На тлі загострення теми «Схід — захід» Харківщина залишилася областю, де, попри те, що регіон належить до Слобожанської України, або Новоросії, як зараз почали згадувати, населення більш-менш толерантне до обох кандидатів на посаду президента. Не всі чиновники під час виборчої кампанії зуміли зберегти нейтралітет, не закликаючи відкрито громадян на бік того чи іншого політичного лідера. Але ось прес-секретар мера Харкова Володимира Шумилкіна досі не знає, за кого проголосував його «шеф». Володимир Андрійович офіційно заявив, що погодиться з будь-яким законним вибором харків’ян, а також пообіцяв не допустити фальсифікацій народного волевиявлення на ввіреній йому території.
— Як аргумент у політичних дискусіях представники сходу сьогодні нерідко наводять тезу: мовляв, схід годує захід. На ваш погляд, хто кого годує? І які економічні зв’язки Харківщини з західними регіонами країни?
— Насправді не можна виділяти одну зі сфер життя держави, і якщо відбувається таке випинання, то ні до чого хорошого це не може призвести. У жодній європейській державі ми не побачимо рівномірного розподілу, так би мовити, тих чи інших галузей на території країни. В Україні існує східна специфіка й існує західна специфіка економіки. Щойно почали говорити, що в східних областях забезпечують істотний відсоток ВВП України, тут одразу взялися аналізувати взаємовідносини центру з регіональним бюджетом: скільки надходить до нього коштів та скільки відшкодовують для підтримки різних областей. Постановка питання, на мій погляд, неправильна, тим більше, що подібне вже було. Під час підготовки референдуму про незалежність України безліч документів засвідчили, що істотна частка ВВП СРСР забезпечується в Україні: вугілля, зерно, машинобудування тощо. Щойно ми вийшли на інший баланс, раптом виявилося, що ніхто нікого не годує, і ми отримуємо енергетичні ресурси, що є базою всієї економіки, за іншою ціною. Я вважаю, що ми доповнюємо та повинні зміцнювати одне одного як в економічних зв’язках, так і в інших сферах. Постановка цього питання народжена деякими теоріями, які активно використовувалися під час політичної кампанії та були спрямовані на те, щоб створити протиріччя між однією частиною держави й іншою. Це, щонайменше, непатріотично і розвивати цю тему для серйозних політиків недопустимо. Суспільство має дати правильну оцінку цим політикам. Ще 5 місяців тому жодних передумов для протиріч між людьми, які проживають в одній країні, не було. Отже, сьогодні окремі люди для досягнення своїх цілей задіяли певні політичні технології, внаслідок чого в боротьбу втягнуті мільйони громадян України. Людям отруїли свідомість. Це недопустимо, і це один із найважливіших уроків, які ми отримали внаслідок нинішніх виборів.
Що стосується глибоких економічних взаємозв’язків, то на сьогодні їх, на жаль, немає. Раніше, під час управління областю губернатором Олександром Масельським, у нас розглядали перспективи контактів із Львівським автобусним заводом, крім того, в нас було зі Львовом аналогічне виробництво телевізорів. Хоча якщо взяти зараз, наприклад, Харківський тракторний завод і те, що на заході переважає сільське господарство, то цілком логічно було б, якби в умовах активнішого розвитку західної економіки вони купували б наші трактори. Повернімося до моделі Радянського Союзу, коли харківська економіка була орієнтована на весь союзний ринок. ХТЗ за рік виробляв 50 — 60 тисяч тракторів, Авіаційний завод — до 70 літаків. Хіба стільки треба східним областям? Цього багато навіть для України. Що виробляють на сході, потрібно на заході, і навпаки. Тому, з погляду економіки, взаємозалежність наших регіонів досить серйозна.
— Яких змін у зв’язку з останніми подіями зазнала економіка Харкова й області загалом?
— Темпи зростання виробництва явно знизилися. В інвесторів, які обізнані з усіма подіями, що відбуваються в Україні, зараз деяка настороженість, хоча з огляду на високий кредитний рейтинг України, вони готові вкладати свої кошти, оскільки зростання ВВП високе і віддача відповідає. Нещодавно ми відкривали нову лінію з виробництва оптоволоконних кабелів. Це інвестпроект загальною вартістю 6,2 мільйона доларів, який здатен приносити прибуток до 15 мільйонів доларів і дає 55 нових робочих місць. У цьому випадку інвестори, які представляють інтереси спільної фінсько-шведської компанії, також якийсь час побоювалися. Я думаю, що цей період певної настороженості компенсується колосальними інвестиціями, коли в країні будуть затверджені принципи демократії, реальної свободи та розвитку ринкової економіки. Гроші блукають навколо і шукають, куди прийти. Забезпечити високі темпи виробництва без зовнішніх вливань на внутрішніх коштах неможливо.
— Як ви вважаєте, чи можна було передбачити, що обурені порушенням їхніх прав люди вийдуть на вулиці? Чи могли події розвиватися інакше?
