У середу український Президент Віктор Ющенко був топ- новиною на телеекранах і перших шпальтах газет Америки, як герой-завойовник. До четверга він із них зник: він уже був учорашньою новиною. Цей феномен не означає, що адміністрація Буша прикидалася або була дволикою, коли розстелила червону килимову доріжку і зробила Ющенка першим українським національним лідером в історії, який виступив перед спільним засіданням Конгресу. Це також не свідчить про те, що керовані республіканцями Сенат і Палата представників стануть скаредними або нечуйними до прохань Ющенка зміцнити й розширити торгові зв’язки між двома країнами. Однак у цьому є протвережуюче застереження у зв’язку з розумінням — або відсутністю такого — американською громадськістю й особами, відповідальними за прийняття рішень, складнощів ведення справ з Україною.
Імовірність встановлення нових особливих відносин між Києвом і Вашингтоном дуже велика. Справді, Україна має чудові перспективи стати новим «постер-боєм» (poster boy — хлопець на рекламній фотографії. — Ред.) зовнішньої політики адміністрації Буша.
В інших частинах планети перспективи не видаються такими рожевими. Восени цілком можливі зіткнення між адміністрацією Буша та її колишнім щирим приятелем, ізраїльським прем’єр-міністром Аріелем Шароном, оскільки Сполучені Штати можуть захотіти, щоб Ізраїль пішов із більших територій, ніж сектор Газа і десяток невеликих поселень на Західному березі ріки Йордан, які Шарон вирішив евакуювати в липні.
У Великій Британії прем’єр-міністр Тоні Блер, найбільш цінний та лояльний міжнародний союзник президента США у справі вторгнення в Ірак та в усіх наступних проблемах, зайнятий виборчою кампанією, в якій його переобрання жодною мірою не є питанням вирішеним. Навіть якщо Блера й переоберуть, він, цілком імовірно, втратить значну частину переважної більшості; в його власній партії з’явилися сили, які вимагатимуть його повалення в наступні місяці.
А нова влада Іраку, швидше за все, буде змушена виступити проти своїх американських заступників у наступні місяці просто для того, щоб завоювати довіру всередині країни.
Однак в особі Ющенка Буш вітав іноземного демократичного лідера своєї мрії. Ющенко — ідеалістичний, скромний і безстрашний. Він поділяє палку прихильність президента США до скорочення навантаження на уряд за допомогою вивільнення ініціативи пересічних громадян і поширення демократичних цінностей у всьому світі.
Він щойно пережив те, що, ймовірно, було свідомою спробою отруєння діоксином, яка зіпсувала його обличчя і сильно підірвала його здоров’я. Він не побажав погодитися з очевидним і безсоромним шахрайством на виборах і очолив загальнонаціональний народний протест, який жодного разу не опустився до насильства натовпу і не переродився на громадянську війну, як цілком міг би. І він мирним і конституційним шляхом здобув перемогу в повторних виборах.
Понад те тріумф Ющенка драматично поширив західну демократію і розширив територію країн вільного ринку ще на тисячу миль далі на схід. Після перемоги у другому турі президентських виборів у січні нинішнього року і приведення до присяги як президента України він уже здобув симпатії не лише своїми сміливими й широкими внутрішніми реформами — чого від нього очікували — але також своїм енергійним прагненням поширити демократичні принципи та впливи по всіх інших колишніх радянських республіках Євразії у СНД.
Як ніби цього було недостатньо, теплий прийом Ющенка у Вашингтоні дозволив тим, хто робить зовнішню політику в адміністрації Буша, пожвавити їхню концепцію «Нової Європи» — яка раніше згасала й занепадала. Передбачається, що країни Східної та Центральної Європи, які увійшли до складу Європейського Союзу в процесі його «Копенгагенського розширення», будуть активно проамериканськими і таким чином врівноважать імовірно антиамериканський та напівсоціалістичний вплив «Старої Європи», тобто ключових західноєвропейських країн.
Все вищесказане залишається правильним. Немає сумнівів, що президент США та його найвпливовіші радники залишаються глибоко прихильними ідеї підтримки Ющенка і вважають його успіх критично важливим для забезпечення сильної, надихаючої та впливової моделі демократичного успіху й ринкової демократії повсюди в Євразії і, якщо бажаєте, в усьому світі. Однак відносини все ще перебувають у дитячій стадії. Ані український уряд, ані українсько-американська спільнота поки ще не створили таких інститутів і такого потужного, фінансово сильного й нескінченно впливового політичного лобі, яке ось уже багато десятиріч мають ірландсько- американська та єврейсько- американська спільноти.
Україна також не має такої величезної фінансової потужності, яка дозволяє Тайваню дуже сильно впливати на вашингтонських політиків. Це не старий, сильний, комфортно знайомий і добре перевірений союзник на кшталт Великої Британії, Німеччини, Японії або Південної Кореї. І, на відміну від крихітного Ізраїлю або Ірландії, редактори американських новин поки ще не дозріли до стану, що виробляється поколіннями та змушує їх бути одержимими навіть найдрібнішими змінами у внутрішніх справах таких країн.
Понад те, чим більше Буш підтримуватиме Ющенка, тим сильніше він ризикує охолодженням відносин з одним із своїх найважливіших союзників у свій перший президентський термін — із російським президентом Володимиром Путіним. Дружба й співпраця з Росією залишаються для американських політиків стратегічною необхідністю першого порядку, особливо в таких нагальних питаннях, як стримування розповсюдження у світі ядерної зброї, приборкання ядерних амбіцій Північної Кореї та спільне використання ресурсів розвідки у війні з терористичними угрупованнями ісламських екстремістів. Всі ці сфери партнерства опинилися б під загрозою, якби Путін дійшов висновку, що Вашингтон надає повну підтримку Ющенку з метою підірвати вплив Росії на країни СНД або, що ще гірше, з метою дестабілізувати уряд Путіна та його правління у всій величезній Російській Федерації.
Адміністрації Буша доводиться підраховувати ціну, яку їй, можливо, доведеться заплатити, якщо в очах росіян вона стане просувати свої відносини з Україною надто далеко і надто швидко. А українцям доведеться виробити правильне сприйняття тієї нової сприятливої ролі, якою вони раптово натішилися у впливових колах Вашингтона. Відносини отримали чудовий старт, однак, що стосується ведення справ, обом сторонам слід ще дуже багато чому навчитися.
