Всупереч усім існуючим прогнозам у ціновій сфері ситуація значно погіршилася. Вперше за всі роки незалежності порушено традицію, згідно з якою березнева інфляція має бути меншою за лютневу. Нині вийшло навпаки (у березні вона зросла до 1,6% у порівнянні з 1% у лютому та з 1,7% у січні). Головною поганою новиною є те, що зростання цін за перший квартал є більшим, ніж можливо для утримання інфляції, яку передбачають макропоказники бюджету-2005 (уряд проголосив, що втримає інфляцію на рівні 9,8%). Однак є й «добра» новина: ціновий сплеск міг би бути значно сильнішим (iз огляду на потенціал інфляційних факторів).
Отже, генерується нова цінова хвиля. Лютневий її відкат змінився припливом. Це інфляційне збудження замість очікуваної ремісії ставить під питання можливість утримання річного зростання споживчих цін у межах однорозрядної цифри. Ще в лютому це здавалося можливим. Нині ж така перспектива відступила. Розмір квартальної інфляції (4,4%) є третім в історії існування гривні.
Не може не тривожити, що водночас з’являються ранні симптоми стародавньої хвороби — стагфляції: зростання ВВП уповільнилося вдвічі у порівнянні з минулим роком, і настільки ж прискорилася інфляція. Ціни гріються — зростання охолоджується. Баланс ризиків у базовій макроекономічній парі відчутно зсунувся в бік інфляційної загрози, хоча не виключене й подальше уповільнення динаміки ВВП. Отже, зароджується підґрунтя для можливої макроекономічної дестабілізації.
ЧОМУ ЦЕ СТАЛОСЯ?
Не можна не сказати про значну залишкову інерцію інфляції, успадковану від четвертого кварталу 2004 року. Більше того, досі даються взнаки імпульси монетарної експансії третього кварталу 2004 року, яка сформувала потенціал подавленої адміністративними заходами й тому відкладеної інфляції, яка частково повертається у вигляді ефекту «цінових качель».
Однак не менш значущими були й цьогорічні фактори впливу. Серед них — монетарна політика першого кварталу, зумовлена поверненням надлишку валюти, купленої населенням, що піддалося паніці торік у листопаді-грудні, а також активним цьогорічним її припливом від продажу експортної виручки. Зростання грошової маси у нинішньому першому кварталі — найбільше з 2000 року, проти аналогічного періоду торік воно вище в 1,8 разу (11,4% проти 6,4%). А от зростання ВВП у порівнянні з першим кварталом минулого року уповільнилося в два рази (5,5% проти 12,3%). Відтак абсорбуюча функція економічного зростання на тлі трикратного перевищення динаміки збільшення грошової пропозиції відчутно послабилася.
Свій вплив на цінову динаміку мало й розширення видатків уряду на соціальні виплати, оскільки воно сприяло нарощуванню монетарної бази — кошти уряду на єдиному казначейському рахунку в НБУ збільшилися лише на 31,3% проти 75,1% у першому кварталі минулого року (1 млрд. 747 млн. грн. проти 3 млрд. 733 млн. грн.). Чиста кредитна емісія на придбання валюти в стабілізаційний фонд зросла на 30,6% (14 млрд. 259 млн. грн.) проти 15,8% (5 млрд. 111 млн. грн.) в першому кварталі торік. Посилення обмінного курсу, що відбувається згідно з політикою Нацбанку й нині, завжди дещо стримувало інфляцію, оскільки сприяло економії емісії. У березні воно було найбільшим у порівнянні не тільки з рештою місяців кварталу, але й із будь-якими іншими місяцями принаймні трьох останніх років — 1,84 коп. Та все ж ліквідність зростає швидше, ніж її трансформація в активізацію кредитування. А поглинання збільшених бюджетних видатків та інших складових грошової бази адекватним приростом товарів і послуг не відбувається. Зарплата зростає значно швидше за продуктивність праці. Інші доходи — також. Це тисне на ціни...
