Час швидкоплинний. У глобальній кадровій круговерті, в атмосфері постійних пересудів і пристрастей з приводу масштабної реприватизації, тотальної боротьби з корупціонерами непомітно промайнули чотири місяці. Пройдено вже третину річної дистанції, на фініші якої, як заявляв уряд, народ відчує, що життя стало багатшим і щасливішим.
Демонструючи «супервідвертість», вищі урядовці пішли в народ — на ковзанку, в парки, музеї і навіть організували для журналістів «день відкритих дверей» у Кабміні. Прем’єр- міністр особисто показала їм свій робочий кабінет і суміжні з ним приміщення. За допомогою телебачення за цим дійством спостерігала вся країна, близьке й далеке зарубіжжя. Жити стало цікавіше й веселіше.
Звітуючи за першу стоденку свого правління, нова команда з неприхованим захопленням виставила собі оцінку, яка виявилася навіть вищою за всілякі похвали з боку зацікавленої громадськості. Поставивши під сумнів всі досягнення в економіці за минулі роки, озвучивши дані про нібито прихований дефіцит державного бюджету, залишений попередниками чи то на 30 млрд., чи то на 40 млрд. гривень, нині чинний уряд відрапортував про темпи економічного зростання й прийняті вичерпні заходи з приборкання інфляції, стабілізації на ринку нафтопродуктів і м’ясних виробів, а також про нормалізацію ситуації у банківській сфері.
Чи відповідають ці заяви реальній дійсності? Відповідь на це запитання дає аналіз Рахунковою палатою результатів виконання державного бюджету поточного року. Експертні оцінки аудиторів показують, що вже сьогодні робляться помилки, наслідки яких, без перебільшення, можуть бути прогнозовано негативними, а обіцяний «happy end» не відбудеться. Як давно відомо, добрими намірами не завжди вимощена дорога до раю.
АБИ ПОЧАТИ, А ТАМ ВОНО Й ПІДЕ
Пригадаймо, як приймався державний бюджет на цей рік. Обговорення проекту закону відбувалося в майже порожній сесійній залі. Парламентарії, заздалегідь внісши близько трьох тисяч поправок до нього, були відсутніми, віддавши перевагу передвиборній боротьбі. Потім було нібито «друге перше» читання і в результаті за основний фінансовий документ країни проголосували в переддень Нового року фактично «втемну», без постатейного обговорення. Прийняли, як кажуть, «оптом», проігнорувавши існування Бюджетного кодексу України.
Всі, хто був причетний до цього документа, розуміли, що бюджет має численні концептуальні вади. Тому в тексті закону і з’явилася стаття 110, яка доручала Кабмінові і Бюджетному комітетові до 15 лютого поточного року внести на розгляд парламенту законопроект про внесення змін до держбюджету, з урахуванням результатів економічного розвитку України за 2004 рік і січень 2005 року.
Але швидко буває лише на словах, а діло важко робиться. Як результат, уточнений фінансовий план країни, а правильніше, новий державний бюджет дозрів лише наприкінці березня. Презентуючи Верховній Раді України нову редакцію закону про держбюджет, міністр фінансів проголосив ряд принципових завдань, які уряд має намір вирішити вже поточного року. Передусім йшлося про досягнення бездефіцитності бюджету, забезпечення рівності умов оподаткування, наближення заробітної платні до гідного рівня.
Доповідаючи на сесії Верховної Ради про результати експертизи запропонованого урядом бюджету, я говорив: «Бюджет носить яскраво виражений соціальний характер, основа якого — виконання обіцянок, даних у ході виборчої кампанії. Це загальноприйнята світова практика і уряд у цьому напрямкові зробив перші кроки».
Однак нарівні з цим зазначалося, що «в запропонованому коректуванні бюджету ми маємо: відмову від інноваційної складової розвитку економіки, порушення балансу між соціальними виплатами і витратами на підтримку вітчизняного виробництва. Забуто бюджет розвитку, маємо великий ризик інфляційного сплеску. І найголовніше, як вирішуватимуться ці проблеми надалі, невідомо». Відповіді на поставлені запитання в день епатажного прийняття бюджету не надійшло.
