Совість радянської літератури Олександр Твардовський якось зізнався: прозаїки повоєнного часу не змогли написати твору, який би наблизився глибиною та вартістю форми до «Зірки» Еммануїла Казакевича. До речі, кінофільм, котрий протягом останніх років напередодні Дня Перемоги демонструє телебачення, хоча й однойменний, значно відрізняється від повісті не тільки скороченням змісту і завуальованістю стосовно географічного визначення... На сторінках повісті «Зірка» йдеться про події під Ковелем, перед визволенням міста, що відбулося після кількамісячних боїв 6 липня 1944 року. В успішне проведення операції зробив особистий внесок письменник і розвідник Еммануїл Генріхович Казакевич, нагороджений чотирма бойовими орденами та двома медалями
Бестселер повоєнних літ — повість Еммануїла Казакевича «Зірка» був задуманий, коли автор воював за визволення Ковеля. У знаменитому творі відображено вистраждане і пережите на вельми неспокійній ділянці фронту, де фашисти планували перейти в контрнаступ. Україна може пишатися, що два її уродженці — Еммануїл Казакевич і Віктор Некрасов — створили найправдивіші, найчесніші твори про Велику Вітчизняну війну.
Хоча «Зірка» й видавалася мільйонними тиражами і була удостоєна Державної премії СРСР, її автора критикували за нехтування засадами соцреалізму, за відстороненість, абстрактно-гуманістичні прийоми. Згадаймо, що «недоліком» повісті Віктора Некрасова «В окопах Сталінграда» була так звана приземленість. Однак саме ці два твори про Велику Вітчизняну вважалися найсильнішими в радянській літературі. Вчорашні солдати могли перевірити чесність авторів, котрі теж воювали. Пізніше літературознавці зазначать: повісті «В окопах Сталінграда» і «Зірка» постали на двох протилежних флангах відображення подій Великої Вітчизняної, і не тому, що в першій розповідалось про бої на сході, а в другій — на заході країни. Совість радянської літератури Олександр Твардовський якось зізнався: прозаїки повоєнного часу не змогли написати твору, який би наблизився глибиною та вартістю форми до «Зірки» Еммануїла Казакевича. До речі, кінофільм, котрий протягом останніх років напередодні Дня Перемоги демонструє телебачення, хоча й однойменний, значно відрізняється від повісті не тільки скороченням змісту і завуальованістю стосовно географічного визначення... На сторінках повісті «Зірка» йдеться про події під Ковелем, перед визволенням міста, що відбулося після кількамісячних боїв 6 липня 1944 року. В успішне проведення операції зробив особистий внесок письменник і розвідник Еммануїл Генріхович Казакевич, нагороджений чотирма бойовими орденами та двома медалями.
РОДОМ З УКРАЇНИ
Еммануїл Казакевич народився в родині вчителів у 1913 році в місті Кременчук. Перша світова війна зірвала Казакевичів із обжитого місця, і вони переїхали до Дніпропетровська, а згодом мешкали у Києві та Харкові. Після закінчення Харківського машинобудівного технікуму майбутній письменник відбув на Далекий Схід, де змінив багато професій, зробив перші публікації. Повністю літературній праці він присвятив себе в 1938 році, переїхавши до Москви. Напередодні Великої Вітчизняної війни Еммануїл Казакевич видав поетичну збірку «Великий світ» та роман «Шолем і Хаве». На заваді здійсненню мрій молодому поету стала війна. Товариші пішли на фронт, а Еммануїлу Казакевичу довелося записатися в народне ополчення, оскільки мав сильну короткозорість (одне око: –8, а друге: –10). На початку липня 1941 року він став рядовим 22-го стрілецького полку 8-ої Краснопресненської дивізії. У вересні цього ж року письменника направили на курси молодших командирів у навчальну бригаду Західного фронту. Однак курсанти загартовувались не на навчальних майданчиках, а на полі бою, і коли навчальний підрозділ перевели під Володимир, Еммануїл Казакевич на своєму рахунку мав чимало вбитих фашистів, пережив контузію.
І ось фронт віддалився від Москви, Еммануїл Казакевич став ад’ютантом командира курсантського запасного стрілецького полку Захара Видригана. Досвідчений воїн, який пройшов три війни, Захар Петрович в подальшому відіграє велику роль в долі письменника, а той його змалює в образі полковника Сербиченка («Зірка») і генерала Середи («Весна на Одері»).
Між молодшим лейтенантом Еммануїлом Казакевичем та підполковником Захаром Видриганом була така дружба, якій і заздрили, і дивувались, бо молодий письменник неодноразово допомагав приймати важливі рішення в командуванні полком. Коли Захар Видриган від’їжджав у діючу армію, ад’ютант йому заявив: якщо не забере до себе, то все одно проб’ється на фронт, навіть за умови, що доведеться пройти штрафну роту.
