Остаточне завершення президентської виборчої кампанії породило в українців нові надії і нові тривоги. Детальніше про це — в традиційній рубриці «Дня».
Ігор СУДАК, письменник:
— Минулого тижня відбулася нарешті довгоочікувана інавгурація нового Президента виснаженої України. За останні непрості місяці ми настільки звикли до перевиборів і до переголосувань, до перерахунку голосів і до перегляду результатів, що мимовільно виникала думка: а чи не потрібна буде ще й переінавгурація? Раптом знову щось станеться не так, і політичні опоненти подадуть у суд — і її не зарахують? Але, здається, обійшлося…
А з поганого... Почну з власного анекдоту: «Штірліц увійшов до кімнати й побачив професора Плейшнера, який висів на люстрі. «Люстрація», — подумав Штірліц». Хочеться сподіватися, що в Україні процес люстрації проходитиме по-іншому. Більш цивілізовано.
Елеонора СИМОНОВА, директор видавництва «Нора-Друк»:
— Хто не хоче спонсорувати своїх видавців, той читатиме книжки інших держав. До речі, не завжди найкращі. Тому хорошою новиною є те, що в Києві, на Пушкінській силами видавництв відкрилася книгарня «Книги». Там продаються твори наших письменників із автографами авторів за видавничими цінами. І ще з хорошого: зараз, після революції народ потягся за українськими книжками. А це означає — все в нас вийде!
Марія ЗУБРИЦЬКА, проректор Львівського національного університету імені Івана Франка:
— Найзначущою (а водночас і знаково-символічною) подією тижня стала інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка. Новий формат проведення найурочистіших подій не міг не зачарувати кожного, хто мав нагоду або бути присутнім на Майдані, або спостерігати за величним дійством за допомогою телеканалів. Минулий тиждень, поза всіляким сумнівом, був освітлений сяйвом постінавгураційного настрою і вірою в те, що в нас, українців, після такої інавґурації все буде по-новому. Це і підтвердили перші візити Президента до Росії та Європи. Бо коли іще Україна у Страсбурзі зривала такі овації? Ця гідність, з якою Віктор Андрійович сказав, що ми не будемо під дверима Європи проситися і стукати, а знайдемо ключ до тих дверей, — це заклик кожному і всім разом негайно приступати до кропіткої, щоденної праці, яку повинен надихати дух Майдану.
Що поганого? Найнеприємніше і найгіркіше відчуття — це непорозуміння в коаліції «Сила народу». Не встиг новообраний Президент покинути рідну землю, як почалася класична, відома з історії української літератури, «Кайдашева війна». Найприкріше, що центром жорсткої і навіть жорстокої критики стала тендітна, однак сильна духом, жінка. Гостре несприйняття жіночого голосу в політиці, як і в інших сферах суспільного життя, засвідчує, що виламування зі шкаралупи стереотипних уявлень — надзвичайно тривалий і болісний процес.
Андрій ЄВЧЕНКО, головний редактор газети «Восточный проект» (Краматорськ, Донецька область):
— Те, що вступ на посаду нового Президента супроводився значним емоційним піднесенням у суспільстві, — це добре. Радість і розчулення переможців стануть для нової влади могутнім джерелом сили і волі для втілення в життя оголошених високих цілей. Гіркота і розгубленість тих, хто програв, допоможуть тій же владі щодня пам’ятати про дані народові обіцянки. Все начебто доладно, не враховуючи того, що діти і голуби переважно в Києві, а насторожені громадяни — в Донецьку.
Але в цьому й біда, що зміна президентів України проходила на тлі надмірного загального переживання. Стану скоріше хворобливого, який із необхідністю породжує ілюзії. Ну, а останні, як ви розумієте, невідворотно закінчуються розчаруванням. Чим швидше ми зрозуміємо, що Ющенко — не Брюс Всемогутній, тим краще стане всім нам, і Президентові в тому числі. Тим швидше в Україні виявлять себе громадянське суспільство і демократія, чим в більшій мірі ми будемо залишатися самими собою. Не так захопленими глядачами кіно про подвиги Героя, але людьми впевненими у власних силах. Ілюзії пройдуть, а на душі полегшає і стане спокійніше!
Якщо я правильно розумію задум Ющенка, то громадяни України мають багато і наполегливо працювати, щоб наблизити європейське завтра. Загалом, час повертатися на землю.
Думки про те, що погане щокроку підстерігає хороше, виникли відразу, як намітився розкол у стані переможців за лінією Тимошенко— Порошенко через посаду прем’єра. У цей момент стала абсолютно ясною і ще одна проста, але тривожна думка: якщо зі свободою і демократією не вийде і на цей раз, то наступного разу, принаймні, у нас уже не буде.