— Думаю, в деякому розумінні виявилося, що всі офіційні структури, в тому числі й владні органи, не змогли в міру збільшення внутрішніх протиріч у суспільстві та політичних елітах вирішити проблеми, що виникли, в рамках конституційних органів. Унаслідок чого ця криза виплеснулася на вулицю. Це був цілком об’єктивний розвиток ситуації. Якщо з каструлі не випускати пар, зриває кришку. Як довго та болісно йшов процес формування керівництва Верховної Ради та Кабінету Міністрів після виборів 2002 року! Досить велика фракція («Наша Україна». — Ред. ) мала свої претензії, які пояснювала традиціями. Не можу сказати, що вона була представлена у виконавчій владі. Її відсунули, десь компенсувавши їй це портфелями керівників парламентських комітетів. Ці протиріччя нагромаджувалися, не знаходячи практичного вирішення. Тиск пари зростав. Детонатором стали президентські вибори. Мене порадувало, що рівень політичної культури нації настільки високий, що ми не допустили насильства, застосувавши цивілізовані методи та форми відстоювання своїх політичних прав. У результаті вийшли на компроміс — надати вирішення питань конституційним органам. Я щасливий, що вулиця, яка заявила про свої права, погодилася з тим, щоб ці протиріччя вирішувались в стінах Верховної Ради та Верховного Суду. А те, що зараз твориться в Севастополі, Донецьку, де дуже багато радикально налаштованих людей, — це продовження того, що політики продовжують налаштовувати та використовувати людей як аргумент у політичній боротьбі. Це аморально та небезпечно. Цим діям треба давати суспільну оцінку, а не підігрівати, в тому числі й у деяких ЗМІ, агресивність людей, які потім будуть дуже довго остигати.
— Побутують наполегливі чутки, що підтверджуються деякими офіційними заявами, про те, що на південному сході створюються «добровольчі загони», які складаються із колишніх кримінальних елементів і колишніх спортсменів. Вони збираються «прийти до Києва», щоб 26 грудня «захистити свій вибір В. Януковича». Хто і як повинен насамперед реагувати на це? Як зняти напруження в суспільстві?
— Дуже просто — треба у цілковитій відповідності з законом провести вибори. Я прийму будь-який результат виборів, — головне, щоб він був не сфальсифікований. Я іноді чую фрази, мовляв, ми матимемо президента лише половини країни. Але подивімось, завдяки скільком відсоткам та за якої кількості тих, хто брав участь у виборах, двічі переміг Л.Д. Кучма?.. Державні структури нікому не повинні дозволяти порушувати громадський порядок і законні права громадян. Якщо після рішень конституційних органів у когось виникнуть серйозні підстави в чомусь засумніватися, — питання розглянуть суди, чиї рішення ми всі повинні прийняти. Важливо, щоб усі зрозуміли, що не озброєні загони, а лише конституційні органи можуть ухвалити єдине легітимне рішення.
— Чи бачите ви себе мером столиці східної України?
— Оскільки ми ще не вийшли з політичної кризи, таке серйозне для держави реформування, як федералізація, я вважаю надто шкідливим, про що я заявив, коли готувався з’їзд «Сєверодонецьк-2» у Харкові. Самі по собі вибори стали могутнім дестабілізуючим чинником. Якщо ми почнемо впроваджувати ще одне завдання, що розколює суспільство, то дійдемо до некерованого стану.
— Ваші враження від других теледебатів кандидатів на посаду президента?
— Вони були жвавішими, динамічнішими та більш показовими за попередні. Але я згоден із думкою багатьох політологів, які стверджують, що до цього часу багато виборців вже ствердилися у своєму виборі, і дебати мало що змінили в їхній думці. Таку дискусію треба було проводити на початку виборчої кампанії. Після того, як політтехнологи розкололи суспільство за лінією прихильності до одного з двох кандидатів, знову повернутися до теорії, підходів тощо практично неможливо. Навіть ставлячи запитання, багато хто вже просто не хоче чути відповіді.
У Харкові голосували як за одного, так і за іншого кандидата, і я хочу зберегти ту платформу, на якій треба буде об’єднувати людей, бо після 26 грудня буде 27-е, 28-е і так далі.
— Ваша думка — кого більше підтримують харків’яни?
— Про це я скажу вранці 27 грудня, коли матиму результати виборів. Я прийму будь-який вибір харків’ян, але мені важливо, щоб, коли пройдуть вибори, люди забули всі непорозуміння та все погане. Ми — єдина монолітна країна, в якої єдині цілі та завдання. Вибори — це не війна. Я не хочу, щоб після них переможці знищували чи принижували тих, хто програв. Зараз звучать лозунги: мовляв, хтось когось захищатиме. Хто на кого нападає? Люди таємно висловлюють на виборах свою думку, а хтось явно, але це не означає, що хтось поза законом, тому що він вибрав того чи іншого кандидата.
— Що б ви хотіли сказати, до чого закликати чи що побажати мерам інших обласних центрів?
— Я б не брався комусь щось радити — зі своїми проблемами треба розібратися. А побажаю того, про що сам мрію. Для мера найважливіше, коли велика кількість городян оцінює твою роботу хоч би як задовільну. Я думаю, найбільше щастя, коли ти йдеш вулицею, а тебе впізнають, привітно усміхаються, а якщо ще й подякують за щось — то це взагалі чудово. Чого й бажаю всім своїм колегам.
— Побажання мера першої столиці України українському народу напередодні Нового року?
— Щоб у нас кожен день додавалося підстав для пишання тим, що ми громадяни України, щоб у нас було більше символів. Адже пишаємося ж ми перемогами братів Кличків, Яни Клочкової, досягненнями Андрія Шевченка, 12-м місцем на Олімпійських Іграх. Спочатку ми самі себе почнемо поважати, а потім і весь світ. Тим, що сталося останнім часом, також можна пишатися. Ми — не дрімуча нація, яка вилізла з лісу та почала бити одне одного палицями, вирішуючи в кривавому побоїщі, хто правитиме. Ми — нормальна європейська нація. Що стосується наступного року, то, безумовно, на першому місці стоїть завдання покращання добробуту, оскільки економіка не дозволяє забезпечити достатній матеріальний рівень громадян. Я хочу, щоб це перестало бути проблемою. Адже хвилює зараз англійців: робити полювання на лисиць чи ні. Бажаю всім вийти на новий рівень завдань: наприклад, скільки та яких класиків видавати, коли та як читати, як розташовувати бібліотеки...