Захар Видриган, ставши заступником командира 51-ої стрілецької дивізії, допоміг давньому другові, викликавши його в діючу армію на посаду помічника начальника дивізійної розвідки. До цього часу літпрацівник тилової військової газети «Бойові резерви» Еммануїл Казакевич відчував себе не на своєму місці, і лише отримавши документи про нове призначення, заспокоївся.
БЕЗ ФРОНТУ ВІН СЕБЕ НЕ МИСЛИВ
На фронт із Володимира Еммануїл Казакевич вирішив виїхати вночі, бо покидав службу без дозволу безпосереднього начальства, що, по суті, було дезертирством. Причину свого зникнення він пояснив у листі своєму редакторові Ізмалкову. Пояснення передав через хазяйку, в котрої мешкав на квартирі. Однак та не дочекалася ранку, а віднесла листа редакторові відразу — вночі. Ізмалков про самовільний від’їзд Еммануїла Казакевича повідомив СМЕРШ (відділ контррозвідки). Втікачеві допомогла випадковість і... письменницьке посвідчення, завдяки якому вдалося взяти квиток на поїзд нібито на з’їзд фронтових письменників. Дивом виявилось і те, що його не знайшли на вокзалі і в поїзді.
Після втечі Еммануїла Казакевича на фронт військова прокуратура розпочала розслідування. Але і на цей раз виручив давній друг Захар Видриган, який, ставши заступником командира 174-ої стрілецької дивізії, домігся в Головному управлінні кадрів Червоної Армії переведення Казакевича до себе. Так в серпні 1943 року письменник, що не захотів працювати в редакції тилової газети, став помічником начальника 2-го (розвідувального) відділення штабу дивізії. Був він і ад’ютантом командира дивізії, помічником начальника оперативного відділення штабу, одначе все робив, аби залишитися в розвідці.
Коли війська 1-го Білоруського фронту підійшли до Ковеля, старший лейтенант Еммануїл Казакевич був начальником розвідувального відділення штабу 76- ої стрілецької Єльненської дивізії. До речі, і на той час військова прокуратура не давала йому спокою, вимагаючи пояснень стосовно колишньої «втечі» на фронт.
НА ПІДСТУПАХ ДО КОВЕЛЯ
НА кінець квітня 1944 року в районі Ковеля німецько-фашистські війська сконцентрували великі сили. Саме Еммануїл Казакевич зробив важливий для Верховного командування висновок: «Ворог готується до стрімкого наступу, ставлячи завдання знищити радянські війська, на південний захід від Ковеля». В районі села Туровичі розвідники Еммануїла Казакевича захопили «язика», від якого дізналися, що під Ковель прибувають значні ворожі сили. Один полк вже вивантажився у Любомлі, інші три полки на марші: вони мають зайняти оборону на схід від села Туровичі. Стало відомо, що 19 квітня на залізничній станції Любомль стояло п’ять ешелонів із німецькими вояками та один ешелон із танками. Повністю відбірна 342-а гренадерська дивізія прибула в Любомль 21 квітня. 25 квітня вона вийшла до села Миляновичі, щоб змінити 253-ю піхотну дивізію.
Як здобувалися цінні дані, письменник описує в повісті «Зірка». «Зелені привиди», тобто розвідники, переходили лінію фронту, брали «язиків», від котрих і отримували необхідну інформацію. Характерно, що навіть у творі письменник вдався до фактажу, що не вплинуло ні на читабельність, ні на композицію твору, а служить цікавим історичним матеріалом: «Пятая танковая дивизия СС «Викинг» была одной из отборнейших дивизий эсэсовского отборного войска. Под командованием группенфюрера (генерал- лейтенанта войск СС) Герберта Гилле дивизия в составе 9-го мотополка «Вестланд», 10-го мотополка «Германия», 5- го танкового полка, 5-го дивизиона самоходной артиллерии и 5-го полевого артиллерийского полка, во всем блеске своей первокласснейшей техники, тайно сосредоточилась в этих огромных лесах, с тем чтобы неожиданным ударом деблокировать окруженный русскими город Ковель, расчленить русских на изолированные группы и, уничтожая их, отбросить на рубеж двух знаменитых рек — Стоход и Стырь».
24 квітня 1944 року в районі сіл Зілове — Туровичі німецькі війська почали готуватися до наступу. Передбачення старшого лейтенанта Казакевича справдилося. 27 квітня вдосвіта німці відкрили артилерійський вогонь, а потім літаками бомбардували позиції радянських військ. Дивізія, в котрій служив письменник, відступила, а на дільниці сусідньої 165-ої стрілецької дивізії німці прорвали оборону, зайняли село Ружин. Радянські бійці, що відступили на східний берег Турії, відбили атаки ворогів, що намагалися форсувати річку. Під час бою Еммануїла Казакевича було поранено в ногу. Протягом місяця дивізія, де служив письменник, займала оборону на східному березі річки Турія. За цей місяць мужній розвідник одужав і повернувся у стрій.
