Свій перший робочий з’їзд Партія Свободи, очолювана Євгеном Марчуком, провела в столичному Будинку вчителя. Ця будівля для української державності знакова — колись тут розміщувалася Центральна Рада.
Роботу розпочали з рекордів. За даними Міністерства юстиції, момент оприлюднення ідеї про створення партії та момент реєстрації її обласних організацій розділяв найкоротший з усіх можливих відрізок часу. Це при тому, що новий закон про партії в питаннях дотримання процедур, у тому числі часових, вельми скрупульозний. Стислі терміни організації не завадили партії зібрати під своє крило майже 12 тисяч громадян, але процес поповнення партійних лав, а також реєстрації осередків на місцях стрімко зростає.
Водночас голова партії Євген Марчук вважає, що «кількість — не самоціль, головне, щоб це був усвідомлений вибір кожного». За його словами, внаслідок помаранчевої революції активізувалися ті верстви населення, які раніше про політичну діяльність і не подумували: «Партія Свободи виникла на хвилі помаранчевої революції. Більшість наших членів були тоді на Майдані...» Старт із такої солідної електоральної бази, на думку Євгена Кириловича, ще оцінять історики та політологи.
Від понад сотні своїх колег-конкурентів нова політична сила відрізняється насамперед ідеологією, точніше, відсутністю вищезгаданої в традиційному розумінні. «Більшість наявних сил безнадійно розтратили базу не лише ідеологічну, а й соціальної підтримки. Партії професій, соціального статусу, одновекторної ідеології деградують і скоро назавжди зникнуть із політичної арени. Для більшості українців важливі не ідеологічні догми, а забезпечення свобод нарівні з можливістю самореалізації», — заявив у своїй програмній промові Євген Марчук. На підтвердження своїх слів він попросив присутніх пояснити різницю між чотирма комуністичними партіями, кількома народними, одна з яких демократична, а також відмінності між соціалізмом звичайним і прогресивним... Саме свободу, право та закон вищими цінностями обрали для себе самі партійці. Перші дві складові затверджені лозунгом організації, а ось із символікою поки що не визначилися. Варіантів візуалізації бренда кілька, усі вони ще в стадії розробки. Але вже на найближчий час запланований вихід першого номера друкованого органу партії, журналу «Патріот», а також «запуск» партійного інтернет-сайту.
Чи ризиковано починати партбудівництво за рік до парламентських виборів? Так, і актив Партії Свободи це цілком усвідомлює. «Політичне поле в Україні розкреслене більше ніж на сотню квадратів, і закріпитися на власному плацдармі непросто, — сказав її лідер. — Але ми йдемо чесним шляхом: не приватизуємо та не перекуповуємо маловідому партію, а засновуємо власну». В оцінці парламентських перспектив нової сили екс-міністр оборони та екс-секретар РНБОУ також прагматичний: «Подолати бар’єр справді буде непросто, проте ми б не бралися за справу, не будучи впевненими в перемозі. Поки що плануємо йти на вибори самостійно, але не відкидаємо варіантів блокування або членства в коаліції. Це стане зрозуміло ближче до вересня — жовтня».
Одне з найактуальніших питань — ставлення до нової влади — Партія Свободи вирішила просто: «Виробляти позицію стосовно не особистостей, а дій». Але загалом — підтримувати. «Дуже важкою, хоч і, дякувати Богу, безкровною, була перемога».
Якщо ж нинішня влада відхилиться від задекларованих намірів, партійці їм опонуватимуть. При цьому вони, звісно ж, визнають, що часу проявити себе в нової влади було ще зовсім мало, а головним випробуванням на демократичність стануть для неї вибори 2006 року. А щоб принади уподібнитися попередникам не виникало, члени Партії Свободи вже зараз висловили владі кілька побажань. Зокрема, виступили проти ревізії Держекспортконтролю як самостійної структури, нагадали про необхідність покарати фальсифікаторів виборів згідно з законодавством. Але головне — розробити та реалізувати комплекс загальнодержавних заходів із консолідації суспільства.
У самої партії завдання на найближчий період менш глобальні, хоча й не менш важливі. Серед запланованого: закінчення реєстрації осередків у всіх населених пунктах країни, розгортання активної пропаганди з метою залучення нових членів, доопрацювання статутних і програмних положень. Конкретніші рецепти партбудівництва просто з трибуни дав колегам голова Київського регіонального відділення Володимир Саєнко. Він, зокрема, порекомендував сформувати спеціальні робочі групи-комітети з роботи з різними соціальними верствами: інтелігенцією, бізнесменами середньої руки, студентами тощо. Мовляв, кожен потребує своїх, окремих аргументів для вступу в партію. Колориту атмосфері форуму додав виступ делегата від Оболонської районної організації столиці Андрія Дяченка. У сферу його діяльності входить житлове господарство, вирішення проблем якого часто неможливе без втручання впливових політичних діячів. Проте всі прохання про сприяння О. Дяченку не отримали підтримки у керівництва більшості політсил, до яких він звертався, зокрема у СПУ. А ось у Партії Свободи його ідеї щодо реформування цієї галузі зустріли розуміння, що й послугувало причиною його вибору політичної приналежності. Наостанок він гордо резюмував: «Я — член Партії Свободи»... А делегатка з Донецька запропонувала однодумцям взяти на себе роль суспільних контролерів нової влади. Оскільки планка, встановлена Майданом, надзвичайно висока, і виконати всі вимоги буде непросто.
