За збігом обставин, 6 червня відомого київського журналіста, члена редколегії газети «Киевские ведомости» Леоніда Фросевича вітатимуть не лише з професійним святом, але і з письменницьким дебютом. Днями у видавництві «Преса України» вийшла друком його перша книга «Туринська шахівниця: журналістське розслідування».
В Україні журналістів, які працюють у жанрі журналістського розслідування, можна, що називається, перелічити на пальцях. Водночас саме ці наші колеги, які за ступенем ризикованості їхньої роботи, мають бути, на наше переконання, прирівняні до співробітників правоохоронних органів (зокрема в тому, що стосується забезпечення їхньої безпеки), гідні у День журналіста найпалкіших вітань. Адже з погляду суспільного виміру результати їхньої копіткої праці задля встановлення Істини важко переоцінити.
Книга «Туринська шахівниця...» стала результатом журналістського розслідування, яке Леонід Фросевич вів понад десятиліття — з 1994 року. Упродовж 1992—1994 років колишній киянин Дмитро Стрешинський за фальшивими документами вивіз з України, а потім і з Білорусі до «гарячих точок» тисячі тонн зброї та боєприпасів. Навесні 1994 року в результаті спільної українсько-британської операції черговий вантаж Стрешинського було затримано в Адріатиці. «Але хто приводить туди ці смертоносні каравани? Хто перевізник? Хто озброює воюючі сторони, незважаючи на заборону Ради Безпеки ООН? Питання не такі вже й прості, оскільки ці горе-бізнесмени ніколи не з’являються перед телекамерами, не дають інтерв’ю, вони завжди прагнуть бути у тіні. Ще у 1994 році я поставив собі за мету витягнути цю публіку на світло, — пише у передмові до своєї книги її автор, — себто докладно розповісти читачам, яким чином Україна продала аферисту Дмитрові Стрешинському ракети, снаряди, автомати, кулемети, гранатомети, набої на мільйони доларів. Тоді мені видавалося, що цю тему, нехай і складну, небезпечну, з багатьма невідомими, можна розкрити у кількох газетних статтях. Та я помилявся...»
Чому перший касетний скандал у незалежній Україні — свої розмови з військовими чинами та урядовцями Стрешинський таємно записував на диктофон — не став надбанням громадськості? Чому Стрешинський, перебуваючи у міжнародному розшуку, вільно пересувався світом? Хто в Україні й за кордоном допомагав цьому «злому генію кримінальної торгівлі»? Якого змісту листи у 1993 році направив тодішній голова СБУ Євген Марчук на ім’я президента України та якою була реакція на них? Що сказав Леонідові Фросевичу по телефону рік тому сам Дмитро Стрешинський? На ці запитання теж дає відповіді «Туринська шахівниця».
Однак книга Леоніда Фросевича — це не лише аналіз туринського процесу та справи Стрешинського. Її читачеві стане зрозуміло, хто й навіщо розгорнув кампанію з дискредитації колишнього секретаря Ради національної безпеки та оборони України, екс-міністра оборони Євгена Марчука, а також якою була технологія цієї масштабної провокації.
«Під час розслідування розумів: важливо почути думку багатьох, зіставити факти. А головне — дотримуватися об’єктивності. Саме вона допоможе відшукати істину, показати інтереси фігурантів і зацікавлених осіб, перекинувши місточок у 1992—1994 роки...» — пише також автор «Туринської шахівниці», якiй можна смiливо передбачати долю бестселера.
Інтерв’ю із Леонідом Фросевичем — в одному з найближчих номерів «Дня».
