Початок кожного року — пік сезону економічних прогнозів. За кількома винятками, економісти з Волл-стріт намагаються дати настільки оптимістичне трактування, наскільки це дозволяють дані: вони хочуть, щоб їхні клієнти купили акції, а похмурі прогнози мало допомагають їх продати.
Але навіть продавці прогнозують слабкішу американську економіку в 2005 році, ніж у 2004. Я з цим згоден і фактично схиляюся до песимізму: 2005 року ми можемо почати платити за помилки минулого.
Найбільша глобальна економічна невизначеність — це ціна нафти. Зрозуміло, що нафтові виробники не чекали зростання попиту в Китаї — і це називається мудрість і передбачення приватних ринків. Проблеми аспекту пропозиції на Близькому Сході (а також у Нігерії, Росії та Венесуелі) також грають певну роль, тоді як трагедія в Іраку призвела до ще більшої нестійкості. У той час як ціни дещо впали порівняно зі своїми піковими показниками, ОПЕК прояснила, що вона справді має намір дозволити ще більше зниження цін.
Високі ціни на нафту — це величезні витрати для Америки, Європи, Японії та інших країн-імпортерів нафти. Ефект такий самий, як від величезного податку, який передає багатство країнам-експортерам нафти. За один лише минулий рік рахунок Америки за нафтовий імпорт збільшився приблизно до $75 мільярдів.
Якби була хоч якась гарантія того, що ціни постійно залишатимуться вищими хоча б $40 за барель, то було б знайдено альтернативні джерела енергії (включно зі сланцевою нафтою). Але ми тепер перебуваємо в найгіршому з усіх можливих світів — ціни настільки високі, що вони шкодять світовій економіці, а невизначеність настільки серйозна, що інвестиції, необхідні для зниження цін, досі не були зроблені.
Тим часом, центральні банкіри світу були навчені зосереджуватися виключно на інфляції. Найбільш ймовірно, що багато хто пригадає, як підвищення цін на нафту в 70-х роках минулого століття привели до швидкої інфляції, та захоче не дозволити цьому статися знову. Відсоткові ставки підвищаться й економіки уповільняться одна за іншою.
Перехід до вищих відсоткових ставок уже розпочався у США, де Федеральна резервна система грає на фундаментальній асиметрії ринку. Протягом трьох минулих років знижувані відсоткові ставки були двигуном зростання, оскільки домогосподарства брали більше вторинних позик на фінансування своїх позик на нерухомість і використовували частину заощаджень на споживання. Федеральна резервна система сподівається, що все це не перекинеться у зворотному напрямі, і вищі відсоткові ставки не торкнуться споживання.
Але однієї надії може бути недостатньо. Американські домогосподарства сьогодні набагато глибше в боргах, ніж чотири роки тому. Цим вони збільшують потенційно несприятливі ефекти підвищуваних відсоткових ставок. Звісно, американські іпотечні ринки дозволяють домогосподарствам вибирати нижчі відсоткові ставки. Але в економіці немає такої речі, як безкоштовний сніданок, і тому ціна тут може бути величезною: нові покупці будинків будуть змушені платити більше, і, як наслідок, не захочуть і не матимуть можливості платити таку високу ціну. Ціни на нерухомість цілком могли б знизитися, принаймні, з великою імовірністю, могло б уповільнитися збільшення відсоткових ставок. Це б також підвищило попит.
Але це лише одна з невизначеностей, що стоять перед американською економікою. Очевидно, що зростання в 2004 році (є сумніви щодо його величини) частково відбувалося через умови, які заохочували інвестиції того року — коли справа стосувалася виборчої політики — за рахунок 2005 року.
До того ж Америка має величезний фінансовий і зовнішньоторговельний дефіцит, який не лише наражає на небезпеку добробут майбутніх американських поколінь, а й чинить тиск на поточну американську економіку (зовнішньоторговельний дефіцит — це вирахування з сукупного попиту). Як чудово сказав один із моїх попередників на посаді голови групи економічних радників Герб Штайн: «Якщо щось не може тривати вічно, воно й не буде». Але ніхто не знає, як і коли усе це закінчиться.
Справді, президент Буш каже, що він має намір витратити політичний капітал, який він заробив протягом виборів; проблема в тому, що він, схоже, також має намір витратити й економічний капітал Америки. Його обіцянки включають часткову приватизацію соціального забезпечення та закріплення більш ранніх знижень податків, які, у разі їх прийняття, збільшать дефіцит до рекордного рівня. Можна лише припускати, що саме це зробить з довірою до бізнесу та грошовим ринком, але результат не буде хорошим.
У результаті високою є імовірність ще слабшого долара, що ще сильніше підірве європейську та японську економіки. Крім того, прибутки Америки не зрівноважать збитки Європи: невизначеність погано позначається на інвестиціях по обидва береги Атлантики, і якщо брак довіри до долара призведе до обвалу американських акцій та облігацій, то американська економіка слабшатиме ще сильніше.
Європа, у свою чергу, нарешті починає визнавати проблеми своїх макроекономічних інститутів, особливо договору стабільності, який обмежує використання податкової політики, та центрального банку, який зосереджується лише на інфляції, а не на робочих місцях або зростанні. Але існує велика імовірність того, що інституційні реформи не принесуть досить швидкого результату, щоб підняти економіку у 2005 році.
Китай — і здебільшого вся Азія — є яскравою плямою на горизонті. Можливо, ще зарано бути впевненим, але перспективи приборкання надмірної експансивності, яку фіксували рік тому, здаються цілком пристойними, приводячи темпи економічного зростання до належного рівня, якому могли б позаздрити більшість інших країн.
На відміну від цього, інші головні світові економічні системи протягом наступних дванадцяти місяців, імовірно, не зможуть почати працювати на рівні свого потенціалу. Всі вони застряли між проблемами сьогодення і помилками минулого. В Європі — між інститутами, створеними для того, щоб уникнути інфляції, в той час як проблема там полягає в зростанні та зайнятості. В Америці — між величезним господарським і урядовим боргом і вимогами фінансової та валютної політики. І скрізь — між відмовою Америки мудро використати небагаті всесвітні природні ресурси та її проблемами в досягненні миру і стабільності на Близькому Сході.
Джозеф Е. СТIГЛIЦ — лауреат Нобелівської премії з економіки, професор економіки в Колумбійському університеті. Його нова книга — «Ревучі дев’яності: Нова історія найуспішнішого десятиріччя світу».
