Про зовнішні впливи на українські вибори не говорили, мабуть, тільки ледачі. Проте це аж ніяк не означає, що тема вичерпалася. На цьому тижні в ситуації намагалися розібратися учасники чергового засідання Українського клубу, тема якого була сформульована як «Вибори-2004: вибір народу чи геополітична гра?». Модератор заходу, перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Литвиненко розпочав обговорення тезою: «Сполучені Штати Америки, Європейський Союз і Росія мають законні інтереси на території України. З другого боку, я глибоко впевнений, що основною проблемою в цій площині є запит з боку українських еліт на зовнішні впливи. Не маючи можливості порозумітися, вибудувати загальну систему відносин, наші еліти продукують потужний запит на «допомогу» ззовні».
У контексті цих проблем О.Литвиненко наголосив на необхідності розглянути такі питання: політика захисту національного суверенітету; стратегія, тактика й механізми цього захисту; яке втручання є законним і позитивним, а якому слід давати відсіч; якими інструментами впливу користуються іноземні держави, як вони реалізують свої інтереси і як ми мусимо ставитися до цієї проблематики. Наводимо кілька думок експертів з цього приводу.
Ігор СЕМИВОЛОС , виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень «Амес»:
— Україна взяла на себе досить багато зобов’язань, яких вона мала дотримуватися. Відповідно, якщо вона їх порушувала, то втручання з боку міжнародних організацій, яким давалися ці зобов’язання, — це цілком зрозуміла і логічна річ. Причому можна зазначити, що з боку Європи жодного разу не прозвучало конкретних прізвищ тих чи інших українських політичних діячів, яких вони підтримують. Вони підтримують власне принципи.
Останнім часом дискусія навколо «помаранчевої революції» дуже цікаво відображає ретрансляцію наших подій Росією на такі країни, як Вірменія, Азербайджан, Центральна Азія. Лише один раз я почув від вірменської опозиції думку, що події, які відбуваються в Україні, — це боротьба за певні цінності. У більшості ж випадків знов-таки йдеться про, так би мовити, антиросійськість українських подій. Власне, це і є ретрансляція. І спроба Росії нав’язати й іншим таку оцінку наших подій і таку поведінку. У більшості країн пострадянського простору навіть опозиція досить нормально сприймає тезу щодо антиросійськості, яка насправді не є правдивою.
Сергій ДАЦЮК, корпорація «Гардарика»:
— Якщо з 1991 року в Україні йшла боротьба за минуле (ми ділили історію, з’ясовували, звідки ми, відмежовували свою історію від Росії тощо), то через десять років ми почали боротися за теперішнє: з’явилися вже значні шматки власності, почався їхній розподіл і перерозподіл, розробка певних схем тощо. Гадаю, що десь з 2011 року піде боротьба за майбутнє, тому що зараз в української еліти немає уявлення про щось більш віддалене, ніж вибори 2006 року. Отже, я ставив би питання про наявність поглядів на майбутнє. В Україні існує проект, який ставить перед собою тільки одне завдання — змоделювати Україну на 20—100 років уперед і абсолютно свідомо не розглядає поточні політичні події. Але сьогодні це нікому не потрібно. Чи є у нас свій цивілізаційний проект? Зараз ми обираємо між європейським, американським, китайським, російським цивілізаційними проектами. Від цього вибору залежить наше майбутнє. Тобто я говорю про те, що у нас немає своєї «карти планет». І хочу підкреслити, що ця карта може бути не лише геополітичною. Тому що геополітика — це концепція XX століття. Зараз існують сучасніші концепції, які вже не кладуть в основу природні ресурси, географічне положення і т.п. Вони закладають такі принципи, як інфраструктура тощо. Але майданчика для обговорення цих проблем у нас поки що не існує.
Щодо іноземного впливу, то, на мою думку, його в Україні немає. Є відсутність нашої суб’єктної позиції. Тільки той, хто не має власної позиції, говорить про впливи. Простий приклад: дівчина йде на побачення, не знаючи, чого вона хоче, а хлопець — знає, звичайно, він на неї впливатиме! Тому й на Україну можна впливати. Ми є об’єктом, але не суб’єктом. Захід легально, відкрито фінансує українські структури та кампанії, російський вплив — далеко не такий прозорий... Поки ми не почнемо про це говорити, генерувати депутатські запити тощо, нас як суб’єкту не буде. У цій об’єктній площині ми тільки й можемо, що говорити про якийсь вплив.
Володимир ЛУПАЦІЙ, виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— На мою думку, є проукраїнські політики (й позиція влади), а є антиукраїнські. В Україні, яка розташована на перетині інтересів Заходу і Росії, завжди існуватимуть політичні сили, які будуть так чи інакше орієнтуватися на російську чи на західну схему. Але сьогодні ми є свідками ситуації, коли конкретні політичні сили або достатньо високого рівня посадовці фактично роблять антиукраїнські кроки. Потрібна політична оцінка цієї ситуації, а потім ми зможемо рухатися далі.
Для того, щоб з боку політичних сил чи владних структур, які відповідають за проблеми національної безпеки, відбулися якісь суб’єктні дії, потрібно розібратися, як відбувається втручання у внутрішньополітичні процеси в Україні. Є принципова різниця між типами впливу з боку Росії і з боку західних країн. Впливи з боку Росії я кваліфікував би як втручання. Натомість прояви інтересу з боку Заходу — це, більшою мірою, цивілізаційний вплив, намагання просувати певні цінності і стандарти. Є цікавий термін, який пан Видрін використав стосовно Росії. Він сказав, що в Росії сформований конспіративний капіталізм. Відповідно, у зовнішній політиці ми якраз бачимо продовження діяльності конспіративного капіталізму. На рівні України це виражається у намаганні управляти міжнародним іміджем і авторитетом України. Це стосується не поточної ситуації, пов’язаної з виборами, а як мінімум останніх кількох років. Тобто ми бачимо певні кроки в міжнародному інформаційному просторі, спрямовані на управління міжнародним іміджем України. Тобто сьогодні не треба управляти активами і контролювати їх. Достатньо дискредитувати країну й таким чином підірвати взагалі потенціал можливої капіталізації території. Все це здійснюється щодо України.
З іншого боку, відбувається маніпулювання елітами. Це специфічний тип втручання, оскільки зрозуміло: якщо влада відірвана від суспільства та сконцентрувала (узурпувала) значну частину повноважень, то достатньо маніпулювати елітами й таким чином досягнути значного впливу на державу. Остання позиція — це створення «п’ятої колони» в Україні. Для нас принципово це розуміти й робити моніторинг. Тому що коли ми будемо формувати якісь пропозиції, то треба мати індикатори, за якими ми це будемо визначати.
Стосовно США, то тут головна загроза з’явиться тоді, коли почнуться спроби використати Україну як об’єкт тиску на Путіна для так званого експорту «помаранчевої» революції. Це не відповідає інтересам України.
