Європейська спрямованість зовнішньополітичних устремлінь нової української влади в особі Віктора Ющенка та його команди стала протягом останніх днів абсолютно очевидною. У зв’язку з цим тема участі України в ЄЕП відійшла на другий план. Її через цілком зрозумілі причини зараз практично не зачіпають українські журналісти. Їхніх російських колег у контексті інтеграційної тематики цікавлять лише перспективи відносин України та Росії за Президента Ющенка. І, хоч як дивно, стороною, що прагне загальмувати розвиток ЄЕП, тепер виступає не Київ, а Москва. Причому це стало помітно ще до візиту туди українського Президента.
Із 1 січня не було здійснене скасування російського експортного ПДВ на нафту, що поставляється в Україну, попри те, що відповідний закон російська Держдума прийняла ще в серпні. Формальна причина — відсутність офіційних роз’яснень щодо нового механізму стягування ПДВ. Газпром, пославшись на відсутність необхідних технічних можливостей, наприкінці минулого року відмовлявся компенсувати поставки газу в разі непідписання нового контракту з Туркменістаном, попри дану ним раніше усну обіцянку покривати можливі перебої туркменських поставок.
Нещодавно була підписана угода про квоти на поставку українських труб малого діаметра до Росії на 2005 — 2009 рр. Вона прямо суперечить умовам ЄЕП, причому навіть не тим, що концептуально не відповідає вільній торгівлі без вилучень і обмежень. Концепцією формування ЄЕП передбачена уніфікація «заходів нетарифного регулювання на основі норм і правил СОТ». Водночас квоти були надані не Україні як державі, а конкретним підприємствам, які входять до групи «Інтерпайп» (дещо пізніше кілька інших підприємств української трубної промисловості отримали свої квоти завдяки добровільним обмеженням свого експорту). Проблема в тому, що правила СОТ прямо забороняють подібне надання торгових преференцій окремим підприємствам, перешкоджаючи інтересам інших, оскільки таким чином штучно створюється нерівне конкурентне поле.
Політична підоснова перерахованих дій — спроба тиску Росії на Україну. При цьому проглядає намір головного ініціатора проекту «ЄЕП» відмовитися від нових практичних кроків із його розвитку. Поки що не зовсім зрозуміла мотивація. Можна припустити, що тепер унаслідок євроінтеграційних намірів України стала однозначною неможливість і безперспективність створення митного союзу ЄЕП, що робить лібералізацію торгівлі в об’єднанні як економічно, так і політично невигідною для російського керівництва. Можна виходити з прагнення Кремля «зберегти обличчя» після невдалої участі в нашій президентській кампанії. Можуть бути й інші можливі пояснення. У будь-якому випадку подальшу долю ЄЕП ці тактичні рішення поступово ставлять під сумнів.
А перед Україною відкривається поле для маневрів. До неї переходить роль основного учасника ЄЕП. З одного боку, зник один із мотиваційних чинників, пов’язаний із прагненням України скористатися російським посередництвом при вибудовуванні відносин із ЄС. Унаслідок величезної уваги до помаранчевої революції Україна отримала великий кредит довіри від європейських політиків, і до її незалежної думки, швидше за все, почне більше прислухатися Брюссель. На морально-психологічному рівні певну конструктивну роль вiдіграє проведення в Києві конкурсу «Євробачення». Певна прохолода у відносинах «ЄС — Росія» також сприятиме перетворенню нашої держави з об’єкта на впливового суб’єкта євроазійських геополітичних ігор.
З іншого боку, Україна має стратегічні інтеграційні альтернативи ЄЕП у вигляді Євросоюзу, а також об’єднання ГУУАМ, яке поки що не розвивається, але стає важливим у зв’язку з енергетичною позицією держави. Спочатку ГУУАМ був головним чином проектом із транзиту каспійської нафти до Європи в обхід Росії. Цієї мети поки що не досягнуто. Навпаки, російський енергетичний бізнес устиг добре підготуватися до наших президентських виборів. Минулого року зміна аверсу на реверс нафтопроводу «Одеса — Броди» та кілька пов’язаних із цим кадрових перестановок у вітчизняному політикумі послугували насамперед інтересам нашого сусіда. Росія, крім того, дала зрозуміти, що готова захищати інтереси своїх експортерів. Її неготовність до компромісів ускладнила створення газотранспортного консорціуму та запуск будівництва стратегічного газопроводу «Новопсков — Ужгород». Досить специфічним було і її уявлення про правильну цінову політику щодо нафти для держави- учасника ЄЕП.
Ситуацію полегшує розпочате наприкінці року зниження світової ціни на нафту. Хоча немає гарантій, що воно триватиме, але енергетичних криз цього року Україні чекати не варто. Росія не «давитиме» нас цінами в дещо зміненому політичному розкладі. Адже очевидним видається можливість перегляду українського рішення щодо реверсу в разі недотримання російською стороною своїх зобов’язань із прокачування нафти. Тоді паралельно з добудуванням нафтопроводу до Плоцька активізується «транспортна» — головна — складова проекту ГУУАМ, чого не зможуть не помітити Європейський Союз і США, інтереси яких у регіоні добре відомі. Такий варіант розвитку подій категорично не влаштує Росію, тому його ймовірність сама по собі вiдіграє дисциплінуючу роль.
Теоретично, в разі активізації співпраці в інших напрямах існує ще й можливість виходу України з ЄЕП. Але в цьому з різних причин ніхто не зацікавлений. Серед не дуже помітних чинників цього роль СОТ (після того, як до неї вступлять країни-учасники ЄЕП). Адже правила цієї організації передбачають режим найбільшого сприяння, що означає, що будь-яка торгова преференція, яка надається будь-якому партнеру-учаснику СОТ, автоматично поширюється на всіх інших членів організації. Виняток із цього правила зроблено для учасників інтеграційних об’єднань. Тому ЄЕП залишиться зручним юридичним каркасом для надання чотирма його сторонами одна одній різних торгових пільг без формального порушення вимог СОТ.
Інтеграційні процеси дуже складні та багатофакторні. А конкретний випадок Єдиного економічного простору примітний ще й тим, що ситуація навколо нього радикально змінюється практично кожні кілька місяців. На сьогодні можна стверджувати, що Україна перейде до жорсткої, незалежної позиції у відносинах із Росією. Ми приблизно до осені візьмемо публічний тайм-аут із кардинальних кроків і домовленостей, під час якого створюватимемо нову українську зовнішньополітичну позицію, проводитимемо аналіз можливих варіантів розвитку подій, вестимемо кулуарні переговори тощо. Цей період стане лакмусовим папірцем для готовності Росії на нові реальні кроки, оскільки з 1 липня має запрацювати повна зона вільної торгівлі ЄЕП (навіть за відсутності нових поступок з боку України). І до кінця літа стане зрозуміло, які реальні стратегічні перспективи в Єдиного економічного простору.