У червні 1944 року на фронті не було суттєвих змін, тому Еммануїлу Казакевичу віддушиною ставало листування з дружиною Галею. В одному листі він зізнається: «Не варто говорити, що я не намагався перевершити Лермонтова чинами, а Дениса Давидова орденами. Якщо ж воно й вийшло так, то я, у всякому разі, бажаю чимскоріше можливість перевищити першого і другого віршами».
ВИЗВОЛЕННЯ КОВЕЛЯ
Зміни на фронті розпочалися на початку липня. П’ятого дня цього місяця після запеклих боїв під Ковелем німецько-фашистські війська почали відступати. Вже зранку 76-а стрілецька дивізія, в якій служив письменник, увірвалась на околиці міста. Форсувавши Турію і вийшовши на західний берег, дивізія продовжувала наступ. Тут в одному з боїв було поранено найкращого бойового друга письменника — полковника Захара Видригана.
Яким же було визволене місто? Поет і розвідник Еммануїл Казакевич його побачив таким:
Весь выжжен, взрыт, весь взорван и распорот,
Зияющий и страшный, как провал,
Открылся предо мною этот город,
Который путь к Варшаве прикрывал.
Обломки улиц, черепичных кровель,
—Он где-то в книжках назывался Ковель,
Но то была безвыходность сама.
6 липня війська 1-го Білоруського фронту визволили Ковель. В нагородньому листі на ім’я Еммануїла Казакевича, підписаному командирами дивізії 7 липня 1944 року, зазначалось: «В боях за визволення міста Ковель товариш Казакевич забезпечував розвідку стану ворога, своєчасно розгадав задум ворога і сприяв оволодінню м. Ковель частинами нашої дивізії 6 липня 1944 р. Гідний урядової нагороди Ордена Вітчизняної війни II ступеня».
Після визволення Ковеля 76-а стрілецька дивізія стала носити назву «Єльненсько-Ковельська». У Ковелі не завершився бойовий похід письменника.
ДАЛІ НА ЗАХІД
18 липня розвідка під його командуванням «опрацювала» правий фланг, захопила переправу в районі села Рудня, допомагаючи саперам навести переправу на річці Вижівка. Для успішної операції капітан Казакевич заручився підтримкою стрілецької роти 93-го стрілецького полку. Цього ж дня кінні розвідники Еммануїла Казакевича вийшли в район села Кукуріки (нині — Старовижівського району), а потім — до села Мшанець (Любомльського району), аби вияснити обстановку. Слідами розвідників 19 липня розпочала свій стрімкий наступ 76-а стрілецька Єльненсько-Ковельська дивізія, взявши за напрямок село Крушинець Любомльського району. Вже наступного дня було визволено не тільки Крушинець, а й навколишні села Заболоття, Нудижі, селище Головне, м.Любомль. 22 липня було зайнято на другому боці Західного Бугу нинішні польські села Орхувек, Собібор, Дубник, а під вечір визволено місто Влодаву. Неподалік села Орхувек під час захоплення шосейного мосту через річку Влодавка начальника дивізійної розвідки капітана Еммануїла Казакевича було поранено осколком гранати в праве стегно (вдруге в те ж саме місце!). Семеро розвідників, знищивши 25 ворожих солдатів, не змогли утримати міст, оскільки троє з них були поранені, ще двох невдовзі скосили ворожі кулі.
Попереду у розвідника й письменника будуть військові госпіталі на території Польщі, Житомирщини та в Новосибірську, перебування у резервній частині в Омську. Одначе справжній воїн не мирився з гіркою долею, хоч і знав, що за станом здоров’я йому не дозволять воювати. Тому він, як і колись, вдався до обману. Оформивши відпустку нібито для поїздки до Москви в редакцію журналу «Знамя», він відбув у свою частину, що вже воювала під Варшавою. Еммануїла Казакевича і на цей раз виручив хороший друг і командир Захар Видриган, влаштувавши його особисті справи!
10 листопада 1944 року Еммануїл Казакевич по дорозі до Варшави відвідав Ковель. Його бойовий шлях проляже спочатку до польської столиці, а пізніше німецькими містами аж до Берліна. Пережите дало канву для романів «Весна на Одері», «Будинок на площі».
Ковель для Еммануїла Казакевича стане особливим місцем, не тільки тому, що під час боїв за визволення цього міста він виношуватиме задум повісті «Зірка». Після взяття Ковеля молодий і мужній письменник вперше підіб’є особистий підсумок воєнного лихоліття, усвідомить, що здійснив щонайменше п’ять подвигів: «...Із рядового став капітаном, з простого бійця — начальником розвідки дивізії», «будучи майже сліпим, став прекрасним солдатом і хорошим розвідником», «не використав своєї професії письменника і поганий зір для облаштування життя подалі від куль», «не підлабузнювався до начальства», «у найскрутніші хвилини був веселий і бадьорий, не намагався сховатися від труднощів, а йшов їм назустріч і перемагав їх». Так, як це робив його прототип — лейтенант Травкін у безсмертній повісті «Зірка».