Тоді автори власне нового бюджету, очевидно, керувалися революційним принципом: «аби почати, а там воно й піде». Тепер, коли вже пройшло чотири місяці, виявилося, що такий «початок» не провіщає вдалого продовження. Аналіз виконання держбюджету, проведений Рахунковою палатою, свідчить, що в економічній і бюджетній політиці допускаються стратегічні прорахунки, наслідки яких можуть набути безповоротного характеру.
Щодо тенденцій розвитку економіки, новий уряд, як і колишній, залишився на позиціях обережного оптимізму. Спочатку, при визначенні минулого року прогнозних бюджетних параметрів на поточний рік передбачалося, що економічне зростання (ВВП) не перевищить 8,6%, і це при тому, що за 2004 рік очікувався приріст на 12,4 відсотка. У ході підготовки нової редакції закону про державний бюджет на 2005 рік після довгих вагань і роздумів практично повернулися до первинного прогнозу зростання ВВП на 8,2 відсотка.
Можна заперечити, що зростання на 4 і 5 і, навіть, 6— 7% — надзвичайно високий. Для нас же зростання такого порядку — у кращому разі — помірне, оскільки початкова база становить до 1990 року лише 61 відсоток. Розвиток залишається надто нерівномірним і в територіальному відношенні, будучи зосередженим головним чином навколо невеликого числа великих міст.
За пропозицією уряду збільшено податкове навантаження на економіку, а згасаюче економічне зростання пропонується «розігріти» за рахунок підвищення зарплатні і соціальних виплат. Але світовий досвід свідчить про можливість зворотного ефекту. Адже рівень перерозподілу ВВП через бюджет досягнув рекордних 30 відсотків, і це без урахування прибутків Пенсійного та інших державних фондів. Платою за збільшення соціалізації бюджету стало різке скорочення обсягів капітальних вкладень і, як результат, погіршення інвестиційного клімату в країні. Негативно вплине на економічну активність зростання тарифів на послуги транспорту.
Значущим джерелом зростання доходів бюджету позначено державний сектор економіки. З цією метою всі держпідприємства зобов’язані відраховувати до скарбниці до 50 відсотків свого чистого прибутку. У такий спосіб планується отримати майже 6 млрд. гривень. Однак на практиці ми знаємо, що жоден захід у нас не проходив без перегинів. Тому існує реальна загроза обмеження знов-таки інвестиційно-інноваційних можливостей державного сектора. Адже всім відомо, що велика частина інвестиційного потенціалу вітчизняної економіки формується за рахунок прибутку суб’єктів господарювання.
Водночас скасовано практично всі пільги та преференції для суб’єктів вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, а також металургів, автомобілебудівників та інших. Вдалося вистояти лише суднобудівникам і працівникам АПК. Погіршено умови діяльності середнього та малого бізнесу. Прийнятими змінами «ускладнено» спрощену систему їхнього оподаткування, в якій зайнято близько трьох млн. людей.
На цьому тлі знаковою подією став вияв гуманізму, продиктований реаліями життя, з боку податківців. Через місяць після прийняття змін до закону про держбюджет на 2005 рік Державна податкова адміністрація усвідомила ущербність податкових ініціатив. Повна одностайність керівництва ДПАУ з представниками малого і середнього бізнесу виявилася в посланні Президентові України про пом’якшення податкового законодавства щодо підприємців на єдиному податку.
Результати подібних перетворень можна передбачати вже зараз: істотне збільшення податкового тиску на виробників шляхом розширення бази оподаткування без зниження розмірів ставок; крайнє звуження можливостей модернізації, ремонту і відновлення основних фондів, а також інноваційної діяльності; зниження конкурентоспроможності національних виробників, особливо в наукоємних галузях. Саме такою дорогою ціною ми можемо заплатити за прийнятий «оптом» бюджет.