Результатом роботи з’їзду стало прийняття тематичної резолюції, а також звернення до Президента України з пропозицією створити постійно діючий Круглий стіл взаєморозуміння. Документи були затверджені одноголосно, що Євгена Марчука трохи засмутило. Пояснивши це специфікою роботи першого з’їзду, лідер висловив надію, що надалі партійці самі ініціюватимуть дискусію й альтернативні думки щодо таких важливих тем.
У процесі спілкування з рядовими партійцями проявилися унікальні, як для сучасного політикуму, речі. Нікому з тих, із ким вдалося переговорити, «робочої рознарядки» або «наполегливого запрошення» обзавестися партквитком не надходило. Більшість «новобранців» про створення Партії Свободи дізнавались усілякими способами. Адже якщо в Києві подія ще хоч якось анонсувалася, то регіони переважно залишалися в невіданні. Ось і довелося вичитувати в інтернеті, розпитувати друзів і знайомих, ловити згадки в пресі та на радіо...
Крім того, ні в президії, ні в залі не було помічено відомих у політичній, артистичній, спортивній і навіть у бізнесовій тусовці облич. Від подібних піар-кроків відмовилися навмисно, адже «знаменитості навряд чи займатимуться рутинною партійною роботою». Завдання-максимум на 2006 рік — не просто потрапити до парламенту й органів місцевої влади, а й привести туди якнайбільше нових людей. Установка — не переманювати відомих політиків, а самим «виробляти» їх. «Нові люди відрізняються від багатьох відомих нині політиків не лише порядністю, а й глибиною потенціалу, можливостей», — сказав Є. Марчук, спілкуючись із журналістами. «А Верховна Рада — орган хоч і виборний, але також схильний до певної консервації та застою».
ДУМКИ
Андрій ЖВАРОВ, голова Харківської регіональної організації:
— Усе моє життя базується на кількох основних принципах, які я сповідую. Насамперед — принциповість у всьому, потім — професіоналізм у будь-якій справі, а також — свобода вибору у спілкуванні з різними людьми. Якщо підсумовувати, вийде свобода та порядність, те, що, власне, й лягло в основу ідеології нової партії. Про її створення, дату реєстрації я випадково прочитав у інтернеті. Вагався недовго: наш лідер Євген Марчук — людина достойна, під керівництвом якого хотілося б працювати.
Юрій ШАМАН, Київська організація:
— Я стояв біля самих джерел партії. Саме нашій ініціативній групі Євген Марчук дав згоду на головування. Ще до Нового року я брав участь у збиранні підписів, необхідних для реєстрації, був на першому установчому з’їзді, де вирішували більшість оргпитань.
За ці півтора місяця ми дуже багато зробили та, впевнений, зробимо ще більше. Партія будується буквально на очах. Уже незабаром завершиться процес формування міських і районних осередків по всій країні. Особисто я відповідальний за західні області, і хоча там домінують симпатії до «Нашої України», Партія Свободи також має непогані шанси. Не може не викликати поваги особистість нашого лідера. Євген Кирилович — єдина людина, яка побувала за роки незалежності практично на всіх вищих керівних державних посадах, крім, хіба що, президентської. Зверніть увагу, при цьому він не перебував у жодній політсилі та нічим не заплямував своєї репутації.
Юрій ПОТАПЕНКО, обласна громадська організація «Асоціація свободи», Черкаська область, гість з’їзду:
— Пов’язую своє майбутнє з цією партією, проте питання мого членства поки що остаточно не вирішене. Приїхав сюди на запрошення брата, разом зі своєю дружиною. Раніше дуже багато чув про Партію Свободи, й побачене в столиці не розчарувало: її sідеї близькі простим людям, їхнім переконанням, надіям і сподіванням.
Людмила БАРАК, Жмеринська міська організація Партії Свободи:
— Про підготовлювану реєстрацію партії я дізналася з газети «День», постійним читачем якої є. Ідеали справедливості, свободи, принциповості та порядності — те, чим я в житті керуюся. Саме це й привело мене в партію. Новину про її створення ми багато обговорювали зі знайомими, і ось тепер моя подруга, Сніжана Сидлецька, голова Жмеринської районної організації, також тут. Вона була на Майдані та зберегла його дух.
