«День» відкриває нову рубрику Топ-«net» — своєрідний рейтинг найрезонансніших матеріалів з інтернет-видань. По-перше, тому, що далеко не всі наші читачі мають доступ до Мережі. За останніми даними опитувань громадської думки, можливість користуватися інтернетом мають до 10% українців. При цьому більша частина користувачів відвідує цей вельми різноманітний за своєю суттю та наповненням простір не для отримання альтернативної інформації, а для розваги: читання анекдотів, прослуховування музики, спілкування в «чатах»... З іншого боку, інтернет-медіа в Україні займають досить своєрідну нішу. Фактично вони існують поза законом. Або, іншими словами, за законом інтернет-ЗМІ в Україні просто не існує: на них не подаси до суду за наклеп, образу честі та гідності... Тому цей сектор інформаційного простору часто використовується для запуску всіляких чуток, відвертої «дези», роздмухування скандалів, інформаційного кілерства. Одночасно саме там все частіше з’являються матеріали, публікацію яких не можуть дозволити собі «законослухняні» друковані видання, в яких не тільки різні з інтернет-колегами технологічні цикли, але й кардинально різні ступені відповідальності.
Сьогодні ми пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з найближчим соратником і помічником генерала Юрія Кравченка, що трагічно загинув 4 березня,— — полковником внутрішньої служби Станіславом СОРОКОЮ. Як можна судити з передмови до інтерв’ю, та й із нього самого, полковник сам вийшов на журналіста інтернет-газети «Трибуна» (http://tribuna.com.ua) і вирішив дати інтерв’ю, оскільки побоюється за своє життя та життя своїх близьких. Його версія того, що сталось із Кравченком, суперечить офіційним заявам правоохоронних органів про те, що це було самогубство. Інтерв’ю через його великий обсяг наводимо зі скороченнями.
— Чому ви вирішили дати інтерв’ю?
— Хочеться убезпечити себе та свою сім’ю. Із неофіційних джерел я знаю, що на мене завели розшукову справу. Я сам оперативник і знаю, що з десяти таких справ вісім реалізовують через кримінальну справу. Це перше. Друге — якщо вважати, що до останньої хвилини стежили за Кравченком...
— Одразу запитання: а хто стежив?
— Офіційно сказати ми не можемо — лише те, що знаємо з преси, те, що заявляли з високих трибун, і те, що бачили постійно самі. Не там, де він проживав, було стеження, а там, де грав у теніс, — на Трухановому острові. Та й сама заява високопоставлених керівників про те, що він не виїзний і за ним веде стеження СБУ...
— Із якого періоду ви помітили стеження?
— Якщо неофіційно — то це мовби безперервний процес. За ним стежили постійно. І коли він був губернатором Херсонської області, і в Податковій адміністрації це було, причому яскраво виражено: за ним машина «ходила», людей четверо в машині було. Чи чекали команди арештувати, чи ще чогось... А ось останнім часом це вже стало явним, уже ніхто не приховував.
— Які стосунки ви мали з Юрієм Федоровичем?
— Які?.. Дуже близькі. Він довірив мені забезпечення безпеки своєї сім’ї. Іноді ЮФ казав, що має двох доньок і сина. Під сином він мав на увазі мене.
— Із якого часу ви почали працювати разом із ним?
— Із його приходом на посаду міністра, з 1995 і до 1999 року, коли за ним тривало дуже серйозне стеження. Я це стеження виявив, це були працівники Служби безпеки. Він тоді безпосередньо написав рапорт президенту Леоніду Даниловичу. Людей цих затримали, але воно так у воду все й кануло...
— Вам на сьогодні відома доля генерала Пукача?
— Ні. Можу сказати, що він не був людиною, близькою або довіреною ЮФ.
— Які стосунки були між покійним Кравченком і генералом Пукачем?
— Жодних. Просто як у начальника з підлеглим. ЮФ був не тією людиною, щоб заводити стосунки, зважаючи на посаду. Генерал Пукач більше спілкувався з генералом Фере.
— Генерал Фере мав великий вплив на Юрія Федоровича, був, так би мовити, «сірим кардиналом»?
