Пуск міжнародного нафтопроводу Баку — Джейхан активізував вщухлі протягом останнього часу міжнародні контакти фахівців у сфері транспортування нафти та газу. До цього процесу отримала можливість приєднатися й Україна. Міжнародна конференція «Майбутнє газотранспортної системи України в контексті лібералізації газового ринку ЄС», що відкрилася учора в Києві, дозволила українським і зарубіжним експертам ревізувати заплановані, наявні та вже забуті українські нафтогазові проекти, спрямовані на зміцнення енергетичної безпеки країни. Щоправда, у виступі заступника міністра палива й енергетики, голови НАК «Нафтогаз України» Олексія Івченка, зазначеному в програмі конференції як вітальна промова, сегмент майбутнього явно поступався сумлінно викладеним статистичним і звітним даним. Із потоку цифр найбільше враження справив намір збільшити потужності газового транзиту до Європи приблизно на 15—20 мільярдів кубометрів. Варіанти транспортування газу до України з Ірану і Туркменістану, про які побіжно згадувалося, схоже, так і залишаться пунктиром на слайдах.
Зате в кулуарах, в оточенні журналістів, Олексій Григорович говорив як годиться досвідченому ньюсмейкеру. Повідомляючи як хороші, так і погані новини, він уміло подавав останні так, щоб нікого не лякати.
Особисто для автора, який багато писав про реверс, його лобістів і їхні «стимули», найрадіснішою новиною стало повідомлення Івченка про те, що уряд України має намір не пізніше початку майбутнього року розвернути, а точніше — повернути нафтопровід Одеса — Броди в рідний для нього аверсний напрямок. (Вельми цікаво, що це повідомлення збіглося з іншою новиною, яку автор почув у кулуарах. Як повідомило для «Дня» надійне джерело, підписано указ Президента, згідно з яким головою ВАТ «Укртранснафта» знову стає прихильник аверсу Олександр Тодійчук). Щоправда, джерела наповнення української труби, хоч і були названі (Казахстан і Азербайджан), але при цьому не згадувалися американські чи інші іноземні компанії, з якими вдалося домовитися про поставки. Схоже, акцентують на міждержавних домовленостях із названими країнами. Але експерти «Дня» стверджують, що цього недостатньо... Івченко також стверджував, що український ринок вже настільки наповнився нафтопродуктами, що час скасовувати заборону на експорт української нафти та нафтопродуктів. Це також приємне та навіть обнадіює...
У вітальній промові голова «Нафтогазу» досить скупо говорив про консорціум із управління українською газотранспортною системою, зосередившись переважно на будівництві газопроводу Новопсков — Ужгород і зокрема його ділянці Богородчани — Ужгород. Усе це для того, щоб транспортувати до Європи так само й туркменський газ. Перша черга будівництва дасть Україні 5 млрд. кубометрів приросту транзитних потужностей, а його завершення — до 19 мільярдів. Івченко якоюсь мірою розкрив нові підходи нашої країни до створення газотранспортного консорціуму. За його словами, Україна готова розглядати участь у його роботі нових держав, але при цьому вона вже не потребує ні їхніх інвестицій, ні їхнього менеджменту (наші фахівці першими в світі почали займатися експортом газу та найкраще знають, як це робиться, вважає Івченко). Єдине, чого Україна хоче від учасників консорціуму, — це ринків збуту. І це справді перспективний підхід.
Важкою ділянкою газового фронту протягом подальших років стануть для України відносини з Туркменістаном, який на цей рік зумів досягти суттєвого підвищення ціни свого газу, що відпускається Україні. Щоправда, так званий інвестиційний газ, тобто отримуваний Україною як плата за виконання проектних і будівельних робіт у цій країні, обходиться нам набагато дешевше і трохи «розбавляє» нову ціну. Якою буде ціна 2006 року, ще невідомо. Івченко та його співробітники використовують зараз активну «човникову» дипломатію для вирішення цього важливого для України питання. Але ще важче буде отримати туркменський газ після 2006 року, коли закінчиться наша довгострокова угода. З 2006 року Туркменістан майже увесь свій газ монопольно законтрактував для Росії. Таким чином Україна практично втратила друге своє газове джерело та опиняється в цілковитій залежності від північного сусіда, відносини з яким залишаються вічно стратегічними, але не дуже хорошими. Утім, Івченко сподівається, що ми й надалі будемо з туркменським газом, оскільки Росія з Туркменістаном ще остаточно не домовилися. А ось учасник конференції Олександр Нарбут у розмові з автором зазначив, що вже через півроку ми «ввійдемо в нову зону невизначеності газозабезпечення країни».
Ризик входження до такої зони можуть безпосередньо відчути й громадяни України. Схоже, «Нафтогаз» має намір здійснити новий ціновий наступ. За словами Івченка, в Україні найнижчі у світі ціни на газ для населення. Уже цього року планується підвищення цін для промисловості також. Це — найгірша новина. І навряд чи когось заспокоїть тверде переконання головного газовика країни в тому, що населення цього підвищення практично не відчує.
