1.Ваша «формула»: 2004 рік в історії України — це...
2. 2004 рік у вашому житті, які найважливіші рішення вам довелося приймати?
3. Які матеріали, теми, автори «Дня» вам найбільше запам'яталися і що б ви хотіли побачити на сторінках газети в 2005-му?
4. У новорічну ніч до країни звертається Президент. А якби виголосити тост доручили вам, що б ви сказали?
Віктор ПИНЗЕНИК, фракція «Наша Україна»:
1. Вважаю, що це був найкращий рік за часів незалежності України, рік народження нової політичної нації. Я щасливий із того, що такий період випало пережити й мені. Українці, може, вперше за всю свою історію сказали «ні» минулому. Вороття назад уже не буде, це очевидно.
2. Природно, я не стояв осторонь усього, що відбувалося, тому 2004 йпройшов для мене під знаком активної політичної боротьби. Більше того, це безпосередньо позначилося на житті моєї родини. Дитина щодня лягала не раніше третьої-четвертої ночі, лише дочекавшись мого повернення. А скільки людей жило у нас за весь час помаранчевої революції! Квартира перетворилася на готель, подекуди мені було важко пригадати не тільки ім'я гостя, а й те, звідки він узагалі узявся.
3. Шкода, що такий «революційний режим» позбавив мене чи не головної моєї втіхи — читання газет. «День», на жаль, не став винятком. Це серйозне, аналітичне видання, яке не можна перегортати поспіхом. Але я точно знаю, що весь цей час ви були із нами!
4. Слава Богу, президентська місія мені не загрожує! Втім, хотілося б побажати людям і в буденному житті постійно зберігати всі кращі якості, що були проявлені за часів помаранчевої революції: толерантність, увагу одне до одного, дипломатичність, енергійність. Не забувайте, що то була не сама мета, лише інструмент для її реалізації. Головне ще попереду!
Катерина ВАЩУК, фракція Народної аграрної партії:
1. Народ уперше заявив про себе на повну силу, й усі наступні уряди, парламенти, президенти не зможуть працювати, на це не зважаючи. Формула проста, але ефективна.
2. У моєму житті це був звичайний робочий рік. Прийнято чимало законів, які, сподіваюся, працюватимуть на позитив. Також ми наполегливо розбудовували нашу партію, яка стала загальнонародною, маємо нового лідера, на якого так довго чекали. У родинному колі 2004-й став роком різкого усвідомлення того, що підросли внучата. Вони вже дорослі особистості, незабаром уже й студенти. Ми разом із чоловіком відчули, що стали в родині старійшинами, відповідальними за всіх і все. Поза тим був щасливий час гуртування, відпустку проводили всією великою родиною, багато спілкувалися, старалися одне одного зрозуміти.
3. Ви піднімаєте багато цікавих тем, зокрема політичних, й висвітлюєте їх об'єктивно, критикуючи справедливо, а не за визначенням. Люблю читати парламентські репортажі, завжди цікаво, як виглядають твої вчинки зі сторони.
4. Дорогі українці! Все, що відбулося, має слугувати уроком для нас усіх — від простого громадянина до керманичів держави. Бажаю миру в душі, злагоди й добробуту в домі, порозуміння в сім'ї. Країні — надалі демонструвати світові найкращі якості державотворення, побудови громадянського суспільства, економічного розвитку. А від нового президента у новорічну ніч хотілося б почути, що конкретно виграє кожен українець від того, що він обійняв цю посаду.
Петро ПИСАРЧУК, фракція «Регіони України»:
1. Не хотілося б, щоб цей рік асоціювали лише з президентською кампанією, це не так. Важливо, що люди нарешті відчули стабільність, що настала внаслідок злагодженої роботи парламентсько-урядової коаліції. Слід віддати належне уряду, який навіть в умовах політичної нестабільності втримав економіку «на рівні». Якби сталося в країні щось подібне ще кілька років тому, ми б ще довго заліковували рани.
2. Останнім часом я одне за другим пережив багато гірких розчарувань. Усвідомив справедливість твердження, що політика — справа брудна. І правда: більшість із нас дивиться на народ виключно як на електорат, крізь призму власного фінансового інтересу. Повірте, зсередини це виглядає жахливо і навіть трохи соромно через те, що й сам до цього причетний.
3. Ваше видання працює за кращими лекалами західної журналістики. Газета не стала «одноколірною» навіть у ці складні дні, що саме по собі заслуговує на повагу, не кажучи вже про інші ваші чесноти.