— Я б сказав — жодного впливу. Це більше чутки, які сам Фере й поширював, щоб набити собі ціну. Багато вірило, тому й боялися.
— Запитання про «орлів Кравченка»... Чи маєте ви якісь міркування про наявність у розпорядженні Кравченка в бутність міністром якихось власних силових структур, силової ланки ЮФ?
— Це все дурниці, такого бути не може. «Орли» — це ті ж спецпідрозділи «Беркут», «Сокіл», які несуть службу, як і всі інші. Оце — «орли», ті, хто щодня виходив на патрулювання, не більше того.
— Ви, напевно, чули плівки Мельниченка. Ваше особисте ставлення до записів? І ще: наскільки мені відомо, ЮФ наклав своєрідне табу на обговорення цієї теми. Це так чи ні?
— Я кажу однозначно, що це було просто неможливо все зробити. Я не вірю тому, що там є. Це неможливо, а чутки про те, що за цим стояв ЮФ, — також нісенітниця. З огляду на моральні якості ЮФ та й технічно міністр МВС просто не має такої можливості. Це все просто дурниці.
— Прізвище Гонгадзе коли-небудь до зникнення Гії вимовляли у вашій присутності?
— Ні. До цього ніхто його не чув. І якщо навіть якісь розмови, пов’язані з президентом, були, я та водій виходили з машини. А він уже розмовляв по телефону, по стільниковому.
— Як ЮФ дізнався про виклик до ДПУ на допит?
— Коли міністра викликали до прокуратури через ЗМІ — адже повістки не було. Він сказав, що піде туди.
— Як він поставився до цього?
— Спокійно. Я хочу відзначити, що третього числа зняли його портрет із галереї міністрів у МВС і повісили вже після похоронів, дев’ятого. Тобто його викреслили з історії МВС.
— Він, очевидно, переживав через це?
— Так, переживав, але сказав: «Піду до останнього». У розумінні: мене обдурили, але їм нелегко буде.
— Тобто в нього не було стану панічного жаху перед приходом до прокуратури й тим, що його можуть затримати?
— Та ні. Коли почали поширюватися ці чутки, що там Астіона арештували, він запитував: а хто такий Астіон? Він при мені працював, він при мені очолював УБОЗ Києва? Міністр його не знав.
— Чи можна сказати, що після зняття з посади міністра Кравченко опинився відрізаний від зв’язків із керівництвом МВС на всіх рівнях?
— Природно. Повністю. З усіма. Навіть найближчі соратники і ті...
— Дещо провокаційне запитання: які були взаємини ЮФ та Віктора Андрійовича, чи були між ними особисті контакти, зустрічі?
— Ну, коли Ющенко був прем’єром, — звичайно. Потім — не знаю.
— Якісь прояви симпатії з приводу помаранчевої революції були? До Ющенка?
— Було те, що він казав, що на сьогодні тривають зміни в суспільстві. Казав: дай Боже, щоб те, що відбувається, не пішло назад, а пішло вперед.
— Повернімось до тих трагічних днів. Набат зазвучав, коли цієї зими виявили стеження СБУ. Спробуймо з цього моменту докладно описати той період життя ЮФ.
— ...Він жив своїм життям, спілкувався з усіма, хто хотів із ним спілкуватись. Постійно грав у теніс, а те, що намагалися з нього зробити п’яницю... Ви ж розумієте, що пити та грати щодня в теніс із двома- трьома партнерами не вдається. Що стосується стеження, то проводили його грубо та демонстративно. Пам’ятаю випадок, коли ЮФ навіть запропонував винести поїсти «наружці», вони практично не ховалися.
— Хто ще входив до близького кола спілкування ЮФ, крім сім’ї, вас? Ті, з ким він міг щиро спілкуватися, як із друзями?
— З людьми, які були йому близькі та дорогі, він ніколи щирих розмов не вів. Він просто нас усіх дуже любив й оберігав від будь-якої інформації за принципом: менше знаєш — міцніше спиш. А так він міг вести розмову на будь-які теми. Згадували, як він був міністром, які курйози були. А душі нікому не розкривав.
