Iснує безліч пояснень запеклих антияпонських протестів, що спалахнули в Китаї минулого місяця. З погляду Китаю, звісно, на японському уряді лежить провина за його небажання принести вибачення за злочини Японії у Другій світовій війні. Але і китайські ЗМІ зіграли ганебну роль, видаючи упереджені статті про Японію, що лише роздмухували вогонь.
Протягом останніх років націоналізм був помітною складовою частиною китайських ЗМІ. Статті з різкою критикою США, Японії і Тайваню з’являються з дедалі більшою частотою та поміщаються на чимраз видніші місця. Багато хто вважає, що за цією тенденцією приховуються дії уряду, але вони дуже зосереджені на ризику офіційного впливу і, таким чином, випускають з уваги те, як на цей напрям ЗМІ Китаю підштовхнув тиск ринку.
До того, як Китай почав відкривати свою економіку в 1978 році, всі газети та журнали були «партійними газетами» та «партійними журналами». Директорів ЗМІ призначав і контролював уряд. Журналісти та редактори за суттю були урядовими чиновниками.
Самозрозуміло, всі експлуатаційні витрати несли на собі комуністична партія та держава, і ніхто особливо не був зацікавлений в зароблянні грошей. Головним було не залучати читачів, слухачів і глядачів, а уникати політичних помилок.
Тираж газетам і журналам гарантував уряд, що переконував людей «вивчати партійні газети» і примушував робочий клас їх купувати. У радіо та телебачення була та сама цільова аудиторія. За 30 років, із моменту заснування Китайської Народної Республіки, жоден зі ЗМІ не випустив жодного єдиного комерційного рекламного ролика.
Із появою реформ Дена Сяопіна, коли він оголосив про дозвіл швидкої маркетизації економіки, ЗМІ Китаю змінилися до невпізнання. Тоді як у 1978 році було лише 186 газет і жменька журналів і телепередач, сьогодні в Китаї приблизно 2 200 газет, 9 000 журналів, 1 000 радіостанцій і 420 телестанцій, плюс швидко збільшувана кількість кабельних телеканалів. Більшість із цих ЗМІ вже не отримують повної фінансової підтримки уряду та повинні покладатися на дохід від реклами, щоб виживати та зростати.
Які теми найбільше хвилюють споживачів? Одна з них — корупція уряду. Оскільки економічна несправедливість і соціальний конфлікт у Китаї стали гострішими, звичайні люди стають дедалі незадоволенішими. У цих умовах багато з тих, хто відповідає за комерційну сторону китайських ЗМІ, розцінюють критичні повідомлення про злочини та корупції чиновників як потужну зброю в боротьбі за більшу частку на ринку та прибутковість.
Унаслідок великої скрупульозності історій, що виставляють керівництво Китаю в поганому світлі, ці популярні статті та репортажі часто забороняють, редакторів звільняють, а ЗМІ, які друкують або пускають їх в ефір, часто карають. Інколи їх закривають.
Обмежені в критиці керівництва своєї країни, а також у повному й об’єктивному висвітленні внутрішніх справ, ЗМІ Китаю часто вбачають доцільним перевести свої критично налаштовані погляди за його межі. Це політично безпечне, оскільки критикувати зовнішній світ, особливо такі країни, як США та Японія, — те саме, що вихваляти уряд Китаю.
Також це ще й вигідне. Тоді як становище Китаю в світі продовжує зміцнюватися, а його жителі стають дедалі самовпевненішими, історія китайської слабинки перед західними державами та Японією становить основу для «культури жертви», що робить більшість китайців чутливими до будь-якого іноземного виклику. Публікація шовіністичних, антиіноземних статей грає на національній чутливості, що завжди перебуває на стадії кипіння і, таким чином, може легко закипіти, приносячи очевидні вигоди для практичного результату.
Світські плітки слугують ілюстрацією того, як ринок, а також і урядова цензура відділу пропаганди й Управління преси та публікацій, часто є відповідальними за такі редакційні рішення.
Кілька років тому редактори одного пекінського щотижневого видання, з яким я знайомий, були поставлені в тупик тим, яку статтю надрукувати на першій сторінці. Вибір був між несуттєвою статтею, критично налаштованою по відношенню до Тайваню, і важливішою про питання внутрішньої політики, потенційно історично значущою. Не в змозі знайти порозуміння серед свого персоналу, головний редактор вирішив спитати думку дистриб’ютора газети. Дистриб’ютор не закінчив середньої школи, але він добре знав смаки читачів. «Звісно, засуджуйте Тайвань», — сказав він. Головний редактор підписав наказ, спираючись на це.
Тоді як повідомлення, що іноді догоджають злісним націоналістичним почуттям читачів, глядачів і слухачів, можуть допомогти в отриманні більшої частки на ринку — як і в будь-якій іншій капіталістичній країні, — вони можуть і ввести в оману. ЗМІ можуть робити гроші, але, як показують нещодавні антияпонські протести, надлишок такого диктованого ринком шовінізму може зашкодити національним інтересам і міжнародному становищу. Як йдеться в старій китайській приказці: «Піднявшись на спину тигру, з неї важко злізти назад».
Ліу ЦЗЯОБЯО — запрошений вчений на післядипломному курсі з журналістики Каліфорнійського університету в Берклі