4. Знаєте, що Соломон просив у Господа Бога? Мудрості. Усім нам її сьогодні бракує. А також витримки, толерантності та доброзичливості один до одного.
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ, фракція НАПУ:
1. Звучить пафосно, але рік став переломним, насамперед для українського народу. Насамперед унаслідок переформатування нас на повноцінну європейську націю.
2. У 2004-му я та мої соратники створили в НДП Демплатформу, об'єднавши навколо себе чимало партійних активістів, спочатку зайнявши позицію з підтримки гідного кандидата на посаду президента. Час показав вірність нашої позиції. Гадаю, історія це також підтвердить.
3. «День» — газета настільки універсальна, в хорошому значенні цього слова, що виділити в редакційній політиці якийсь один вектор дуже важко. Ціную у вас не тільки якісну аналітику, а й високий рівень прогностичності основних політичних процесів. Крім цього, я регулярно читаю матеріали на історичну тему. Імпонує позиція головного редактора, завдяки чому минуле дуже вдало екстраполюється на сьогодення, з конструюванням майбутнього.
4. Усе просто: я б привітав народ із тим, що він є, що він зміцнів і відбувся.
Георгій КРЮЧКОВ, фракція КПУ:
1. Для країни цей рік був одним із найважчих. Він і починався погано й закінчився не краще, демонструючи всю хиткість конструкції, яку вибудовувала протягом багатьох років чинна влада. Тому формула, на жаль, лаконічна: розкол суспільства.
2. У 2004-му я відзначив своє 75-річчя, видав дві книжки. Одну з них, своєрідну підсумкову: «Важкі уроки. Роздуми колишнього партійного працівника», в якій осмислив усе пережите. Але як громадянинові переживання того, що відбувається, далося мені дуже непросто. Напевно, тому, що я не бачу просвіту. Здається, ми входимо в чергову «зону турбулентності».
3. «День» я читаю грунтовно. Люблю вашу аналітику, вона завжди дискусійна. З авторів відзначив би пана Гальчинського: далеко не завжди з ним погоджуюся, але його бачення подій для мене цікаве. Але газета ваша, і це вже говорив, антикомуністична та пронатівська просто до непристойності. Ви це пишіть, пишіть!.. (сміється).
4. Співгромадянам бажаю мужності, витримки, віри в свої сили, а не в обіцянки політичних шарлатанів, яких, на жаль, побільшало.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, художній керівник театру «Сузір'я»:
1. У цьому році про нашу країну, особливо після помаранчевої революції, знають в усіх країнах і континентах. Століттями Україна асоціювалася iз салом і горілкою, а нині — апельсинами та шампанським, яке своїми бризками «накрило» весь світ. Який колосальний прорив зробили в цьому році наші спортсмени в боксі, футболі, плаванні! Так, завдяки Руслані Лижичко, яка перемогла на «Євробаченні», наші «Дикі танці» танцюють уже в різних країнах, а в травні наступного року Київ стане столицею Міжнародного естрадного конкурсу. Ми, можна сказати, стали законодавцями моди, а помаранчевий колір — найпопулярнішим. Скільки пісень, афоризмів уже склали на Майдані, а скільки історій, романів і п'єс іще напишуть...
2. У нашому театрі «Сузір'я» відремонтували Малу сцену, а поки довго й важко йшов ремонт, ми не припиняли роботу, виступаючи на Малесенькій сцені (21 місце). Тепер будівельні роботи завершено. Наші дві сцени в сумі дали можливість створити «Великий театр «Сузір'я». Ми, не збільшуючи штат трупи, відтепер працюватимемо на двох сценічних майданчиках. Важливим рішенням для мене став вибір нової п'єси для постановки й те, що я кинув курити.
3. Відкриваючи газету, я стараюся не тільки уважно прочитати всі матеріали, а й дивлюся на ілюстрації. У «Дні» публікуються завжди цікаві фоторепортажі. Багато знімків — це зріз життя, його мить, зліпок, а іноді фреска. Тому я щорічно вiдвiдую фотовиставки «Дня» і з нетерпінням чекаю наступної. Мені запам'ятався матеріал-роздум про регіональні особливості національної культури, мови. Мені здається, що жодне видання під таким кутом не розглядало цю проблему.