КУРС КОЛИШНІЙ, ХІД ЗАДНІЙ
Благородна ідея забезпечення рівності умов оподаткування в конкретному виконанні трансформувалася на гальмо розвитку провідних галузей промисловості. За підсумками чотирьох місяців поточного бюджетного року в усіх галузях, і, передусім у промисловості відбувається спад ділової активності, який перевищує прогнозні очікування. Темп приросту ВВП сповільнився з 11,5 відсотка у січні-квітні минулого року до 5 відсотків за січень-квітень поточного року. Промисловий приріст — з 18,2 до 6,7 відсотка. Аналіз статистичних даних дозволяє зробити невтішний висновок про сповільнення темпів зростання в усіх галузях промислової діяльності. У металургії та обробці металу приріст випуску продукції за перші чотири місяці бюджетного року становив лише 0,5 відсотка проти 20,1% у цьому періоді минулого року, легкої промисловості — на 3,2% проти 16,8% у січні-квітні 2004 року.
Як і раніше, економіка продовжує розвиватися лише завдяки зовнішньому попитові. За перший квартал поточного року експорт товарів і послуг зріс на 15,5%, хоча за рік прогнозується зростання лише на 10,4 відсотка. Експортна орієнтація зберігається в металургії, а також у хімічній і нафтохімічній промисловості, де експорт продукції виріс на 40,7% і 21,3%, відповідно. Навіть харчова промисловість, яка, передусім, повинна задовольняти внутрішній ринок, збільшила експорт на 25,2 відсотка.
А як же виконується прибуткова частина бюджету? За даними Державної скарбниці, загалом за чотири місяці поточного року до держбюджету надійшло 27,7 млрд. грн. або 26,1 відсотка річного плану (106,1 млрд. гривень). Згідно з бюджетним розписом, складеним Мінфіном, надходження прибутків до загального фонду бюджету перевиконано на 9 відсотків.
Міністр фінансів рапортує про досягнуті успіхи. Для цього начебто й підстави є. У порівнянні з аналогічним періодом минулого року за січень-квітень 2005 року доходи держбюджету загалом збільшилися на 9,6 млрд. грн. Приріст забезпечено, головним чином, за рахунок податку на додану вартість на 4,1 млрд. грн. і податку на прибуток підприємств — на 2 млрд. грн.
Суми вражають, але що криється за оптимізмом цього цифрового ряду? Передусім, базисний ефект. Минулого року погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість здійснювалося шляхом оформлення облігаціями внутрішньої державної позики. У казначейській звітності ця операція відображалася з від’ємним значенням, що призводило до зменшення прибуткової частини державного бюджету на відповідну суму. Якщо врахувати, що в січні-квітні 2004 року в такий спосіб було погашено 934 млн. грн. боргу з ПДВ, то приріст доходів державного бюджету скоротиться до 8,7 млрд. грн. Також непогано, якби не одна сумна обставина.
За даними Державної податкової адміністрації, протягом поточного бюджетного року стійко зростала сума надміру сплачених податків і зборів. На 1 березня 2005 року вона досягла 4,7 млрд. грн., на 1 квітня — 4,1 млрд. гривень, а на 1 травня — 7,1 млрд. Це саме ті процеси, за які всі жорстко критикували попередній уряд. Ось і виходить як у старому одеському жарті: «Курс колишній, хід задній».
Ще одне свідчення цього — стрімке зростання бюджетної заборгованості з відшкодування платникам податку на додану вартість. На 1 січня 2005 року бюджетна заборгованість за невідшкодованими сумами (прострочений борг був практично погашений) становила 3,5 млрд. грн. Протягом січня-березня борг за невідшкодованим ПДВ зріс більше ніж на 2,2 млрд. грн. і становив майже 5,8 млрд. грн., прострочена бюджетна заборгованість перевищила 1,6 млрд. гривень. Не знаю як вам, шановні читачі, але мені це нагадує 2003 рік, коли подібні процеси реально загрожували фінансовій безпеці країни.
Але повернімося до аналізу. За винятком сум невідшкодованого ПДВ і переплат, прибутки державного бюджету становитимуть всього лише 14,8 млрд. грн. (27,7— 7,1— 5,8) або тільки 13,8 відсотка річного плану. Такий-от невтішний державний баланс за чотири прожиті місяці цього року
Як підсумок у першому кварталі поточного року витрати не виконані по жоднiй з основних функцій держави: соціальний захист і соціальне забезпечення населення, загальнодержавні функції, громадський порядок, безпека й судова влада. Із запланованих 4,7 млрд. грн. витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення населення становили 97,9 відсотка. Головними розпорядниками бюджетних коштів не забезпечене виконання запланованих витрат за бюджетними програмами, зокрема й соціального напрямку. Загалом за чотири місяці поточного року витрати загального фонду проведені в сумі 22,2 млрд. грн., що становило лише 90,6 відсотка планового показника. За наявної практики всі бюджетні кошти йдуть на соціальні виплати, а де ж економічний розвиток? До нього не дійдуть руки.