— Після фатальної, без перебільшення, заяви Піскуна про те, що він викликав ЮФ в п’ятницю на 10.00, чи помічали ви, що ЮФ говорив що-небудь про бажання покінчити з життям? Ознаки депресії?
— Ні, ні і ще раз ні. Він не та людина, це по-перше.
По-друге... У нас, мужиків, може щось крутитися, вертітися, але найголовніше — це будинок, сім’я, діти. Я можу сказати, що з січня місяця він непокоївся за молодшу доньку, яка навчається за кордоном, і за старшу — вона півроку тому народила внука, про якого вони просто мріяли. Побоювання за дітей проглядалося. А щодо того, що він готовий узяти зброю та вкоротити собі віку — не було такого, звичайно.
Третього числа ми, не змовляючись, із Брилем, який ніс портрет (на похоронах. — Ред. ), Подолякою, Ходарьовим приїхали на корти, на Труханів острів. Я останнім часом в обідню перерву двічі на тиждень обов’язково приїжджав туди до нього. І підтримати, знаючи, що ЮФ четвертого числа йде до ДПУ, і тому, що дуже багато людей зверталося, знаючи, що в нього п’ятого березня день народження: хотіли привітати. Їм незручно було виходити прямо і за звичкою зверталися до мене, знаючи, що я з ним спілкувався, не пішов. Залишився біля сім’ї, біля нього... Так ось: якогось хвилювання у нього не було. Ми домовилися про те, що о пів на десяту всі разом зустрічаємося біля ДПУ — я, Бриль, Подоляка та Ходарьов. І ще Віктор Семенович Радецький мав під’їхати.
— На зразок групи підтримки?
— Так. Під’їхати, щоб він нас побачив, побачив підтримку. Ми розуміли, що там багато журналістів будуть, камери й інше, ажіотаж великий. Щоб він був не сам. Він спершу не хотів, але потім погодився.
— Не розмовляв ЮФ із Шокіним або Піскуном?
— Ні, якби розмовляв, він би сказав.
— Тобто він сприйняв інформацію з телеекрана як наказ з’явитися до прокуратури. А чому не вручили повістку?
— Не знаю. Повістки не було. Родичі не бачили, ні дружина, ні діти, однозначно ніхто. Не було її. Він побачив по телебаченню, він законослухняний громадянин, розумів, що треба йти. І, крім того, розумів, що, якщо не прийде, його почнуть шукати, ловити тощо...
— Тобто якщо розцінювати це юридично, то намір ЮФ прийти на допит — це був акт доброї волі?
— Саме так. Він на дев’ять ранку замовив машину, точніше — водія.
— О котрій годині ви розійшлися на тенісному корті?
— О дев’ятій вечора.
— Якогось депресивного стану, розмов про те, що я не піду, що мене арештують, не було?
— Ні, нічого такого не було. Переважно говорив про святкування дня народження п’ятого березня. Він, коли виїжджав, відчинив дверцята і сказав: «Ну все, бувайте, до завтра. О пів на десяту». І поїхав.
— Якісь були специфічні фрази, або якимсь іншим чином він міг дати зрозуміти, що намагався комусь подзвонити? Адже було багато розмов, що ЮФ намагався додзвонитися до Кучми, який на цей час був у Карлових Варах, що він намагався додзвонитися до Литвина... Чи чули ви щось про це?
— Говорити?
— Для цього й зібралися.
— Що стосується президента (Кучми. —
Ред. ), мені нічого невідомо. Що стосується другого, то він намагався вийти з ним на зв’язок. Він давав доручення водію набирати з його телефону мобільний номер. Зрозуміло, що напряму він не виходив, це або через охорону, або через помічника.
— Що говорив помічник?
— Я цього не знаю. Спершу сказав, що зайнято, а потім — відпочиває, або це охорона сказала...
— О дев’ятій годині ви розійшлися. Що сталось далі?
