ГЛАМУР — розважальна журналістика в її найбільш претензійному, лакованому варіанті. Основний продукт — глянсові часописи формату «Космо», «Ель», «Вог».
Г. дистанціюється від бульварної, таблоїдної преси. Жовте видання — скандаліст, пліткар, вуаєр; Г. — мудрий порадник, багатий і уважний друг. Однак стосунки притягання/відштовхування у Г. виникають аж ніяк не з його бульварною ріднею.
При більш пильному розгляді Г. переслідує мету далеко за межами простої розваги. Центральне поняття глянсової журналістики — успіх. Як зав’язати корисне знайомство. Як налагодити родинне життя. Як краще вибрати зброю, накачати м’язи, зачарувати партнерку (партнера). З якою сукнею краще виглядає алмазна брошка. Де розташовано найкращий бутік спідньої білизни. У чому таємниця успіху такого-то. Інтерв’ю з кінозірками, мільйонерами, фотомоделями. Світ Г. — споживчий рай, яким керує деперсоналізоване, начебто розчинене в насиченому дорогими парфумами повітрі, божество успіху. Тут розлучаються легко і одружуються щасливо, роблять моментальну кар’єру, мандрують, куди і коли хочуть, їздять у дорогому і дуже красивому авто, їдять у нечувано екзотичних рестораціях, носять коштовності кілограмами і ніколи, ніколи не хворіють і не вмирають. Але часом бавляться в добродійність.
Г., таким чином, — лощене вістря неоліберального проекту. Повністю відірваний від реальності більшості своїх читачів, він, проте, прагне цю реальність задавати. Одне з обгрунтувань — якість виробництва глянцу. Гонорари — найвищі серед друкованих ЗМІ. Наймаються кращі, технічно віртуозні фотографи (найбільш наочний приклад Г-ної фотознаменитості — Гельмут Ньютон). Над макетами на найсучаснішій оргтехніці працюють майстровиті дизайнери. Наймана сила — гіперсексуальні фотомоделі. Дорогі кошти виправдовуються метою. Позиціонуючи себе як найточніший зріз модних тенденцій, Г. прагне володарювати над умами, — і йому це вдається.
Саме в такій точці нехай віртуальної, але влади Г. змикається зі своєю діаметральною протилежністю — радикальною культурою. Радикал також оперує абстрактними цінностями, нехай і зовні соціально зумовленими; він також прагне бути не просто модним, але задавати тон у суспільстві. Одним словом, і радикалізм, і Г. наскрізь ідеологічні, обидва претендують на домінування в масах, а їхні творці, як і годиться ідеологам, досить відособлені, навіть самотні.
Однак радикалізм і Г., при всій схожості їхніх методів, зійтися не здатні: незавидна доля московського рейв-журналу «Птюч», що намагався поєднувати обидві тенденції, — яскраве тому підтвердження. Річ не лише в незбігові цільових аудиторій. Цінності і радикалізму, і Г. принципово опонують базовому консерватизмові споживачів. Адже для останніх сенсації мають бути не просто безпечні, але й досяжні, щосекунди готові до вживання. Солодким міражам, як і очисним бурям, місце в резервації паперових тигрів.
Проте обидва проекти продовжують працювати. Число залучених повільно, але впевнено зростає, так само, як ростуть назустріч одне одному глобальний лібералізм і опір йому. Обсяги дії Г. і андерграунду збільшуються. Можливо, настане той день, коли вони, проникнувши в усі поверхи суспільства, зійдуться. Лінія зустрічі стане істинним екзистенціальним фронтиром (межа між поселеннями колоністів і територією непокірних племен), а день, коли це станеться, — початком соціокультурної війни, що за своїми масштабами і наслідками дорівнює хіба що подіям травня 1968 року в Парижі.