Одночасно виникли проблеми з фінансуванням бюджету. Кошти від приватизації, як відомо, віднесені до джерел фінансування держбюджету. Відповідно до статті 26 закону загалом за поточний бюджетний рік Фонд державного майна за рахунок приватизації державного майна має забезпечити надходження близько 7 млрд. гривень. Однак приватизаційні процеси в Україні фактично припинені, за перші чотири місяці поточного року до бюджету, в основному від торішнього продажу державних пакетів акцій, надійшло лише 158,4 млн. грн., або 2,3 відсотка річного плану.
Постійні непродумані кардинальні зміни макроекономічного регулювання на марші позначилися негайно. Ініційовані урядом рішення відлякнули світову торгівлю від України, деякі країни припинили переговори про вступ України до СОТ. Іноземні підприємці, що працюють у вільних економічних зонах, дедалі голосніше заявляють про порушення їхніх прав і вимагають збереження законодавче гарантованого режиму їхньої діяльності. Міжнародне товариство польських підприємців в Україні у відкритому зверненні до Президента й інших керівників країни, Ради підприємців, громадськості й ділових кіл просить терміново розв’язати проблеми, що виникли у її членів та іноземних інвесторів після набуття чинності закону про внесення змін до держбюджету на 2005 рік. У разі неможливості конструктивного діалогу з урядом України, власники польських компаній заявляють про намір звернутися до судових інстанцій, зокрема міжнародних, для захисту своїх прав.
Не можна не бачити й того, що нездорова конкуренція між чиновниками державного управління з приводу прийняття тих чи інших рішень урядом ослабляє не лише стабільність центральних органів виконавчої влади, а й влади на місцях. Дезорганізація в розумінні рішень, що приймаються з найважливіших функцій виконавчої влади, багато в чому стала наслідком помилкових уявлень про роль держави в управлінні економікою та негативно впливає як на організацію виконавчої влади, так і на принципи її функціонування.
Коли говориш про це, постає запитання, якими методами, за допомогою якої економічної політики будуть реалізовані основні напрямки й цілі, викладені в плані дій Президента України «Десять кроків назустріч людям». Поки, на жаль, питань більше, ніж відповідей, практична діяльність уряду не адекватна характеру й масштабам проблем, що стоять перед українською економікою. Це особливо чітко видно на прикладі розв’язання тих поточних проблем і питань, які підносить нам реальне життя.
НАЗУСТРІЧ ЛЮДЯМ. IЗ ЧИМ?
Хоч як це сумно визнавати, але минулий період для населення став своєрідним випробуванням на виживання через стрімке зростання цін, і передусім на продукти харчування, що займають основну частину в структурі споживання. За прогнозом, річна інфляція має становити 9,8 відсотка, але вже за перші чотири місяці вона досягла 5,1 відсотка й була найвищою за цей період, починаючи з 2001 року. При цьому продукти харчування подорожчали на 7 відсотків. Так стверджує офіційна статистика, а в реальному житті всe йде набагато гірше.
Серед причин, що викликали ціновий стрибок, треба виділити істотне розширення споживчого попиту населення у зв’язку зі зростанням реальних прибутків за рахунок соціальних виплат, хоча зростання роздрібного товарообігу зменшилося порівняно з минулим роком практично на 4 відсотки. Зіграли свою роль і монетарні чинники, грошова маса в першому кварталі зросла на 11,4 відсотка. Далася взнаки й інерція торішніх інфляційних процесів. Це і є реальна економіка, проблеми якої треба розв’язувати повсюдно, а може, й щогодинно. Головне, як, якими економічними інструментами і прийомами.