— Він хотів залишитися ночувати там, на Трухановому острові. Я не хотів його залишати. Я сказав, що залишаюсь ночувати тут. Потім Подоляка сказав, що залишається ночувати, зателефонував дружині та сказав відкритим текстом: у шефа тут не дуже хороша ситуація, і я його залишати не хочу, залишаюсь тут. Коли Юрій Федорович побачив, що ми не залишимо його, він повернув усе так, що нібито все гаразд, щоб у нас жодних сумнівів не було. Сказав: «Дружина там, на дачі, треба їхати, привести себе в порядок. Завтра треба мати нормальний вигляд. Я їду додому, ночуватиму вдома. Загалом, зустрічаємось завтра о пів на десяту, хто не зможе — о 13.00 тут». Сів у машину та поїхав.
— Коли ви дізнались про трагічні події?
— Десь о восьмій годині ранку. Я їхав на роботу, мені зателефонував водій: він плакав. Я одразу розвернувся та помчав у Кончу-Заспу.
— Зачекайте, адже свого водія ЮФ викликав на 9.00, чому він уже о 8.00 був там?
— Він не був там, йому зателефонувала дружина Юрія Федоровича. Вона перша виявила тіло й не могла пригадати жодних телефонів, і зателефонувала за першими номерами, які мала під рукою. Доньку набрала та водія, а водій — одразу мене. І я чую, що він захлинається, плаче. Я думав, що він там, — запитав, де він. Відповів, що вдома. Я розвернувся і поїхав просто на Золоті ворота. Приїхав, дома була Тетяна Петрівна, а на вулиці на мене чекали донька з зятем. Повели мене, показали, де це все. Те, що це самогубство, я одразу відкинув.
— Чому?
— Бо я його застав... У такій позі він сидів (показує). Він сидів на стільці посеред приміщення, розставивши ноги. На стільці, що стоїть далеко від усіх стін. Пістолет — великокаліберна «Беретта», 9 мм, армійський пістолет, — стояв на рукоятці та стволом спирався на перемичку стільця, наче він його акуратно поставив після пострілу. Руки покійного були опущені між ніг. Лицьова частина черепа була опущена. Права сторона була менше поранена — в скроні вхідний отвір. Ліва — просто все потрощене. Гараж був закритий, там вузький прохід, і я далі не пішов. Приміщення неосвітлене, і я не бачив, що далі було. Ну, деталей там усяких (плаче).
Так ось, я одразу подумав: стріляв справа, віддача мала бути не такою — руку та пістолет мало б відкинути. І, крім того. є яскравий приклад — Кочегаров (колишній глава УВС Черкаської області. — Ред. ). Генерал, який стрілявся знизу вверх із пістолета, табельного «Форту». ЮФ виїжджав туди: так ось, удруге Кочегаров не зміг зробити пострілу. І потім, коли обговорювали, всі казали: «Хто так стріляється в підборіддя, знизу вверх? Треба в скроню — і готово!»
— У що був одягнений ЮФ?
— Курточка домашня та піжама, туфлі не зав’язані. І потім, коли я вдома згадував, хто ж мені подзвонив і сказав, що знайшли передсмертну записку, я пригадав: зателефонував водій і сказав, що є передсмертна записка, яку знайшли в кишені штанів... Тоді я розсердився, почав кричати, в яких кишенях?! У нього в піжамних штанах кишень не було! І потім, десь через дві години ми дізнаємось, що записку знайшли на тілі під піжамними штанами в спідній білизні.
— Коли ви приїхали, вже була міліція? О котрій ви приїхали?
— Ще ні. Ми приїхали о восьмій годині двадцять хвилин. Вони не знали, що робити. Крики, плач...
— О котрій сталось убивство?
— Десь, я думаю, в період від двадцяти хвилин на восьму до без п’ятнадцяти хвилин восьма.
— А як пояснює дружина ЮФ — ви з нею розмовляли? — чого він вийшов?
— Із собакою погуляти, з білим лабрадором. Дружина пішла в душ, вийшла через півгодини, гукнула — ЮФ не відзивається. Зазвичай він відповідав або «я тут», або ще якось відповідав. Вона у вікно виглянула, дивиться: собака там, вона на вулицю вийшла — собака крутиться біля гаража. Потім, коли увійшла, — вже сама не пам’ятає, скільки там пробула. Крик, шок...
— Хто ще був у будинку, крім неї та ЮФ?