4. Цей рік дійсно унікальний. Ніби ми маємо трьох президентів, а насправді жодного. Виходить як у прислів'ї: «Там, де є два українці, — там три гетьмани». Тому я пропоную випити в новорічну ніч тост «За любов!».
Олександр ГУБЕНКО, головний редактор журналу «Практична психологія і соціальна робота»:
1. Це рік великих надій, очікувань і тривог. А також рік народження наднової нації, якщо можна так сказати. Нації народжуються і спалахують, як зірки, — швидко та зненацька. Довго збирається критична маса, таємниче визрівають фізико-хімічні процеси, — і раптом починається ланцюгова реакція, що призводить до виділення величезної кількості світлоносної енергії. Україна засиділася на старті на кілька сотень років, — європейські нації встигли за цей час виникнути, розвитися та навіть зістаритися. А ми все були тими, яких ведуть, та йшли в чиємусь фарватері, звикаючи бути чиїмись наслідувачами та вірними слугами. Конгломерат людей (навіть якщо їх 50 мільйонів), зосереджений на визначеній території (навіть якщо вона перевищує площу Франції) — це ще не означає бути нацією, як виявляється. От коли в цих людей формується почуття людської гідності, коли вони поєднуються узами солідарності, щоб заявити про свої права, коли їх виводить на площі не маленький корисливий інтерес, а така собі величезна ідея, заради якої вони готові пожертвувати іноді навіть благополуччям і зручностями, — тоді й народжується нація. Юна українська нація дасть свіжу кров старенькій Європі, струсоне її від ситої благополучної дрімоти, як це почали робити Руслана Лижичко, Віталій Кличко та «оранжева революція». Водночас існує побоювання, що революція може зісковзнути в прірву соціальної конфронтації чи просто обдурити чекання людей.
2. Зокрема, дуже важливим для мене було рішення спробувати свої сили в жанрі соціально-політичної публіцистики. Завдяки газеті «День», що великодушно публікує мої матеріали, це рішення здійснилося.
3. Подобаються економічні теми Жалила, матеріали західних експертів на економічну тематику, зокрема Стігліца, політологічні статті Литвиненка та Фесенка, цікаво представлена історична та філолофсько-культурологічна тематика, зокрема серія інтерв'ю Кримського, статті Сюндюкова, Гудзик. Надзвичайно продуктивна, на мій погляд, використовувана газетою рубрика «Опитування «Дня», в якій різні експерти висвітлюють одну задану тему. Майже завжди цікаві дані «Соціологічної служби «Дня». Мені здається, викликало б читацький інтерес ширше висвітлення науково-популярної тематики, зокрема, психолого-педагогічної та батьківської.
4. Я побажав би більшої довіри між народом і владою та пообіцяв би зробити все залежне від Президента для її зміцнення. Запевнив би також, що розумію: підтримку виборці надали мені не за мої особливі заслуги чи чесноти, а як аванс, який мені доведеться відпрацювати перед моїм народом. Побажав би також миру та спокою в кожному домі, щоб люди дивилися в майбутнє без страху.
Ольга ТИМЧЕНКО, доктор медичних наук, завідувач лабораторії генетичного моніторингу Інституту гігієни та медичної екології АМН України:
1. Залишиться датою, що позначила перетворення населення України на громадян незалежної держави.
2. Рік зажадав не лише рішень, а й дій не тільки в родині, але й на роботі. Мені виповнилося 60 років, і я, зробивши інвентаризацію зробленого та задуманого, обирала темп і спосіб життя на майбутнє. Не приховуватиму, що була думка суттєво зменшити оберти, адже не є таємницею, що наукову (а можливо, й кожну) роботу в державних установах нашої країни все ще можна виконувати з різним ступенем віддачі, причому за ту саму заробітну плату (а може, й одержувати більшу). Прожила з байдужим ставленням до роботи близько двох місяців, потім стало соромно, й усе повернулося на круги своя.
