Днями (2 червня) виповнилося рівно півсторіччя космодрому Байконур. На розташованому в казахських степах полігоні Тюра-Там (Байконуром він став називатися тільки через 10 років після заснування) робила свої перші «космічні кроки» й Україна. У 1960-х роках на космодромі проходили випробування бойових міжконтинентальних ракет і космічних ракетоносіїв конструкції Михайла Янгеля, в яких, до речі, брав участь як інженер-випробувач і майбутній президент України Леонід Кучма.
Величезна територія у приаральських Каракумах, відведена під космодром Байконур, дозволяла будувати технічні та стартові комплекси для випробувань ракетно-космічних комплексів з урахуванням вимог їхньої малої вразливості при можливому застосуванні термоядерної зброї, як тоді говорили, «ймовірного противника». Звідси — і велика розкиданість ракетно-космічних комплексів один від одного.
На Байконурі історично склалося так, що кожен головний чи генеральний конструктори, які представляють свої ракетно-космічні школи, розташовували наземну інфраструктуру для випробування ракетно-космічної техніки в окремих регіонах величезного космодрому. На 41-му майданчику традиційно базувалася українська експедиція — від конструкторського бюро «Південне» і «Південного машинобудівного заводу» (м. Дніпропетровськ) на чолі з Михайлом Янгелем, потім — із Володимиром Уткіним, а нині — зі Станіславом Конюховим. Технічна позиція саме цього майданчика традиційно використовувалася з початку 1960-х років минулого сторіччя для випробувань ракетоносіїв і космічних апаратів виробництва ВО «Південмаш».
З розпадом Радянського Союзу фактично було згорнуто й спільні космічні програми. Однак, немовби чекаючи свого часу, Байконур продовжував жити своїм, хоча й дещо зміненим життям. Початок економічного піднесення, усвідомлення, що розвиток космічної галузі — це не лише великі капіталовкладення, але й чималий прибуток від реалізації великих комерційних космічних проектів, наявність у Росії й України високих «космічних» технологій, міжнародна співпраця, яка розширюється, вдихнули в Байконур нове життя. Нещодавно мені вдалося побувати на космодромі, якому я віддав багато років своєї військової служби.
Звичайно, важкий у економічному плані час залишив свій слід: військові містечка, які складаються з комплексу будівель, руйнуються від часу; законсервовано стартові та технічні комплекси, які не використовуються. Але частина готелів збереглася і в них зараз мешкають фахівці, які прибули для роботи на Байконурі.
На 41-му — «українському» — майданчику ідеальний порядок: як на прилеглій зовнішній території, так і в залі монтажно-випробувального корпусу. Встановлена у випробувальному залі камера чистоти відповідає всім сучасним вимогам до чистоти повітря довкілля при роботі з космічною технікою. Причому, якщо раніше питання підтримки чистоти й порядку було покладено на випробувальні частини, то тепер цим займаються працівники оборонно-промислових підприємств, які в тяжкий час недофінансування ракетно-космічної галузі взяли цей нелегкий обов’язок на себе. Тепер саме їм дістається «на горіхи» від приїжджого високого начальства за виявлені начальницьким оком недоліки. На території, прилеглій до монтажно-випробувального корпусу, встановлено пам’ятник Михайлові Янгелю. Недалеко від нього на флагштоках майорять прапори Росії та Франції, які співпрацюють у спільних космічних програмах з Україною. У монтажно-випробувальному корпусі відбувається підготовка українського ракетоносія «Зеніт». Неподалік від нього, в житловій зоні в досить комфортабельному готелі мешкає велика група українських фахівців, зайнятих у випробуваннях техніки. Час мого перебування на 41- му майданчику збігся з початком обідньої перерви. Водій нашої машини, кивнувши на велику групу людей, яка дружно йшла, сказав: «Україна пішла на обід». За старою байконурською традицією відряджені з метою економії обіднього часу та грошей живуть так званим «колгоспом» — скидаються у спільний казан. Виходить смачно й недорого.
Представники України — ГКБ «Південне» і ВО «Південмаш» — міцно закріпилися на Байконурі, і готуються розширити свою присутність: ще минулого року на найвищому рівні обговорювалося питання про створення додаткових робочих місць на космодромі для українських фахівців у зв’язку з реалізацією проекту «Наземний старт». Йшлося про використання, починаючи з осені 2005 року, українського ракетоносія «Зеніт», спроможного виводити на навколоземні орбіти корисні вантажі масою до 14 тонн.
Загалом, незважаючи на важкі часи, вдалося зберегти безцінний досвід випробувань ракетно-космічних систем, десятиріччями накопичений військовими та цивільними фахівцями на Байконурі. Це вселяє надію на ракетно-космічне майбутнє космодрому, на казахській землі якого живе і працює космічна Україна.
