Відомо, що нова влада проголосила одним із пріоритетних своїх завдань подолання корупції та хабарництва. Але для досягнення успіху в боротьбі з цими явищами необхідно щонайперше визначити чинники, які впливають на поширення цих видів злочину.
Насамперед слід зазначити, що дії суб’єктів цих злочинів не імпульсивні, не спонтанні. Вони мають усвідомлений і, зазвичай, спланований характер. Це корисливі злочини, які скоюють із економічних міркувань. Економісти вважають, що люди роблять вибір раціонально, прагматично, порівнюючи втрати та вигоди. Якщо вигода від виконання певних дій більша за втрати, такі дії виконуються, і навпаки — якщо втрати більші за вигоду, то дії не є раціональними і їх виконувати не варто. Таким чином, для визначення причин хабарництва варто проаналізувати вигоди та втрати від їх отримання.
Дослідники не вказують на дефіцит пропозиції хабарів як щодо кількості, так і за розміром. Наприкінці 2004 року по телебаченню неодноразово демонстрували більше мільйона доларів готівкою, які були отримані тільки за виділення земельної ділянки в Київській області. Отже, прямі фінансові вигоди являють собою значні суми, які не йдуть ні в яке порівняння з заробітною платою службовців. Втрати ж можливі лише в разі реалізації негативного для хабарника сценарію, тобто якщо його буде засуджено. Але відсоток розкриття таких злочинів вкрай незначний, і судами України щороку розглядається лише кілька сот кримінальних справ про хабарництво.
І що ж чекає хабарника в суді? Покарання, передбачене за отримання хабара, в новому Кримінальному кодексі України, прийнятому в 2001 році, було пом’якшено, і зараз воно менше, ніж покарання за крадіжку. Така позиція законодавців видається деструктивною. Крадіжка є злочином проти окремого суб’єкта власності, а корупція руйнує механізм службової діяльності держави, який є інститутом забезпечення права власності в цілому. Це злочин і проти власності як такої. Крім того, крадіжка є «злочином народу», її здебільшого скоюють безробітні та нужденні, а хабар є «злочином влади». І співвідношення законодавчих санкцій за ці злочини визначає, до кого влада ставиться більш гуманно: до посадовців, чи до пересічних громадян, яким вона покликана служити.
Відомий криміналіст В. Луньов визначив, що хабар є ядром корупції. Можна вважати, що остання, у свою чергу, є ядром організованої злочинності, яка без корупції не існує. Ніщо так не стимулює злочинність, як хабар. Навіть суто економічні втрати від корупції, зокрема з урахуванням збитків від втрачених іноземних інвестицій, перевищують втрати від крадіжок. Але головне те, що хабарництво служить об’єктивною підставою самовиправдання для осіб, які скоюють інші корисливі злочини. Для некорумпованого державного апарату контроль злочинності не є непосильною проблемою. І навпаки — корумпована держава приречена на критичний рівень злочинності.
У Кримінальних кодексах Республіки Білорусь та Республіки Молдова відповідальність за хабар не нижче ніж відповідальність за крадіжку, а у КК Росії вища. У Китаї взагалі за корупцію передбачено лише одне покарання — смертна кара. За радянських часів в абсолютній більшості випадків хабарництво каралося позбавленням волі на тривалий термін і значно суворіше, ніж крадіжка.
Таким чином, запровадження законодавчої санкції покарання за отримання хабара в розмірі, меншому, ніж за крадіжку, не відповідає фундаментальним чинникам науки кримінального права та загальновизнаним принципам демократії, інтересам економічного розвитку України.
Показовою й судова практика призначення покарань за хабарництво. На розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю в грудні 1999 року президент України Леонід Кучма зауважив, що протягом 1998 року за хабарництво при обтяжуючих обставинах до 42% підсудних застосовано менш сувору міру покарання, ніж передбачено нижньою межею; кожного третього засуджено з відстрочкою виконання вироку; до 30% не застосовано конфіскацію майна; а дві третини хабарників навіть не позбавлено права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.
А в 2003 році (дані за минулий рік іще не опубліковано), за одержання хабара до позбавлення волі було засуджено вже тільки 34 особи з 381 підсудних, або 8,9%; у тому числі за скоєння цього злочину при особливо обтяжуючих обставинах засуджено до позбавлення волі 7 із 27 осіб; лише до двох із них застосовано конфіскацію майна. У тому ж році за різні злочини до позбавлення волі засуджено 60983 особи, отже, відсоток хабарників серед них складає аж 0,055%. За період із 1998 по 2003 рік частка хабарників, яким суд призначив позбавлення волі реально, серед тих із них, які були засуджені, зменшилась із 66,6 до 8,9 відсотка.
Як бачимо, співвідношення наявних вигод та втрат для хабарників неадекватне, що є одним із чинників скоєння цього злочину. «От поблажки воры и плодятся», — вказував Олександр Солженіцин.
За таких обставин, враховуючи тривалість і стабільність вказаної практики, виходом є тільки законодавче скасування самої можливості призначення таких формально законних м’яких покарань. Треба внести зміни до Кримінального кодексу, відповідно до яких покарання за отримання хабара, незалежно від будь-яких обставин, буде можливим тільки в межах відповідної статті кодексу і не менш суворим, аніж за крадіжку.
Відомий американський соціолог Едвін Шур зазначав, що правильне застосування законів здатне позитивно впливати на поведінку індивідуумів, а зміни в поведінці можуть супроводжуватись зміною свідомості. І відносно «білокомірцевих» злочинців цей вплив кримінального права може виявитися найбільшим.
