Українська делегація повернулася з Нью-Йорка, де щойно завершився форум «Українсько-американські бізнес- мережі», організований і проведений зусиллями української діаспори в Америці напередодні візиту до США Президента України Віктора Ющенка. Молодий міністр Володимир Шандра був на форумі однією з центральних фігур. Йому доводилося не тільки неодноразово виступати на пленарних засіданнях і секціях, а й навіть у перервах на ланч відповідати на безліч запитань потенційних інвесторів. Для українських журналістів часу не вистачало. Це інтерв’ю відбулося на борту літака.
— Чи можливі прямі іноземні інвестиції до державного сектору української промисловості?
— Інвестиції можливі, безумовно, але не до статутного капіталу, а в обладнання або обіговими коштами в державні та казенні підприємства. Звичайно, вони відбуватимуться без зміни власника.
— То чим буде зацікавлений інвестор, якщо він не матиме власності в таких підприємствах?
— А як банк дає кредит, зовсім не розраховуючи стати власником? Так само державна чи приватна компанія може надавати підприємству обладнання на умовах лізингу, не плануючи стати його власником, і на цьому просто заробляє. Існує дуже багато схем заробляння грошей, не будучи власником.
— Отже, іноземному інвестору, вкладаючи гроші в державні підприємства, слід також іти таким шляхом?
— Саме так.
— Чи маєте ви як міністр пріоритети серед галузей промисловості? Які з них слід, на вашу думку, розвивати, сподіваючись на їхню найбільшу ефективність та користь для країни?
— Безумовно, нам би хотілося в першу чергу розвивати ті галузі, що мають найбільшу наукомісткість, найбільш технологічні, які мають найбільше ноу-хау та ті, де переважає не сировина, а висококваліфікована праця, де можливі інновації. Це машинобудування, авіабудування, а також легка промисловість.
— Хотілося б, та чи моглося?
— Легка промисловість реально піднімається: минулого року майже на 30%. Машинобудування — близько 26%. Я гадаю, будуть серйозні зрушення й у авіації. Суднобудування також над цим працює.
— Ви сподіваєтеся, що минулорічні темпи цього року збережуться?
— Так, я навіть сподіваюся, що вони будуть кращими.
— А яким чином, якщо закон про бюджет позбавив ці галузі пільг та дотацій?
— Є багато інших способів. У них забрали деякі пільги. Але пільги з податку на землю практично збереглися на цей рік. І взагалі промисловості потрібно переходити на іншу модель роботи, ту, яку прийнято в Європі, де немає прямих дотацій з бюджету на розвиток галузей. Є інші види допомоги, наприклад, технічні кредити тощо. А бюджет має в основному виконувати свою соціальну функцію: давати гроші бюджетникам, пенсіонерам та всім іншим громадянам, які не здатні заробити на гідне людини життя. Державні та приватні підприємства мають заробляти кошти, а держава має стимулювати розвиток галузей промисловості.
— А чим підтримувати і стимулювати?
— Механізми розробляються. Наприклад, вступ до Світової організації торгівлі — це також серйозна підтримка гірничо-металургійного комплексу, чим знімаються бар’єри для наших товарів для виходу на зовнішні ринки. Підтримка полягає також у тому, що ми створюємо рівні умови для всіх підприємств, незалежно від того, до якої фінансово-промислової групи вони належать. Серед факторів підтримки — зниження податкового тиску, адже за останні два роки зменшено податок на прибуток і нарахування на зарплату, й робота в цьому напрямі триватиме.
— Чи сприятиме розвитку державних підприємств і підприємств iз частиною державного капіталу те, що віднині держава відбиратиме в них половину прибутку?
— На жаль, 2005 рік буде досить складним. Адже минулого року ухвалено досить серйозні соціальні закони. І кожному українцю не байдуже, як живуть на злиденну пенсію люди похилого вiку. Держава має піклуватися про них. А оскільки вона як власник розпоряджається прибутком підприємств, які контролює, то й було ухвалено рішення забрати 50% прибутку і спрямувати його у більш пріоритетні на даний момент сфери. А цього року такою є соціальна сфера. Але це не означає, що так буде завжди. Окрім того, я можу навести багато прикладів, коли й приватні власники забирають прибуток. I навіть більше, ніж 50%. Це — право власника.
— Як ви будете взаємодіяти з Фондом держмайна в управлінні державними підприємствами та корпоративними правами держави на приватних підприємствах?
— Це дійсно болюче питання, тому що у сфері впливу Мінпромполітики приблизно 2,5 тисячі підприємств. У нашому штаті є спеціалісти, котрі розуміють специфіку й технологію кожного з цих заводів. Ми порушуватимемо питання, щоб майном цих підприємств управляло все ж таки наше міністерство. Але це, звичайно, тимчасово. Ми маємо прийти до того, що міністерство буде чисто функціональним: окреслюватиме правила гри, розставлятиме пріоритети та здійснюватиме технічну політику. Зараз ми працюємо над тим, щоб створити для державних і приватних підприємств рівні умови. Бо нині державні підприємства програють. Хоча б у тому, що їхній топ-менеджмент отримує набагато меншу зарплату, ніж керівники у приватних структурах. Крім того, у них набагато менше прав. Процедури прийняття рішень дуже складні. Ми будемо працювати над тим, щоб вирішити ці проблеми. Зокрема, зарплата команди топ-менеджерів буде прив’язана до прибутку, до темпів розвитку підприємства.
