23 грудня
Тяжко нинi ростити дітей, витрат багато, а поміч від держави мізерна. От і подаються молоді батьки шукати заробітків у чужих краях, лишаючи дітей бабусям. А інші, особливо жінки, у яких не склалося сімейне життя, і це треба виправляти, а потрібно більше часу для себе, теж підкладають своїх малечат дідусям і бабусям. Третім немає поки що де жити. Четвертим хочеться пожити поки що для себе. Минають дні, неділі, місяці й навіть роки. Кажуть, до всього людина звикає, особливо до хорошого (вільний час, кращі заробітки). Все рідше виникає потреба бачитися. От так, з часом, все тоншає те невидиме, що пов’язує батьків і зозуленят. А де тонко, там і рветься, каже народна мудрість. Прислухайтесь.
Рідні по крові люди стають чужими. Пустота виникає і у душі, й у почуттях. Розповідаю це не з чуток. Пережила. Поїхала мама кращої долі шукати. Залишила з бабусею. Мені 5, брату 1 рік було. Дитинство у нас було чудове, казкове, затишок, спокій, любов мудрої жінки — бабусі — робила нас щасливими. Всього нам вистачало. Роки минули. Ми виросли. Мати від нас відвикла, нова сім’я, донька з новим чоловіком. Коли я вступила в доросле життя — бабуся померла. От і закінчилась наша родина.
А рідна мати, мов чужа людина. Брата мені довелось взяти у свою сім’ю на виховання. І не було кому допомогти ні матеріально, ні морально. Ото ж кажуть — сироти при живих батьках. Навіть поговорити при зустрічі нема особливо про що. Немає у двох моїх синів справжньої бабусі.
А я ніколи їх нікому не віддаю, не залишаю у гостях. Ще у дитинстві пообіцяла собі: ніколи не залишу своїх дітей, хоч як би тяжко було. А ви прочитаєте і скажете:
— Зі мною такого не буде. Я ж не якась там. Я тільки трошки зароблю. Це ж для них, для їхнього блага. Тож пам’ятайте.
Де тонко — там і рветься.