З метою попередження або мінімізації наслідків зростання цін, насамперед на м’ясопродукти, уряд вирішив у дусі дона Карлеоне з «Хрещеного батька» М. П’юзо зробити виробникам і реалізаторам м’ясопродуктів низку пропозицій, від яких вони не змогли відмовитися. Крім того, виділено 500 млн. грн. бюджетних коштів для закупівлі м’яса на тендерній основі з метою інтервенції на ринку продовольства. Але це не розв’язало проблеми. Про обіцяний м’ясний достаток на ринкових прилавках і доступні ціни можна тільки згадувати.
А потім настала нафтопродуктова криза, яку намагалися вирішити тим же методом: зібралися — домовилися, виступили в засобах масової інформації. І це вже не прорахунки діяльності Уряду, а перемога над «саботажниками» й недоброзичливцями, які засіли в уряді й у найближчому зарубіжжі. Слава Богу, що не встигли почати будувати новий нафтопереробний завод, вийшов Указ Президента про заходи для стабілізації ситуації на ринку нафти й нафтопродуктів, який розставив усі крапки над «і» в діях уряду.
Не оговтавшись ще від м’ясних і бензинових проблем, країна, прокинувшись 21 квітня, знову була шокована. Цього разу вже валютним стрибком гривні до долара, який за одну ніч змінився на 3 відсотки. Багато це чи мало? Якщо вимірювати за європейськими стандартами, це надзвичайна подія. Але краще порівняти з нашими ж показниками. Наприклад, протягом 2003 року гривня ревальвувала на 0,02 відсотка, а за весь досить неспокійний 2004 рік — на 0,49 відсотка. Думаю, всім стає зрозумілим факт надзвичайної ситуації. Пояснювати постфактум усі ми вже навчилися, а от до того, щоб прогнозувати й передбачати кризові прояви нам, очевидно, ще далеко.
До речі, ні для кого не було новиною, що курс долара до гривні в Україні останні два роки був явно завищеним і штучно таким підтримувався на догоду насамперед олігархів-експортерів, хоча й для експортно орієнтованої української економіки загалом це було не найгірше становище. Так от, для того, щоб розібратися в тому, що сталося, потрібно з’ясувати хто й що виграв від цього, а хто, навпаки, програв.
Першим, і, напевно, головним, усе ж вважав би гру уряду на приборкання стрімко зростаючої інфляції, яка з’їдала соціальні надбавки населенню, а також своєрідну компенсацію нафтотрейдерам за адміністративну заборону цін на нафтопродукти.
Уже говорять, й далі говоритимуть, що зміцнення національної валюти — це й зростання довіри до неї, й зниження рівня доларизації економіки, й зменшення бюджетних витрат на погашення та обслуговування зовнішніх боргів і так далі, і тому подібне. І це, в принципі, правильно, але лише в теорії і на практиці в нормальних ринкових економічних умовах. А що ми маємо?
Невже знизилися ціни на імпортні товари? Щось на полицях магазинів і ринків, а також на заправках це явище не спостерігається, а, скоріше, навпаки.
А тепер давайте разом подивимося на інші речі. Практично за один квартал цього року уряд здійснив майже річну норму внутрішніх позик, а це понад 6 млрд. гривень. Але виявилося, що ніякі вони не внутрішні, оскільки від 60 до 80 відсотків їх придбали нерезиденти, а не українські юридичні та фізичні особи. І прийшло для цієї мети в Україну $600—800 млн., але конвертація їх у гривню здійснена до її зміцнення, а після неї за цю ж масу гривні можна придбати вже значно більше доларів і євро.
Наприклад, на вкладені до валютного стрибка 100 млн. доларів США вже зараз є додаткова надбавка $4—5 млн. доларів. І чим більше зміцнюватиметься гривня, тим більше прибутку матимуть саме ці інвестори.
А хто ж вони? Чи не нагадує вам це попередні валютні кризи 1998—1999 років, пов’язані з грою нерезидентів iз ОВДП?
Не треба також виключати й версію окремих фахівців щодо ув’язки різкої ревальвації гривні зі спробою виведення з України за кордон величезних валютних коштів, які прийшли в нашу державу для участі у фінансуванні виборів Президента України, причому як провладних сил, так і опозиційних, і вивести з прибутком. Зате точно можна сказати, що серйозних втрат зазнали наші співвітчизники, які мали валютні заощадження, причому як у банках, так і вдома. Підсумувати можна тільки словами кіногероя з відомого всім фільму: «Білі прийдуть — грабують, червоні — теж грабують».
