Хрещатик «чистить пір’ячко» перед приїздом гостей «Євробачення». Що, звісно, радує. Не радує інше, коли замислюєшся, чим, власне, приголомшить уяву приїжджих головна вулиця країни? Великою кількістю дорогих магазинів чи, як заведено нині говорити, — бутиків? Ну, це — навряд чи. Хіба що нашими цінами на їхні товари. Ще в нас багато рекламних щитів, на яких представлені відомі світові бренди, — мовляв, ви ж у спільній Європі, панове. А ще на Хрещатику багато їжі. У святкові та вихідні дні вулиця взагалі є суцільним «рядом для ненажер». Складніше, щоправда, доведеться тим, хто шукає якихось витонченіших, скажімо, інтелектуальних відчуттів. Наприклад, придбати ноти творів українських композиторів — класиків або сучасників. На жаль, «Ноти» першими не витримали конкуренції з модним одягом. Потім Хрещатик залишило «Мистецтво». Залишився «останній із могікан» — «Знання», але немає гарантії, що він усе-таки відстоїть своє місце під сонцем центру столиці. Навряд чи може втішити те, що навзамін зачинених магазинів у нас з’являється один у підземеллі «Глобуса». Загалом, наше літературне життя, осереддям якого є передусім саме книгарні, в очі людині сторонній, прямо скажемо, не б’є. А тим часом воно якщо і не вирує, то цілком пристойно плине та навіть обнадіює розмаїттям форм. Як, наприклад, конкурс «Коронація слова», репортаж про який читайте на стор. 25. І книжки в нас хай і не в достатній кількості видають, але вони не лише є, а ще й попитом користуються. Причому чим далі — тим більше. Чи можна це зрозуміти, побувавши на Хрещатику? На жаль. Зате цим відчуттям натішилися українські письменники, які нещодавно побували в Гусятині, райцентрі в Тернопільській області, де відкрилася нова книгарня та куди вишикувалася черга охочих поспілкуватися з авторами. Можна сказати, звісно, що письменникам у Гусятині пощастило з читачами. А мені здається, Гусятину просто поталанило з владою, яка вислів «хліба та видовищ» розуміє не так буквально, як у столиці. Тому не закриває, а відкриває книгарні.
