Iдея написати цю статтю народилася ось з якої обставини. Днями я випадково згадав, що 13 квітня американці відзначали день народження Томаса Джефферсона (1743 — 1826). У Монтичелло, що в штаті Вірджинія, де знаходиться музей- садиба Джефферсона, на сімейному цвинтарі біля скромного обеліска на могилі третього президента США і філософа в цей день збираються офіційні та неофіційні гості, представники преси і сотні відвідувачів музею. Після церемоніального маршу роти солдат, одягнених у форму XVIII століття, і виступу військового оркестру завжди виголошується урочиста промова, присвячена Томасу Джефферсону.
А що, коли в основу цієї публікації покласти текст невиголошеного спічу на честь дня народження видатного американського державного діяча і мислителя? Адже це може виявитися цікавим.
У сучасній американській суспільній міфології Джефферсон далеко випередив усіх інших президентів й інші історичні фігури. І хоча весь світ знає таких діячів, як Вашингтон, Лінкольн, Кеннеді, але їм усе-таки чогось бракує, щоб цілком увійти в контекст масової міфології. Один із найвідоміших і найавторитетніших у США «джефферсонознавців» Мерріл Пітерсон у своїй книзі «Образ Джефферсона в американській свідомості» відзначає, що всі американці знаходять у Джефферсона щось таке, що апелює до їхніх потаємних переконань і вірувань. Більшість шанує його як творця і глашатая американської демократичної системи. Особлива любов сучасної Америки до Томаса Джефферсона, на мою думку, викликана ще й тим, що він на початкових етапах американської історії втілив у собі кращі якості думки і дії, що відповідали і відповідають нині тому, що можна назвати «американським ідеалом» або «американською мрією» про правильного американця.
Отже, що б я сказав 13 квітня, вшановуючи пам’ять одного з геніїв світової цивілізації?
«Сьогодні ми шануємо пам’ять Томаса Джефферсона, провідної інтелектуальної постаті американської революції. Її революційні ознаки, як відомо, не набрали форми загального соціального і політичного перевороту, вони обмежилися державотворенням нового типу. Конституційне правління проголошене в 1776 році Декларацією незалежності, натхненником створення якої прийнято вважати Томаса Джефферсона, чия робота «На захист свободи і прав людини» стала інтелектуальною абеткою революції. Революційні погляди Джефферсона викладені в такому абзаці:
«Ми вважаємо очевидними істини, що всі люди народжені рівними, що вони наділені Творцем певними невід’ємними правами, серед них —право на життя, на свободу і на щастя... Що у випадку, якщо яка- небудь форма правління протидіє цим інтересам, то народ має право змінити або скасувати її й утворити на основі вищевикладених принципів новий уряд, організувавши владу в такій формі, що, на його думку, найбільш підходить для забезпечення безпеки і щастя».
Як бачимо, внесок Томаса Джефферсона в нашу сучасність грандіозний. Хоч як би високо оцінювати силу безособового провидіння, що направляє історичний процес, усе-таки треба визнати, що світ не був би таким, яким він є, не народися під небом Вірджинії 13 квітня 1743 року в Пітера і Джейн Джефферсонів син, якого назвали Томасом. Важко припустити, яким би міг стати наш світ без Джефферсона, але те, що він був би набагато гіршим, не будь у ньому великого вірджинця,— у цьому в мене немає ніякого сумніву.
Так що ж найголовніше, чим була відзначена доля Джефферсона і його ідей у його й у наступний час аж до наших днів?
Відповідь напрошується сама собою. Це — ідеї демократії, що стали могутньою силою становлення державності Сполучених Штатів і багатьох країн світу. Це — перетворення демократії з чисто філософської концепції у форму сприйняття самого життя, у життєвий стиль і стиль мислення. Про це останнє мені й хотілося б сказати докладніше.
Інший великий американець і послідовник Джефферсона, Джон Дьюи, якось у цьому зв’язку зауважив, що демократія «не є альтернативою іншим принципам улаштування громадського життя. Вона являє собою ідею спільного життя як таку». Справді, що ж таке демократія, проникненням у суть якої ми так багато зобов’язані Джефферсону?
Для мене це насамперед особлива структура свідомості і принцип бачення світу, а вже потім державно-правові і конституційні акти.
Джефферсонівська демократія — це концепція людини і суспільства, у якому принцип «життя, свобода і прагнення до щастя» стосується кожної людини, незалежно від її соціального стану, віку, статі або кольору шкіри.
Шлях до такого сприйняття світу непростий. Він передбачає десятиліття або навіть сторіччя еволюції поглядів людей на світ і людину. Зробити самоочевидні істини Декларації незалежності керівними етичними принципами щоденного життя — це завдання величезної історичної ваги.