— Нікого більше не було. Хоча в пресі пишуть, що охорона була — але вона була не ближче ніж за 150 метрів від будинку. Камери відеонагляду не працювали. Їх узагалі не вмикали, не вбачаючи в цьому необхідності. ЮФ казав, що йому нічого боятися.
— Побутують чутки, що свідками пострілів були співробітники «наружки»?..
— Мені це невідомо. Взагалі співробітників «наружки», коли я приїхав, не бачив... У день смерті ЮФ мене викликали до прокуратури Київської області як свідка, і я давав свідчення. Про те, чи була там «наружка», ніхто не запитував.
— Охоронці біля воріт селища ще не знали, що сталось?
— Так, не знали. Я просто сказав, що я до Кравченка у 85-й будинок.
— А пістолет цей раніше ви бачили?
— Бачив, звичайно. Коли з ним працював ще, бачив нагородний пістолет «Чезет», йому подарував його міністр МВС Грузії ще за президента Шеварднадзе. А це була «Беретта» велика, також грузинського міністра подарунок.
— Як ЮФ коментував затримання людей, підозрюваних у вбивстві Гонгадзе?
— Він і не знав... Узагалі не розумів, що відбувається... Цілковита маячня...
— Він не вірив, що це здійснили співробітники кримінального пошуку?
— Ні, не вірив. Не знав, кого затримали, як давно вони працюють... Це було для нього, як і для нас усіх, цілковитою маячнею...
— Як ви думаєте, чи висока ймовірність того, що в будинку ЮФ було прослуховування?
— Так. Це звичайна практика при тотальному стеженні за об’єктом .
— Чи вживав ЮФ останнім часом якихось контрзаходів?
— Ні. Принаймні я про це не знаю, він нікого не задіяв у цьому напрямі. У нього не було таємниць, він завжди відкрито розмовляв по телефону. Не робив містичних жестів.
— Йому було нічого приховувати?
— Так!
— Чи отримував ЮФ погрози на свою адресу, чи розповідав він про це?
— Розповідати — прямо не розповідав, але... Було видно, що на адресу доньок — молодшої, старшої, внука... Він за це дуже переживав.
— Він говорив, від кого могли надходити погрози?
— У цю тему він нас, скажімо так, не втаємничував. Цей просто наш домисел — з огляду на його поведінку.
— Чому він не попросив охорони, не найняв приватну охорону близьким?
— Ми всі дорослі люди, розуміємо, що це нічого не дало б. Це тільки погіршило б.
— Повернімось до вашої версії вбивства. Він вийшов у двір із собакою...
— Вийшов у двір. Перше, що я думаю, — те, що там уже на нього чекали, в тому гаражі. Він змирився з тим, що станеться, і жодних дій не робив, бо на кону стоять три життя. І тому взяв із собою свою зброю, щоб показати, що було самогубство. Плюс усі ці виступи по телебаченню — вони показували, що був натиск, і він пішов на самогубство.
— Тобто він знав, що там на нього чекає вбивця або контролер?
— Думаю, що так. Або перший постріл він сам зробив, показавши цим, що він це все робить під тиском. А другий — його добили і все. Або ж перший постріл зробили люди, які на нього чекали.
— Але він міг зробити перший постріл знизу вверх у підборіддя?
— Оце нас насамперед і збентежило, пригадайте про Кочегарова. Може, знак нам подав, що не сам він, а під тиском. Те, що постріл був знизу вверх у підборіддя. Якби він стрілявся, він би одразу в скроню собі вистрілив.
— А постріл у скроню?
— Та контролер і міг дострелити, тим паче, що труп залишився в сидячому положенні.
— Якихось слідів насильства не було?
— У гаражі було темно, і багато роздивитися в деталях було просто неможливо.
— Тільки ви побоюєтесь за своє життя чи ваші друзі й друзі ЮФ також?
— Можна сказати, що не тільки я побоююсь за свою безпеку. Уся четвірка, яка була в останній день — Подоляка, Ходарьов, Бриль і я... Я просто боюсь, що в мене донька, сімнадцять років виповниться. Я боюсь за її майбутнє.
