Понад п’ятдесят птахів «живуть» у квартирі вінницького токсидермолога-самоучки. Не вистачає тільки одуда й іволги. Вони — мрія Миколи Степановича. «Надзвичайно гарні й рідкісні птахи. Тому мені їх і не приносять».
Саме трофеї місцевих мисливців і складають основу колекції. Щоправда, є й екзотичні види, як амазонський папуга й зелена американська ягуана, котрі до своєї смерті утримувалися у міні-звіринці однієї з вінницьких шкіл. Глухаря й тетерева забезпечили родичі з Білорусі. Краб і омар — із В’єтнаму, а чорноморська акула й кілька інших незвичних для нашої місцевості риб привезені з Одеси. Кожен із експонатів має свій паспорт. Указано українською та латиною вид, породу, вагу, розмах крил і дату муміфікації. Птахам належить дві стіни кімнати, стеля та все, до чого можна їх причепити.
На вікні — тюль із очеретом, хмарами й качками, а прилегла стіна розмальована березами. На їхніх гілках і розмістились птахи. Знизу — трава, гриби, квіти. А на підлозі стоять біла й сіра чаплі та фазан. На цьому дизайнерські досягнення й винаходи Гречанівських не закінчуються. Старі журнали можна викинути, а можна й пустити на шпалери. Саме так зробив Микола Гречанівський. За фахом він художник-оформлювач, але щоб оформити коридор під художній салон, спеціальних знань не треба. Досить озброїтись ножицями й періодикою з милими вашому оку картинками. У цьому випадку були старі підшивки колись популярних журналів «Огонек», «Радянська жінка»... Відповідно у коридорі помешкання Гречанівських розмаїття фоторепродукцій шедеврів світового мистецтва, відомих постатей, пам’яток архітектури тощо. Оригінально, дешево й повчально. Микола Гречанівський говорить, що ілюстрацій для таких інформаційно насичених шпалер у нього вистачить ще для трьох коридорів стандартних трикімнатних квартир. Свою «коридорну» експозицію Гречанівські не поновлювали вже майже двадцять років, — як стверджує господар, винайдені та створені ним шпалери не приїдаються. Вдивлятися у стіни можна як у телевізор, шукаючи знайоме зображення. Часом заспокоює. Як акваріум чи колекція метеликів. Останній теж знайшлося місце у цій квартирі. Микола Гречанівський переконаний, що зібрав усі види метеликів, які тільки живуть на Вінниччині. Вони теж частина інтер’єру. Поступово додаються жуки. Метелики та жуки — для задоволення, а на птахах можна й підзаробити.
Більшість чучел Микола Гречанівський виготовив на замовлення вінницьких мисливців. Багато з них прагнуть увічнити свої трофеї, але як це зробити — секрет майстра. Перше чучело Микола Степанович зробив ще школярем, за що отримав п’ятірку з біології. А під час служби в армії «оформляв» здобич, упольовану командиром частини. Кожну роботу записує в окремий журнал, тому й знає, що 19 вересня минулого року зробив своє останнє 354-те чучело — кобчика. Більше замовлень приймати не хоче.
— Треба відпочити, — пояснює токсидермолог, — це дуже копітка й тяжка справа. Знімаю шкіру птаха з пір’ям, сушу, начиняю пінопластом і зашиваю. Очі теж роблю сам із оргскла.
Найбільші замовлення й найбільші птахи, з якими доводилось працювати Миколі Гречанівському, — лебеді. Розмах крил птаха — два метри, а вага — двадцять п’ять кілограмів: це дуже ускладнило роботу. Лебедя замовляв Вінницький обласний державний краєзнавчий музей для поповнення фонду експонатів. Такого ж птаха забажали для оформлення інтер’єру й на вінницькій фірмі «Сапсан», яка торгує зброєю.
Птахів Миколі Степановичу не шкода. Головне, як він каже, не стріляти їх безцільно...
