Нинішній рік не буде легким для української економіки. Тож дуже важливо вивчити тендеції та уроки минулого року й зробити з них практичні висновки. Першу скрипку в економіці минулого року відігравав експорт. Динаміка його зростання була супервисокою — 36,1% (проти попереднього року). Швидше він зростав лише у 1994 р., але тоді попередній 1993 рік був кризовим для зовнішньої торгівлі. А прогноз Мінекономіки торік знову виявився помилковим. Експорт зростав у шiсть разів швидше, ніж за прогнозом. При цьому він випереджав ВВП, промисловість, доходи та інвестиції й залишався головним рушієм економічного зростання (хоча водночас посилилася і роль внутрішнього попиту).
Цікаві висновки дає аналіз роботи галузей традиційного експорту (металургія, хімія, продовольчі товари). Торік фахівці Мінекономіки неправильно спрогнозували цінову кон’юнктуру, яка насправді виявилася дуже високою, тож прогноз щодо спаду в цих галузях не підтвердився. Унікально високою була динаміка вивезення металів (+53,5%) та продукції хімії (+38,5%). Експорт продовольчих товарів та сировини для їх виробництва теж був динамічним (+27,1%), хоча їх доля в структурі експорту товарів скоротилася з 11,5% до 10,4%. Приємною несподіванкою стали рекордні (55,6%) темпи зростання експорту машинобудування. Його доля в структурі експорту країни зросла з 15,3% до 16,9%.
Багато про що говорить географія експорту товарів. Вперше за роки економічного зростання в українському експорті скоротилася частка Європи (з 38,6% до 35,2%) і продовжилося повільне скорочення частки Росії (з 18,2 до 17,6%). Досить відчутно (з 13,9% до 11,4%), як і прогнозувалось, зменшився продаж нашої продукції та послуг країнам, які нещодавно увійшли до ЄС.
Однак одним iз найсуттєвіших чинників української економіки минулого року стала річна траєкторія експортної динаміки. Припущення, щодо уповільнення експорту у другій половині року підтвердилося. Після квітневого максимуму ($3,35 млрд.) експорт уповільнився і грудневе пожвавлення наблизило його місячну динаміку до $3,25 млрд. Кумулятивна динаміка у січні—травні досягла максимуму — 42,9% і зменшилася до 36,1% у грудні. Таке уповільнення в основному кореспондується з початком охолодження в промисловості, яке почалося з квітня (17,7% проти 18,8% у березні). Тобто відбулася «м’яка посадка» динаміки експорту — середньомісячне уповільнення було меншим за 1%.
Iз чим це було пов’язано? Експорту заважала нерозв’язаність питання щодо відшкодування дебетового сальдо з ПДВ. Водночас, не було до кінця зліквідовано проблему завищення обсягів експорту з метою отримання необґрунтованої компенсації цього податку. Аграрний експорт стримували невідшкодуванням ПДВ для зернотрейдерів (з метою гальмування зростання цін). Експорту металу заважала нестача рудної сировини, оскільки гірничо-збагачувальні комбінати підняли ціни). Залишилось нереалізованим наміром створення Агенції з підтримки експортерів, що дало б можливість координувати їхню діяльність та розв’язувати проблеми, які принагідно виникали. Однією з них була саме висока динаміка експорту, яка тиснула на внутрішні оптові ціни в сторону їх підвищення (особливо ціни на метал та металобрухт, руду, транспортні тарифи). Це розхитувало загальну цінову стабільність і призводило до підвищення собівартості продукції експортерів. Та найгіршим наслідком рекордного експорту, як не парадоксально, став рекордний приток валюти, що посилило інфляційні наслідки неповної стерилізації надлишкової ліквідності.
Імпорт, як і експорт, зростав значно вищими темпами за прогнозні (23,5% проти 8%, або в три рази), але не був рекордним, поступався у цьому 2003 року (28,7%), 1993-му (34,3%) та 1994-му (в 1,9 рази). Та інвестиційний імпорт був найбільш динамічним за всі роки економічного зростання. Ввезення машинобудівної продукції (36,2%) перевищувало темпи зростання імпорту взагалі (23,5%), а збільшення (на 2,1%) її частки в загальному обсязі відповідало високим темпам інвестицій в основний капітал (34,5% за 9 місяців). Однак наш імпорт з Європи, якому належить провідна роль у забезпеченні наших потреб у високотехнологічному обладнанні, зріс на 22,1%, що менше темпу загального зростання імпорту, частка європейського імпорту в загальній його структурі скоротилася на 0,9% (до 33,1%).
