На ринку України діє 321 оператор кабельного телебачення. Однак досі цей ринок не набув рис конкурентного. Про це йшлося вчора під час засідання «круглого столу» в Антимонопольному комітеті України (АМКУ), де обговорювались деякі проблемні питання ринку послуг кабельного телебачення. Відтак, прийнятий у січні 2005 року Закон України «Про телекомунікації», у правовому полі якого нині працюють оператори, дозволив зняти державне регулювання тарифів на послуги кабельного ТБ. Це спричинило активне підвищення цін на абонентську плату. Так, наприклад, в Сумській області, ціни на послуги кабельного ТБ підвищились в середньому на 30—40%. Подорожчали також ціни на послуги столичної компанії «Воля», яку в Києві вважають фактичним монополістом, бо вона охоплює до 70% усього ринку столиці (790 тисяч квартир). Однак, як сказав президент компанії Сергій Бойко, ціни на його «продукт» однаково не перевищують середні по Україні — 10 гривень за так званий «Соціальний пакет», куди входять основні телеканали України та деякі російські. Тим паче, як зазначив голова АМКУ Олексій Костусєв, будь-яке регулювання цін збоку держави спотворює конкуренцію, знижує інвестиційну привабливість ринку тощо. Однак, з іншого боку, встановлення вільних тарифів може супроводжуватися певним зловживанням, про яке вже можна говорити, з огляду на діяльність деяких регіональних кабельних операторів. Чим це викликано? Чи то прагненням операторів працювати законно, не порушуючи авторських прав мовних компаній? Чи то намаганням отримати надприбутки та перекласти фінансові проблеми на споживачів? Це питання кожного кабельного провайдера окремо.
Тим часом постає інша проблема. Як зазначила начальник П’ятого управління досліджень та розслідувань АМКУ Оксана Кондратьєва, згідно iз Законом України «Про телекомунікації», дозвіл органів на будівництво кабельних мереж не передбачається, однак потребується ліцензія. Втім, відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування», саме місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про надання дозволу суб’єкту господарювання на будівництво й експлуатацію кабельних мереж. Це створює певний адміністративний бар’єр для вступу на ринок кабельного телебачення інших операторів і заохочує органи місцевої влади до розробки положень про порядок отримання дозволів тощо. Виходить, що ніхто інший, а саме місцеві органи влади регулюють увесь ринок кабельного ТБ.
За результатами моніторингу, який проводився регіональним відділенням АМКУ, у 2003—2004 рр. суттєвих змін щодо кількості операторів кабельних мереж на регіональних ринках не відбулося. Найбільша кількість операторів зосереджена в Закарпатській області (42), Дніпропетровській (41), Львівській (26). У Київській області їх усього 17, а безпосередньо в самій столиці — 7. Варто зазначити, що законодавством не обмежується кількість операторів. Проте місцеві органи виконавчої влади воліють проводити між об’єктами господарства конкурси на отримання доступу до кабельних мереж, які не завжди відбуваються прозоро.
Відтак, щоб запобігти необґрунтованому підвищенню цін з боку операторів і щоби зробити неможливим контроль над цим ринком збоку місцевих органів влади, АМКУ пропонує розглядати діяльність кожного кабельного провайдера окремо, з огляду на масштаби охопленої ним частини ринку, сервіс, що ним надається тощо. Тоді змагання між операторами кабельних мереж буде відбуватись лише на рівні сервісу, а не на рівні «близькості» до органів влади й власного монопольного становища. Відповідно, переможе той, хто запропонує кращі послуги для абонентів. А кінець-кінцем, виграє сам споживач.
