Старокостянтинівське диво
Минулої неділі, коли у Ватикані відбулася інавгурація Бенедикта ХVI, старокостянтинівські миряни йшли до напівзруйнованого Христовоздвиженського собору. Тут сталося диво, про яке католицький світ ще не знає. На внутрішній стіні побудованого близько 1570 року князем Костянтином Острозьким храму явилися святі лики. Храм ще тільки-но повертається із забуття. «У 1919 році войовничі атеїсти зняли куполи культової споруди, пам’ятки архітектури ХVI століття. Потім вона правила за дах для різних світських установ. Не так уже й давно звідси пішли міліціонери. Тут вони вправлялися у стрільбі», — повідомив для «Дня» місцевий краєзнавець Iван Козельський. Відтак собор віддали ченцям. Iгумен Йосип, показуючи на лики святих, що з’явилися на сірій штукатурці, тихо мовить: «Оце і є одне із чудес». Дослідників, які пояснили б оце явище, тут ще не було. З історії відомо, що син Костянтина Острозького на ім’я Януш прийняв католицьку віру та 16 року віддав Христовоздвиженський собор монахам Домініканського ордену, побудувавши при цьому «кляштор» (монастир). Залишилися спомини й про одухотворений розпис культової споруди, зроблений невідомим художником. Далеко за межами Старокостянтинова знали про чудові зцілення від різних хвороб після пристрасних молитов у цьому храмі. Кажуть, що у дні, коли світ прощався з Iваном Павлом II, обриси святих ликів, що з’явилися у напівпобудованому храмі, стали чіткішими. I вже висунуто версію, що то образи Марії Магдалини та Святого Йосипа. Смиренний настоятель чоловічого монастиря ігумен Йосип має щиру надію, що світ почує про це диво у Староскостянтинові. Тоді сюди підуть прочани звідусіль і допоможуть у відбудові храму. Поки що у стінах, де сталося диво, гуляє вітер, повідомляє Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День».
«І три роки чекають...»
Уже вдруге Херсонське відділення Комітету виборців України проводить акцію «Обіцяного три роки чекають». У день, коли депутати місцевого рівня повинні вести прийом, до них приходять волонтери КВУ і просять заповнити анкету, також вони детально записують, як проходить сам прийом. І у 2001 році, і якраз зараз, у 2005-му, минуло три роки їхньої діяльності. Позитивні зрушення явні. Якщо у 2001 р. програми депутатів просто неможливо було відшукати, а самі депутати говорили, що їх або спалили відразу після виборів, або їх і не було (це лише приклади деяких відповідей), то зараз усі програми були зібрані КВУ заздалегідь, і волонтер йшов на завдання у повній «боєготовності». Крім того, самі депутати «виросли». Уже вдруге вони проводять прийом, де оприлюднюють свій річний звіт. То ж у цей день до них зібралися йти й волонтери. Після походу до депутатів усі аналітичні звіти будуть донесені до громадськості. До речі, моніторити будуть не лише роботу депутатів, а й активність самих виборців, повідомляє Оксана МАНЬКОВСЬКА, Херсон.
Міліція запрошує політиків
Практика запрошень до правоохоронних органів із розголосом у ЗМІ триває. Як повідомила вчора прес-служба МВС, міністерство та його регіональні підрозділи запрошують із 25 до 29 квітня кількох публічних політиків для пояснень. Зокрема, в управлінні МВС в Одеській області чекають візиту колишнього міського голови Одеси Руслана Боделана, в управлінні боротьби з організованою злочинністю ГУ МВС України у Криму — колишнього спікера кримського парламенту, главу Ленінської районної держадміністрації Анатолія Гриценка. Серед інших «запрошених» — народні депутати Валерій Горбатов, Анатолій Кукоба, Нестор Шуфрич, колишній голова Миколаївської обладміністрації Олексій Гаркуша та його колишній заступник Микола Балакірєв, міський голова Прилук Микола Бабій, міський голова Лисичанська Валерій Бондаренко, колишній заступник голови Київської обладміністрації Олександр Рябоконь. Цих політиків запрошують для пояснень згідно з пунктом 3 статті 11 Закону про міліцію, де визначено, що працівникам міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право викликати громадян і посадовців у справах про злочини та у зв’язку з матеріалами, які знаходяться у провадженні, а в разі ухиляння без поважних причин від явки за викликом — приводити їх у встановленому законом порядку, зазначає прес-служба. Нагадаємо, що у квітні МВС вже неодноразово викликало деяких як чинних, так і колишніх чиновників для пояснень.
Жива історія незгоди
Якби не передчасна смерть у січні 2003 року, 26 квітня відомому журналісту-правозахиснику Сергію Набоці мало би виповнитися 50 років. З нагоди цієї дати минулої суботи у київському Будинку вчителя відбувся вечір під назвою «Сергій Набока — жива легенда української журналістики». «Слово «перший» вiдносно нього можна застосовувати безліч разів, — сказав голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. — Перший на наших теренах, хто почав діяти публічно. Пригадую, як до нас приїхали київські поети читати поезію. Бачу — виходить людина, схожа на Джона Леннона, і починає говорити так, нібито навколо немає ні КДБ, ні донощиків. Він розповідав про Солженіцина... Це був лютий 1987 року. Перший створив незалежну газету «Голос відродження», перший — Українську незалежну інформаційну агенцію «Республіка» (УНІАР)». За словами Леся Танюка, голови комітету ВР України з питань культури і духовності, «саме Набока підготував нас до наступального моменту. Активна діяльність Українського культурологічного клубу (1987 — 1989 рр. — Авт.), так званого острівця свободи, проведення в Україні дискусій, моральна та політична освіта суспільства — це була політична спроба змінити ситуацію». А ще Набока мріяв викладати в Інституті журналістики. Однак вважав, що не має права заходити до студентів, не маючи диплома. За словами Олександра Чекмишева, заступника директора Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, буквально за день до останнього відрядження Сергія вони говорили про його магістерську роботу. Сьогодні у Набоки є диплом магістра журналістики, який передали його рідним. У пана Чекмишева є жменька запашного тютюну Набоки, яким, коли в журналістиці прийде час, можна набити набоківську люльку миру. А у нас — видана друзями та колегами минулого року перша книга Сергія Набоки «Увага №0». Та... спогади близьких йому людей. «Сергій володів унікальним даром творити простір, — згадує письменник Дмитро Стус. — Однак я певен, що день, коли мав би святкувати свій день народження Сергій, влада навіть не згадає. Але, на моє глибоке переконання, всі ті події, які були, коли був Майдан, коли піднімалися люди, значною мірою були підготовлені такими, як Сергій. Ми втратили той простір, однак Сергій продовжує існувати. Бо він за усім умів побачити людину. Це був його талант». Юлія КАЦУН.