А якщо від емоцій перейти до процедурних питань, то результати їхнього аналізу не втішають. Події з різкою ревальвацією курсу гривні до долара США дають підстави стверджувати про відсутність єдності грошово-кредитної політики уряду, Верховної Ради та Національного банку. Згідно з «Основами грошово-кредитної політики на 2005 рік», затвердженими Радою НБУ, валютний курс 2005 року мав зміцнитися до 5,27— 5,31 грн./$ проти 5,32 грн./$ за 2004 рік. І хоча Кабінет Міністрів України при підготовці змін до державного бюджету на 2005 рік уточнив параметри валютного курсу, а Верховна Рада їх затвердила, змінювати затверджений згаданими «Основами» показник мала право лише рада Національного банку. Однак Правління НБУ вирішення цього питання взяло на себе.
Оскільки достатніх обгрунтувань для прийняття такого рішення немає, важко говорити про його ефективність і правильність. Однак, спираючись на положення Конституції та закону про НБУ, можна з упевненістю стверджувати його неправомірність, а точніше, незаконність. І тут не можуть слугувати виправданням дії правління НБУ, навіть якщо вони мали виключно економічне обгрунтування. Суть питання глибша — повернення до суб’єктивізму, а точніше, до адміністративних методів діяльності такої фінансової установи країни загрожує великими проблемами для всього населення України й загалом не сприяє нормалізації економічних процесів. Ну й головне — зміцнення гривні не спричинило очікуване зниження роздрібних цін.
Згідно з офіційною статистикою, реальні прибутки населення в січні-березні поточного року стрімко зростали — на 23,4 відсотка. Середньомісячна номінальна заробітна плата підвищилася на 30,7 відсотка й становила 676,6 гривні. Реальна заробітна плата збільшилася на 14,8 відсотка. Цифри вражають, якщо не вникати в їхню суть.
Нагадаю, що відповідним законом прожитковий мінімум для працездатних осіб визначено в розмірі 453 гривні. Але, як уже згадувалося, згідно зі статтею 83 закону про держбюджет iз 1 січня поточного року мінімальна заробітна плата становить усього лише 262 гривні. Так от, за тією ж статистикою через три місяці бюджетного року заробітна плата понад чотирьох мільйонів громадян або кожного третього працюючого залишалася нижче прожиткового мінімуму. При цьому 3,2 млн. громадян або майже третина працюючих отримувала зарплату від 262 до 453 гривень. Більше як 1 млн. громадян, або 11 відсоткам працюючих заробітна плата була нарахована в розмірі… нижче за мінімальну! Майже 350 тисяч із них зайняті в сільському господарстві, а 330 тисяч — в освіті та медицині.
Як бачимо, тільки короткий аналіз діяльності уряду за невеликий термін свідчить про те, що проблеми бюджетного дефіциту йдуть на другий план, а на перший висувається дефіцит ефективної економічної й бюджетної політики. Але якщо з першим країна вже навчилася жити, то другий дефіцит може призвести до таких наслідків, що фінансова криза 1998 року здаватиметься дитячою забавкою.
Щоб уникнути подібного розвитку подій, в найкоротші терміни необхідно перейти від адміністративних методів управління до економічних, удосконалити податкове законодавство, встановивши чіткі правила взаємовідносин між платником податків і державою.
Але головна позитивна відповідь лежить у площині вибору стратегії розвитку економіки країни та конкретного змісту економічної політики держави. Знову відкладати «на завтра» вже пізно.
Вибір стратегії — це вибір майбутнього країни: залишаємося ми «бідними й хворими чи стаємо здоровими й багатими», і його треба зробити.
Суть стратегії для України, на мій погляд, має полягати у визначенні чітко окреслених, науково обгрунтованих завдань остаточного виведення економіки країни на траєкторію стійкого зростання шляхом посилення її дієздатності, впровадження механізмів соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі економічного розвитку, затвердження України як високотехнологічної держави.
Відсутність такої політики все більше й більше змушуватиме уряд до адміністрування економічних процесів.
