Народний депутат Сергій ЛАРІН — особистість малопублічна, однак у політичній діяльності вельми активна. Він — один із вірних адептів Партії регіонів та її парламентської фракції. Під час виборів займався відразу кількома тіньовими напрямами виборчої кампанії. Це ніби то «засвічено» на скандально відомих плівках нинішнього віце-прем’єра Олега Рибачука, автентичність яких, проте, не доведено досі. При згадці про ці записи народний депутат обурюється самим фактом ймовірного прослуховування, паралельно запевняючи, що має «підтвердження з відповідних органів, що ці плівки фальшиві».
На сьогодні Ларін входить до керівних органів Партії регіонів, старанно переробляючи її на опозиційну силу. Відвертість, із якою він розмірковує про складності, що виникають, підкуповує і водночас насторожує. Так, Ларін сумнівається в доцільності створення єдиного опозиційного блоку, запевняючи в необхідності формувати відразу два дружні — ліве та лівоцентристське — об’єднання; визнає, що коаліцію, а вслід за нею і «тіньовий» кабінет міністрів зібрати також поки що не вдається, заодно радячи колегам бути більш напористими, оскільки раніше вибрана тактика «помірної опозиційності» себе не виправдала.
— Як ви оцінюєте перші місяці нової опозиції?
— Владі час повернутися з Майдану, а опозиції — зайняти його. Перша багато в чому керується міркуваннями революційної доцільності, а друга часто ще поводиться так, неначе сама біля керма.
Мої колеги вже не раз пояснювали складності перебудови на новий, опозиційний, лад. Щоправда, на сьогодні процес переусвідомлення дещо затягнувся, ускладнюючи тим самим підготовку до виборів 2006-го. Крім іншого, нам, вважаю, бракує безкомпромісності, гостроти в оцінках і думках, активності в діях. Відомо, що силі здатна протистояти тільки сила. Умовляннями та розумними аргументами реприватизацію, масовий натиск прихильників Януковича, інші каральні заходи не зупинити; виборець чекає рішучіших дій. Так, спочатку ми обрали помірну тактику, але сьогодні зрозуміли її помилковість. Пригадайте, які методи боротьби ще рік тому застосовували сьогоднішні керівники! Взяти хоча б голосування щодо політичної реформи!
Соціологічні виміри показують, що владні сили здатні набрати в майбутньому парламенті більшість, а, разом із соціалістами, можливо, й конституційну. У такому випадку чисельність нашої фракції — 40 чи 140 чоловік — особливої ролі не зіграє. Ось чому для ПР так важливо здобути, ймовірно, разом із союзниками, в 2006-му контрольний пакет у парламенті. Мета нашої партії — 15—20% голосів виборців. Багато залежить і від лідера. Безумовно, Віктор Федорович веде досить напружену діяльність, однак активізація ще попереду. Інша річ — звичайним громадянам це не завжди помітно, адже ЗМІ до нас тепер не дуже прихильні, а деякі ставляться відверто упереджено.
— А як бути із загальноприйнятою практикою: лідера, що програв вибори, партія відправляє у відставку?
— Тільки політично недалекоглядні люди можуть говорити про зміщення лідера, за якого проголосувало півкраїни! Нічого подібного ні в нашому середовищі, ні в керівних органах, ні на обласних конференціях ніколи не обговорювалося. Повірте, ми не ідеалізуємо Віктора Федоровича. Але сьогодні він фігура всеукраїнського рівня, носій величезного рейтингу, на який ми всі трудилися. Про лідера з таким рейтингом, як у нашого, можна тільки мріяти... А мотивація подібних «рекомендацій» цілком зрозуміла. Більше того, не секрет, з якого політичного середовища вони виходять. Задіяно примітивний технологічний прийом: розділити опозицію і тим самим її знешкодити.
— Відомо про наявність серйозних розбіжностей і всередині вашої команди...
— Так, єдності немає, але сумніваюся, що вона було б і у разі позитивного для біло-блакитних результату президентської гонки. Проте не можна називати наш результат поразкою. Рік тому рейтинг Януковича ледве перевалював за 10%, а що ми отримали до кінця кампанії?
Окремо хочу спростувати чутки про поділ партійного середовища на кілька протиборчих центрів. Звинуватити когось в узурпації впливу простіше всього, набагато складніше — взяти на себе певну ділянку роботи, спробувати вирішити проблему власними силами, а потім порівняти результат. Що ж до перегрупувань у команді, то особисто я пов’язую це з майбутніми виборами. Пригадайте, напередодні 2002-го проходили аналогічні процеси. Кожен задумується про власне політичне майбутнє. Ось, наприклад, Валерій Коновалюк очолив Трудову Україну, будучи в повній упевненості, що в ПР не зможе належно проявити себе.
— Деякі експерти вважають, що з виходом Коновалюка політичні симпатії пана Ахметова перемістилися з Партії регіонів на Трудову Україну...
— Безумовно, ті чи інші люди здатні вплинути на електорат окремо взятої області, однак вплив цей не варто абсолютизувати. Об’єктивно сьогодні в Україні великі бізнесмени просто не можуть не спиратися на деяке політичне представництво. Гарантом для великого бізнесу може бути партія, яка має парламентську фракцію, розгалужену оргструктуру, медійний ресурс, яскравих, неординарних лідерів.
Що стосується пріоритетів, то у Ріната Леонідовича, наскільки я знаю, головний пріоритет — футбольний клуб «Шахтар».
— Проте немало ваших партійців перебазувалося у фракцію Валерія Коновалюка, про створення якої незабаром буде оголошено.
— Не бачу в цьому трагедії. Головне, щоб політика не впливала на людські стосунки. До того ж тепер ставка не на кількість, а на якість. Упор на першу складову був необхідний тільки тоді, коли ПБ балансувала на грані розвалу.
— До речі, чому відкладається другий етап з’їзду партії? Є версія, що через внутрішні розбіжності форум взагалі не відбудеться.
— Ні, обов’язково відбудеться — як і планувалося, у червні. На цю зустріч буде винесено дуже серйозні питання: форма участі в майбутніх виборах тощо. З’їзду передує ціла низка серйозних консультацій, з якими не можна поспішати.
Хоч багато рядових членів ПР налаштовані на самостійну боротьбу за мандати, не можна заперечувати, що Янукович все ж — загальнонаціональний лідер. На його перемогу працювали і есдеки, і НДП, і ті ж «трудовики», та й інші сили, чий внесок згодом втілився в симпатіях 15 мільйонів виборців.
— Як проходить переговорний процес?
— Далі підписання комюніке справа не пішла. Спочатку передбачається, що коаліційну угоду укладуть всі політичні партії, які так чи інакше претендують на протестність. Однак дехто з присутніх відмовився візувати документ вже на зустрічі. Їх нескладно зрозуміти. Опозиційність — поняття масштабне, але не універсальне. Надзвичайно складно поставити в один ряд сили, які хоч і займають згадану нішу, але з різнополярною ідеологією і переконаннями. Умовно кажучи, як ужитися в одній компанії есдекам і, скажімо, Російському блоку? Подібне позиціонування саме по собі програшне.
— До речі, есдеки угоди не підписали.
— Об’єднання повинне посилювати, а не навпаки. Вони будуть об’єднуватися тільки з сильним партнером, таким, як Партія регіонів. А подолати тривідсотковий бар’єр СДПУ(О) цілком під силу. До того ж у них багато переваг, яких гостро бракує нам. Мова, передусім, про становлення відносно молодого покоління політиків, що відбулося в період кампанії. У СДПУ(О) також одна з найбільш розгалужених регіональних структур.