3. Розкриваючи газету, насамперед з інтересом дивлюся на результати чергового соціологічного опитування. Потім дивлюся «Щоденник» — як правило, він задовольняє романтичну частину моєї душі, хоча читання цієї частини газети викликає і сум (я співпереживаю). Мені цікаві й до душі практично всі матеріали, представлені Кларою Гудзик. Намагаюся, щоб сторінку «Історія і я», зокрема публікації Ігоря Сюндюкова, читала й моя доросла внучка-школярка: мені здається, що на сторінках «Дня» (порівняно з викладанням у школі) історія України виглядає відповіднішою дійсності. Цікава історія українсько-польських взаємин. Задоволення викликали публікації, на жаль, покійного Джеймса Мейса. В умовах, коли досить часто зустрічаєш людей, для яких Україна та її народ — лише джерело наживи, дуже важливо знати, що існують люди іншого складу. Низький уклін і вічна пам'ять цій людині, громадянська позиція якої не може не викликати в мене глибокої поваги. Публікації Володимира Шкоди змушують мене замислитися, хоча іноді я й не поділяю позиції автора. Розраховую, що в 2005 році «День» займатиме завжди активну позицію, збереже та розширить коло своїх авторів і читачів.
4. 2004 рік показав, що ми «не бидло і не козли, ми України доньки й сини». Будьмо! Слава Україні!
Богдан СТУПКА, актор, художній керівник Театру ім. І. Франка:
1. 2004 рік в історії України — це Помаранчева революція.
2. Не допустив розколу Театру ім. І. Франка. Цей рік для нас знаковий. Франківці відзначають 85-річчя з дня заснування театру. Було би дуже боляче, аби єдина франківська родина розділилася на різні команди. Я вважаю, що тоді наш театральний флагман почав би тонути. Бо ми маємо ганебний приклад сусідів- росіян — розкол МХАТу. Це розділення було болючим, скандальним, а найголовніше — не пішло нікому на користь. Так, є два різні театри, майже під одною назвою, ставляться прем'єри, на сценах виступають популярні актори, але нема в них головного — справжнього духу МХАТу, на чиї постановки спеціально приїжджали глядачі з різних міст колишнього СРСР. Мені дуже шкода, що слава одного з кращих російських театрів лишилася лише у спогадах й історії.
3. Газета «День» започаткувала до ювілею нашого театру цікаву рубрику — «Франківці». Ці матеріали присвячені видатним акторам, режисерам — корифеям української сцени. Вже вийшли статті про Гната Юру, Амвросія Бучму, Дмитра Мілютенка, Юрія Шумського. Вони написані різними авторами (провідними театрознавцями та молодими журналістами). Я радий, що завдяки цим есе про майстрів франківської сцени будуть знати багато читачів.
4. На щастя, на здоров'я, щоб краще жилося не лише в 2005 році, а ще багато-багато літ!
Сергій ФЕДОНЮК, 33 роки, декан факультету міжнародних відносин Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки, кандидат географічних наук:
1. 2004-й — це рік очікування. Бо роки надії (1990—1991-й) в історії України вже були. Вони, вважаю, надто затягнулися, переходячи у безнадію. Очікування народу в цілому й кожного зокрема нині загострилося. А з другого боку, якщо революція 90-х років привела до зміни ладу, то нинішня мала на меті зміну влади. Проте в умах людей відбулися значно глибші зміни.
2. Оскільки у цьому році отримав пропозицію стати деканом факультету, то мусив приймати справді важливе для себе рішення: адже на докторську дисертацію час тепер доводиться викроювати... Проте радий, що науковці нашого факультету завершують роботу над підручником «Європейська інтеграція- 2» — це досить солідна праця.
3. Читаю «День» з кінця 90-х років. Ранок починався з читання газети в інтернеті. Звісно, що особливе враження видання справляло у період минулої президентської кампанії. «День» для мене цікавий і цінний тим, що має електронну бібліотечку, а ще з інтересом знайомлюся з книгами, які видає редакція. Унікальною вважаю рубрику «Гість «Дня»: крім того, що запрошуються різносторонні особи й особистості, ще й мало в якому виданні можна прочитати такі глибокі та всебічні бесіди з ними. У 2005 мухотів би бачити на сторінках видання чесне відображення подій у суспільстві, яке спостерігаю й нині. Бракує, на мою думку, системного підходу до висвітлення проблем НАТО та Євросоюзу, а також невідома чітка думка перших осіб держави з приводу євроінтеграції України. До цього часу ми читали «размышлизмы» на тему, якщо вступимо у Євросоюз чи НАТО, то що буде? А вже надто важливо знати: що треба, аби вступити?
4. Президент мав би сказати, що все таки ми разом і нас таки багато. Мав би наголосити, що в України — велике майбутнє. Мав би дати на це надію, а ще впевненість: навіть якщо обрали не того, за кого ти голосував, від того тобі гірше не стане!