— Як можна підвищити рівень переробки продукції вітчизняних підприємств?
— Це означає розвивати судно-, авіа-, машинобудування. На жаль, у цих галузях гроші обертаються повільно, довго. Наприклад, на будівництво судна потрібно від трьох до п’яти років. Отже, треба мати дешеві й водночас довгі гроші. Та, на жаль, українська банківська система є сьогодні гальмом розвитку промисловості. Кредит на п’ять років під 20—22%, по- перше, важко отримати, а по- друге, повертати — дуже дорого. Тож ми працюємо з банками, добиваючись поліпшення умов кредитування. Адже в Європі середньостроковий кредит надається на п’ять—сім років. А у нас це практично нереально.
— На форумі «Українсько-американські бізнес-мережі», зокрема, йшлося про те, що саме слово «Україна» має бути брендом. Ви вірите в таку можливість?
— Якби не вірив, то, напевно, й не працював би міністром. У нас колосальний потенціал. І найголовніше в ньому — прекрасні люди. Я вірю, що ми доженемо й переженемо Європу. Потрібен лише час, праця та розуміння того, що ми хочемо. Країна повинна об’єднатися навколо ідеї розвитку.
— Відомо, що сьогодні промисловості вже не вистачає робочих рук і, головне, висококваліфікованих. У багатьох галузях відзначається старіння працівників. Як ви думаєте з цим боротися?
— У радянські часи профтехучилища та технікуми відігравали помітну роль у підготовці кадрів. На жаль, в період незалежності це було втрачено. І сьогодні у промисловості загублено прошарок людей від тридцяти років і більше, які складали основу серед спеціалістів-верстатників та робітників інших професій. Великі заводи відкривають свої профтехучилища. Це серйозна проблема, і уряд над нею працює. Сподіваюся, незабаром буде прийнято відповідне рішення.
— Яким чином ваше міністерство робитиме внесок у завдання, поставлене Президентом, — збільшити кількість робочих місць на п’ять мільйонів?
— Ми працюватимемо над тим, щоб в Україну прийшли зовнішні інвестиції, а також щоб і український капітал вкладав гроші в оновлення основних фондів, розвивав виробництво на території України. Ми будемо створювати умови для цього, щоб інвесторам, як внутрішнім, так і зовнішнім, було цікаво працювати, щоб вони повірили, що набагато перспективніше побудувати завод в Україні, ніж у Китаї чи в Європі.
— А чому в Україні перспективніше?
— У них має бути впевненість, що їхній капітал захищений, а також вони мають знати, що в Україні норма прибутку вища, ніж у інших країнах.
— Та чи не отримують інвестори поганий сигнал, коли ми починаємо розбиратися з «Криворіжсталлю»? Чи не вважаєте ви, що ми б отримали більше інвестицій, якби не чіпали це підприємство та його нинішніх власників?
— Навпаки, ми даємо їм добрий сигнал. Адже ви знаєте, як важко проходила сама процедура приватизації цього підприємства. Тоді парламент більш ніж 300-ми голосів ухвалив рішення вивести «Криворіжсталь» із списку приватизованих об’єктів. Цьому завадило вето тодішнього президента, яке, на жаль, не вдалося подолати, бо Президент дуже серйозно втрутився... І умови, вироблені для приватизації «Криворіжсталі», були виписані не прозоро, підігнані під одну компанію, яка спеціально створювалася. Це всі бачили. І розгляд в суді цього питання — я наголошую, рішення має прийняти суд — буде, на моє переконання, позитивним сигналом. Бо вже багато інвесторів хочуть взяти участь у новому конкурсі, який буде оголошено, якщо суд ухвалить позитивне рішення. Щоправда, рішення відносно того, чи будуть переглянуті умови конкурсу, чи відбудеться подальший продаж, ухвалюватиме тільки суд.
— Як ви можете покладатися на рішення суду, якщо ваш колега Зварич сказав, що в Україні суди корумповані та їм не можна довіряти?
— Як правило, це стосується судів перших інстанцій, і є все-таки надія, що в умовах, коли за процесом спостерігають мільйони людей, коли там стоїть телекамера, а з обох сторін виступають найкращі адвокати, можна сподіватися, що рішення суду буде справедливим.
— Чи відчули ви на форумі «Українсько-американські бізнес-мережі», який щойно закінчився у Нью-Йорку, підвищений інтерес американських інвесторів до України?
— Відчув. За три тижні перед цим форумом я був також на інвестиційній конференції у Лондоні й переконався, що інтерес до України є, дуже багато інвесторів цікавилися, на яких умовах можна інвестувати, які гарантії вони матимуть.
— А ви могли б назвати хоч один конкретний контракт про інвестиції, який вже укладено?
— Мінпромполітики прямує до ідеалу щодо принципів управління економікою, і як центральний орган державного управління не укладає жодних господарських угод.
— То, може, ви хоч були свідком підписання таких угод?
— Я спілкуюся з губернаторами багатьох областей, і вони приходять до мене з реальними інвесторами, які хочуть поспілкуватися з міністром, переконатися в тому, що їхні вкладення мають перспективи. Такі проекти були.
— Але ж це не контракти, а лише розмови про них... Ви б мали знати, якби великий завод щось таке уклав.
— Не обов’язково. Ми працюємо лише 50 днів і не візуємо контрактів. Ось підiб’ємо підсумки першого кварталу, і я обов’язково вам повідомлю.
