Цього тижня, як і минулого, наші експерти обговорювали переважно розвиток політичних процесів у країні. Але позитивних вражень було вже більше... Докладніше про це — в традиційній рубриці «Що хорошого? Що поганого?».
Федір ГАМОР, директор Карпатського біосферного заповідника, доктор біологічних наук, професор:
— Події, які відбуваються зараз у гірських населених пунктах, що знаходяться у самому Центрі Європи, є відлунням процесів, що проходять в цілому в Україні. Зміни ставлення людей до своїх прав, намагання донести своє слово до влади, висловити свої демократичні прагнення, спроба перестати боятися — це є той позитив, що дає Надію.
Колектив Карпатського біосферного заповідника, підтримуючи все це, водночас працює над проблемами збереження унікального природного і культурного спадку Карпат, готує зараз, зокрема, міжнародну науково-практичну конференцію, присвячену ролі природоохоронних територій у збереженні етнокультурної та історичної спадщини. Україна є державою із надзвичайно самобутньою і достатньо збереженою як природою, так і культурою. Якщо більшість європейських країн заклопотані відродженням навколишнього середовища й національної культури та її окремих рис, то Україні необхідно спрямувати зусилля на збереження своєї самобутності, нехай декому вона здається дещо архаїчною. Саме неповторність нашої національної культури, збереженість її унікальної природи, служать важливим джерелом усвідомлення українців себе як повноцінної нації.
У цьому контексті чимале значення має той факт, що саме в ці дні керівники державних органів та місцевого самоврядування гірської Рахівщини дали згоду на передачу до складу Карпатського біосферного заповідника майже десяти тисяч гектарів земель, що оточують гору Говерлу. У такий спосіб реалізуються не тільки ідеї знаменитого чеського природодослідника, професора Алоїса Златніка, який майже 70 років тому наполягав на організації тут резервату, але й створюються передумови для відновлення порушеної екологічної рівноваги у верхів’ях басейну Тиси, збереження гуцульського етносу, запровадження стратегії сталого розвитку.
Проте інертність багатьох людей щодо перемін, сприйняття нового життя за принципом «моя хата скраю» — це той негатив, який, на жаль, може перекреслити все найкраще, що ми отримали вже сьогодні. І це той бар’єр, який успішно нині долає український народ, демонструючи цілому світу єдність, солідарність і волелюбність.
Володимир ЛИТОВЧЕНКО, президент Українського фізичного товариства, член-кореспондент НАНУ, завідуючий відділенням мікроелектроніки Інституту фізики напівпровідників НАНУ (Київ):
— Найбільш позитивним і в громадянському, і в емоційному сенсі було рішення Верховного Суду України про відміну другого туру сфальсифікованих виборів президента України та призначення третього туру з відповідними рекомендаціями владним органам про необхідність створення умов проведення голосування, які б унеможливили принаймні найбільш знакові злочини.
Отже, цілий тиждень країна і всі мої близькі жили у тривозі і хвилюванні: чи будуть сприйняті рішення Верховного Суду владними структурами і країною в цілому, що зробить Верховна Рада для їх втілення в життя, чи буде вона до цього спроможна, чи будуть її рішення достатні й легітимні для всієї влади, чи стане чинний Президент хоч би формально їх підтримувати. Ці хвилювання змінювалися протягом тижня від негативних і песимістичних до сповнених хвилюючими позитивними надіями. Адже всім відома нестійкість політичної еліти України в усі часи її історії, принаймні за декілька останніх століть. Недарємно Володимир Винниченко стверджував, що історію України неможливо читати без брому. Останнє рішення Верховної Ради в середу було тією другою подією, яку можна віднести до «хорошого».
А негативне — стихія сепаратизму, штучно роздмухувана на Сході. Згадуються часи «першої республіки»: і тоді східний сусід зробив у Харкові маріонетковий «радянський уряд», і силами хохлів-українців повалив Українську державу. Що було б у нас зараз, якби цього не сталося? Можливо, не було б і Другої світової війни. І, певно, жили б у духовному і матеріальному сенсі, як наші європейські сусіди. А ми не були б такими, якими є зараз, — пасинками історії, про яких в світі мало хто знає.
Олександр АПАЛЬКОВ, редактор журналу «Склянка Часу» (Канів):
— З подій, що відбувалися протягом тижня, хотів би зосередити увагу не на Майданівських пристрастях, а на провінційних радощах. У Каневі відбулися презентації трьох книжок сучасних авторів із трьох регіонів України. Поки записні політики та члени письменницької спілки лише говорять про духовну велич Канева, наше видавництво сучасної літератури «Склянка Часу» робить цю справу реалією культурного життя. Були представлені книги поетів В’ячеслава Пасенюка «Ожидание дождя» з Донеччини, Миколи Москальця «Я вдячний долі» з Черкащини і моя книга ессеїв «Нотатки про дружбу».
Віктор ПУШКІН, завідувач кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету (Дніпропетровськ), директор Інституту гуманітарних проблем, професор:
— Радує, що в кінці тунелю нарешті посвітлішало. Що в Верховній Раді України все-таки шукають компроміси та можливості вирішити конфліктну ситуацію, що виникла в Україні. Може, щось вирішується й неконституційними методами, але, ми бачимо прогрес. Радує, що в студентів нормальний робочий настрій, що вони починають потроху втрачати революційну ейфорію та спокійно, тверезо замислюватися над тим, що реально відбувається. Адже зважений підхід був потрібен давно, і мене радує, що дедалі більше людей починають зваженіше ставитися до подій. Добре, що студенти вперше відчули себе причетними до того, що відбувається в політиці. Бентежить те, що багато журналістів на 180 градусів змінили свої позиції. Ставлюся до цього з повагою, розумію, що вони були під тиском. Але що це — переконання чи підтримка того, хто сильніший та голосніший? Бентежить також те, що багато подій відбувається поза рамками правового поля. Вважаю, що блокування урядових установ незаконне. Крім того, від усіх цих подій реально страждають люди. У людей сьогодні з’явилася надія, що їхнє обурення поставить владу на місце, а нова влада буде чистою та чесною. Я би також хотів у це вірити, але коли бачу, як ідуть до цієї влади, то в мене з’являється запитання, чи буде вона іншою...
