної Європи). Нині науковцями проводяться досліди щодо насіннєвого розмноження виду, а також вивчається вплив строків скошування на його зарості. Загалом же ландшафтний заказник вкрай потребує куди ґрунтовніших зусиль вчених для його врятування та нормального функціонування. Скажімо, керівництво Карпатського біосферного заповідника протягом тривалого часу продовжує розміщувати у пресі факти давно минулих днів. Пишуть про загрозу заростання території вербами. Або про найбільшу біду природоохоронного урочища, пов’язану з проведеною кілька десятиліть тому непродуманою меліорацією поблизу ріки Хустець — це призвело до зниження чисельності нарцисів та цілковитого зникнення його кількох локалітетів. А що цікавого чи тривожного відбувається зараз, над чим працюють науковці, що відкрили нового, що владі треба зробити — про це мовчать.
На зразок того, що зроблено в національних парках сусідньої Угорщини, зараз один із хрещених батьків Долини ужгородський професор-ботанік Василь Комендар виношує проект і просить підключитися обласну владу: побудувати музей побуту на землях толоки навколо Долини нарцисів. З волами, буйволами, гончарами, трембітарями, закарпатськими стравами та ботаніками, котрі вирощуватимуть для реалізації людям посадковий матеріал нарцисів. Розрахунок тільки на багатих інвесторів, які є палкими патріотами краю та захисниками природи.