Ще зовсім недавно нам в Україні здавалося, що принципи демократії можуть запанувати за одну ніч, якщо для цього будуть створені політичні передумови. Іншими словами, багато хто думав, що самоочевидна сила демократії полягає в тому, що вона, подібно повітрю .., вільно і природно проникає в наші легені, і ми починаємо дихати повними грудьми, як тільки зникають політичні узи, що сковують нас.
Тепер мені, українцю початку ХХI століття, це бачиться інакше. Демократія не приходить за одну ніч. Це тривалий процес здобуття свободи, на шляху якої зустрічається багато перешкод — як зовнішніх, так і внутрішніх.
Джефферсонівська демократія — це освіта і духовне зростання.
Геній Джефферсона, як відомо, заявив про себе в його ренесансній обдарованості в багатьох науках і мистецтвах. І в цьому я вбачаю ще одне свідчення того, що демократія — ні у своїх великих, ні у своїх маленьких проявах — не може спиратися на посередність і невігластво, у чому б вони не виявляли себе. Природне світло розуму й освіченості — це повітря демократії, без якого вона не може існувати. Людина, яка хизується своїм нинішнім становищем і внутрішньо не прагне до великого знання, ніколи не зможе стати демократом, що б вона при цьому говорила. Висока культура — це лиш інше ім’я для демократії.
Джефферсонівська демократія — це позиція соціальної дії і небайдужості.
Розуміння світу невіддільне від його перетворення. Це дві сторони однієї медалі. Ніхто краще Джефферсона не розумів цього принципу. Не можна бути безпристрасним спостерігачем життя, знаючи, якими можуть бути кращі шляхи його реформування. А якщо це так, то знання — це не тільки особисте надбання і благо окремої людини, але й міра її відповідальності перед суспільством у цілому. Знати, як треба або належить діяти в тих чи інших умовах, і мовчати, приховуючи своє знання, — несумісне з моральністю.
Видатна суспільна і політична кар’єра Джефферсона — краще з усіх можливих підтверджень моїм словам. На кожному етапі свого життя він прагнув об’єднати новітні досягнення наук із практичними завданнями реформування суспільства. Це був просвітитель, який не міг мовчати, який бачив свій обов’язок у тім, щоб не бути байдужим споглядальником, чого б це йому коштувало. Сподіваюся, читач тепер став краще усвідомлювати, чому саме Вірджинія дала першу конституцію у всіх Сполучених Штатах, чому ця конституція (при відзначених Джефферсоном її недоліках) виявилася яскраво вираженою ліберальною, чому вона стала моделлю, за якою пізніше створювались основні документи США, що стали згодом, як багато хто вважає, зразково ліберальною державою.
Віра в людину, освіченість, позиція соціальної дії — у цьому бачу я основні риси джефферсонівської демократії, так актуальні для України наших днів.
Шляхи демократії важкі й несповідимі. Багато чого змінилося в Україні та й в усьому світі за останній рік. Наповнені світлом проспекти, що ведуть до демократичного майбутнього, що для усіх нас здавалися настільки прямими в недалекому минулому, на перевірку виявилися набагато більш звивистими. Але щоразу, коли за черговим крутим поворотом сучасної історії починає загрожувати черговий провал, необхідно задавати собі запитання, що його свого часу поставив Франклін Делано Рузвельт: «Чи є на обрії Джефферсон?». Для тих, хто не знає, нагадаймо: ці слова Рузвельт, який був щирим послідовником Джефферсона, написав у єдиній у своєму житті рецензії на книгу — захопленому відгуку на твір Клода Боуэрса «Джефферсон і Гамильтон».
Кожна історична епоха в кожній країні порушує це питання і, намагаючись відповісти на нього, будує своє майбутнє. Задають собі його в Україні сьогодні й прихильники Партії Свободи. Джефферсон, як і інші видатні мислителі-демократи, за великим рахунком може служити для усіх нас мірилом людського прогресу — у політиці та моралі.
Зрозуміло, ідейна спадщина Томаса Джефферсона величезна за багатством ідей, що містяться в ньому. За межами зазначеного виступу залишилося чимало важливих тем. Але, думаю, й розглянуті аспекти світогляду Джефферсона дають уявлення про видатний внесок цього великого американця в те, що ми можемо назвати гуманістичним потенціалом людства. Томас Джефферсон необхідний нам сьогодні, як і завжди».
І останнє. Цей текст я робив для себе. У ньому, можливо, не все зрозуміло й закінчено. Нехай залишиться так, а роз’яснення шукає сам читач, якщо це йому знадобиться.