На негатив працює також вітер інфляційних очікувань, засіяний легковажними заявами урядовців, опозиції, експертів щодо прогнозу росту цін, тарифів, обмінного курсу. Надмірна дискусія в засобах масової інформації щодо режиму курсоутворення зароджує якщо не цінову бурю, то значне коливання фінансової стабільності. Ще ніколи в історії незалежної України офіційний прогноз інфляції не змінювався в бік збільшення вже в першому кварталі року. Відносно новим чинником інфляційних очікувань стала активна пропаганда зростання пенсій, зарплат, соціальних виплат, підвищення акцизів, податків, відміни пільг та інших преференцій. Виробники закладають ці очікування в ціни.
Вирує «м’ясна» інфляція. І, на жаль, усвідомлення про нагальну необхідність вгамувати шок від зменшення товарної пропозиції в м’ясному сегменті продовольчого ринку на тлі різкого зростання купівельної спроможності масового споживача приходить до нас iз великим запізненням. До заходів, які тепер уживаються урядом, Нацбанк закликав його у відповідному листі ще у квітні минулого року. Відсутність імпортних і товарних інтервенцій створила значний інфляційний потенціал, який мав повноцінну розрядку, зокрема, і в першому кварталі. Крім того, ще на початку лютого Нацбанк рекомендував урядові сформувати стабілізаційний фонд нафтопродуктів. Не відреагували. У березні розпочалося підвищення цін на них. Сьогодні це питання стоїть з новою гостротою.
Зростання попиту на депозити в банках стримувало інфляцію. Але його динаміка уповільнилася. Відтак ця інфляційнопоглинаюча функція, спрямована також на скорочення швидкості обертання грошей, послабилася. Якщо у січні депозити фізичних осіб зросли на 6,6% проти 3,2% у січні 2004 р., у лютому — на 7,6% проти 4,1%, то в березні — лише на 5,1% проти 4,3%. Корекція минулорічного відтоку грошей населення з банків закінчилася, але нову динаміку не можна назвати достатньою.
ЩО РОБИТИ?
І уряд, і Центробанк мають достатньо інструментів для того, щоб впливати на інфляційні процеси. Необхідно істотно скоротити емісію на придбання валюти як опосередковано — шляхом прогресуючого посилення обмінного курсу, так і безпосередньо — зменшивши купівлю валюти. При значному переважанні попиту на валюту її слід викупати по курсу, сприятливому для економії емісії й водночас безпечному для очікувань. А урядові час прискорити вихід на ринок внутрішніх запозичень з наступним розміщенням отриманих коштів на єдиному казначейському рахунку в НБУ, що принесе ефект тимчасової стерилізації ліквідності. Час вже урядові подумати і про розміщення своїх цінних паперів серед фізичних осіб. Заспокійливим для ринку заходом можна б вважати також оприлюднення списку підприємств, які виставляються на «дооцінку» вартості приватизації. Та найголовніший серед антиінфляційних заходів, до яких урядові необхідно вдатися до початку другого півріччя, — це корекція бюджету з виходом на бездефіцитне сальдо. Не можна також нехтувати можливостями держадміністрацій у забезпеченні ринкових умов ціноутворення на місцевих продовольчих ринках і у відносинах закупівельних організацій з виробниками.Мені, наприклад, подобаються сигнали від прем’єр-міністра, спрямовані на те, щоб привести в норму ринок м’ясопродуктів. Правда, цим варто було б займатися ще на початку року. І не потрібно шукати причини інфляції тільки в чиїхось минулих помилках, підступах олігархів і нафтових королів і зводити всі дії тiльки до пояснення ситуації. Потрібно працювати, і тоді, зрозуміло, не буде жодних причин для паніки. У першому кварталі 2003 року інфляція споживчих цін також була високою (3,7%), а закінчили рік на рівні 8,2%. Отже я і сьогодні оцінюю перспективи вписатися в нормативну інфляцію вище, ніж 50%. І вважаю, що ситуацію не слід занадто драматизувати.