А от продовольчий імпорт був недостатнім. Він скоротився у порівнянні із 2003 роком на 12,2% (до $266 млн.) і тому не зміг протидіяти інфляції (12,3% на кінець року), тоді як вітчизняне виробництво не покривало споживчого попиту, підживленого додатковими соціальними виплатами. Відставання динаміки імпорту негативно позначилося на масштабах і темпах модернізації основного капіталу, а також насиченні стрімко зростаючого попиту населення на продовольчі товари (особливо на м’ясо та м’ясопродукти після підвищення зарплат і пенсій).
Але позитивне сальдо поточного рахунку зростало і перш за все за рахунок значної різниці між експортом і імпортом товарів. Торік в Україні воно склало $7,2 млрд., було рекордним і давало співвідношення з ВВП (11,1%), що більш ніж у два рази перевищує середній рівень 2002—2003 років. Воно також у 3,5 рази перекрило початковий прогноз і на 0,8 млрд. дол. — останній прогноз. Позапрогнозне збільшення позитивного сальдо торгівельного балансу утворилося в результаті значного (12,6%) переважання темпів зростання експорту над імпортом. При цьому, на відміну від 2001 та 2003 років, динаміка імпорту значно відставала. Рекордне сальдо мало як позитивні, так і негативні наслідки. До перших слід віднести зростання валютних резервів. Негатив призвів до загострення проблеми антиінфляційної стерилізації надліквідності, генерованої рекордними закупками валюти та зменшенням простору для розвитку рефінансування банків. Цим, частково, викликана і висока інфляція 2004 року.
Як поводив себе в цих умовах обмінний курс національної валюти? Стан поточного рахунку, високі темпи економічного зростання та продуктивності праці, збереження бездефіцитного бюджету у перших трьох кварталах року давали підстави для посилення курсу гривні. Принаймні у першій половині року він міг би досягти 5,28 — 5,29 грн./$1, тобто зміцнитися на 4—5 коп. У подібних обставинах 2001 року посилення курсу становило 14 коп. Воно було виправдане ще й як реакція на високу інфляцію 2000 року (25,8%). У 2003 році інфляція була втричі меншою (8,2%), тому і посилення курсу мало б відбуватися принаймні на вищезазначеному рівні. Але не склалося... Тож купівля валюти за заниженим курсом формувала великий ресурс банківської ліквідності, який був iз успіхом використаний для ажіотажних закупок валюти комерційними банками в четвертому кварталі, тобто до і в процесі виборів. Водночас рекордний приток валюти не міг бути повністю стерилізований від інфляційних наслідків в умовах передвиборчих негативних очікувань і сприяв додатковому зростанню споживчих цін. Щоб запобігти цьому, у четвертому кварталі було фактично зафіксовано обмінний курс. Як наслідок, інфляція року була меншою, ніж могла б бути без втрати $2,5 млрд. резервів для цієї фіксації. І втрата ця виправдана, бо була тимчасовою, що підтверджується частковим поверненням валюти, закупленої для хеджування ризиків у виборчому марафоні. Але інфляцію, як і 1999 року, не вдалося подавити, а лиш перенести на наступний рік. Можна сказати, що її було загнано у підпілля, звідки вона має повернутися. Це пояснюється тим, що протягом трьох кварталів (через купівлю Нацбанком валюти) грошова база зростала швидко і рясно. Ліквідність банків стала достатньою для того, щоб більше не підвищувати процентні ставки депозитів, а також для того, щоб купувати валюту під час ажіотажного збурення попиту на неї підчас виборів. Якби банкам не надали стільки ліквідності, то у четвертому кварталі не довелося б використовувати стільки валютних резервів для підтримки курсу. Як бачимо, це дало ефект, але тимчасовий.
Однак нині вже проявляються деякі неоднозначні симптоми. На відміну від минулого року, грошова маса в січні майже не скоротилася (-0,1%). Повертаються валютні резерви, а з ними додаткова ліквідність банківської системи і зростаюча інфляційна загроза, масштаб якої може бути співставний iз тією, яка спостерігалася у січні 2000 році та після виборів президента у 1999 році. 80% всієї грошової пропозиції реалізується через один канал — купівлю валюти. Операції на фондовому ринку знаходяться у пригніченому стані, роботі з урядовими цінними паперами як інструментом управління ліквідністю приділяється другорядна увага. Вже стало очевидним, що процес і система рефінансування банків потребують нового імпульсу, адекватного викликам часу, бо встановлення кредитних стель та заморожування строкових депозитів є ніщо інше, як форс- мажорні, а не нормальні інструменти. Прогресивно-оптимальної модернізації в умовах значного притоку валюти потребує і система валютного регулювання, що сформована у період значного відтоку валюти (1998 —1999 роки). Але сьогодні нова ситуація, для якої характерне значне посилення поточного рахунку платіжного балансу. Є над чим замислитись.
