Реформа української Конституції — не перша знаменна подія, що відбулася 8 грудня. Цей день уже ввійшов в історію як дата підписання Біловезької угоди у 1991 році та укладення договору про створення Союзної держави Росії та Білорусі 1999 року. Річниця зборів у Біловезькій пущі з різних причин із самого початку не змогла стати загальнонародним святом. А день, коли Олександр Лукашенко та Борис Єльцин підписали союзний договір, здавалося, хоч би офіційно стане червоною датою. Але цього тижня жодних урочистостей на честь ювілею ні в Москві, ні в Мінську не було.
Два роки тому Басков співав один із варіантів майбутнього гімну Союзної держави, а в журі конкурсу сидiв Йосип Кобзон. Але з пісні слів не викинеш: період бурхливого романтизму змінили часи бурхливих сварок. Виявилося, що Росія та Білорусь по-різному уявляють перспективи Союзу. У серпні 2002 року Путін запропонував Лукашенку об’єднатися на основі Конституції РФ. Введення єдиної валюти — російського рубля — відкладали стільки разів, що стало зрозуміло: ця ідея гроша ламаного не варта. «Газові війни» між братніми державами стали звичайною справою. На початку цього року російсько-білоруська дружба просто горіла «синім полум’ям». Москва відмовилася постачати сусідам і союзникам газ за внутрішньоросійськими цінами та наполягала на створенні СП з управління газотранспортною системою Білорусі. Утім, на думку білоруських експертів, Олександр Лукашенко був цілком здатен запобігти цій кризі, але натомість обрушився на Кремль із гнівними промовами, запропонувавши Путіну «гроші чорнобильців і тих, хто гнив у окопах».
Сьогодні між Мінськом і Москвою настала солом’яна згода. Кремль, звісно, не втручався в білоруські парламентські вибори та референдум про можливість Лукашенка знову балотуватися на посаду президента. Тоді як ЄС та США ввели санкції проти Білорусі за порушення прав людини (зникнення опонентів режиму) та недемократичне голосування, Росія назвала вибори й референдум 17 жовтня внутрішньою справою білоруської держави. Майже «шлюб у скандинавських традиціях», коли подружжя безмірно поважає особисті права одне одного.
Проте дедалі більше людей вважають, що це насправді — розлучення. Білоруський Незалежний інститут соціально-економічних і політичних досліджень провів у листопаді національне опитування громадської думки: за союз двох незалежних держав висловилися 48% респондентів, за єдину державу Білорусі та Росії — 11,5%. При цьому два роки тому повного об’єднання бажали майже вдвічі більше — 21% (дані наводить Бі-Бі-Сі).
«Союзна держава Росії та Білорусі, ледве народившись, потихеньку вмирає, — каже голова ради аналітичного центру «Стратегія» Леонід ЗАЇКО. — У Білорусі на рівні офіційних пропагандистських структур, президентської адміністрації термін «Союзна держава» вже практично не вживається та вимовляється лише іноді, за інерцією. Обговорення перспектив Союзу стає неактуальним. Раптовість і гарячковість, із якою створювали Союзну державу, лякала, й запитання виникали десятками».
«Зараз білоруський президент більше говорить про національні інтереси, що взагалі-то добре. Нарешті після десяти років президентства Лукашенко починає ідентифікувати національні інтереси. Крім того, він більше говорить про суверенітет Білорусі. Закінчився період неземної любові між Мінськом і Москвою. Все стало на свої місця: треба платити за газ за ринковими цінами, торгувати з Росією, на всіх переговорах вимагати дотримання наших інтересів. Експорт до Росії становить 47% від усього білоруського експорту. Російський ринок зараз динамічно розвивається, білоруські підприємства отримують на ньому замовлення. Гріх було б не скористатися такими можливостями. Наші ділові кола ставляться до цього дуже практично», — стверджує експерт.
«У Росії проект Союзної держави підтримує лише та частина номенклатури, що просто отримує від цього вигоду — ті, хто належить до «союзних» органів, — зазначає політолог. (Нагадаємо, секретарем Союзу є Пал Палич Бородін, колишній завгосп Єльцина, дуже популярний у прокуратурі Женеви.) — А Кремль узяв паузу. На мою думку, його стратегія в тому, щоб відсторонитися, не робити жодних кроків ні вперед, ні назад, зберегти статус-кво і потім створювати більш-менш ефективні системи взаємодії».
Зі слів Леоніда Заїка, проект Єдиного економічного простору витіснив Союзну державу на другий-третій план. «Двійка Росія — Білорусь — це просто коромисло. Причому коромисло зі співвідношенням потенціалу один до шiстнадцяти. Такі інтеграційні утворення не мають майбутнього, вони руйнувалися завжди», — каже білоруський експерт. «Проте все впирається в амбіції лідерів. Для Лукашенка ЄЕП може бути не зовсім приємний, бо при його формуванні зникає унікальність відносин Білорусі та Росії. Якщо Лукашенко припускав, що можна їздити до Кремля та вимагати тарифів на газ, користуючись винятково взаємовідносинами Мінська та Москви, то цей час закінчився. Улюблене дитя Лукашенка — російсько-білоруський союз — виявилося нежиттєздатним. І тут виникає така собі патова ситуація: білоруські чиновники, які готують документи щодо ЄЕП, не розуміють, чого ж хоче президент, — каже Леонiд Заїко. — Стару валiзу без ручки — Союзну державу — нести вже важко, а підхопивши нову, втратиш унікальність. Адже тоді Лукашенко вже не буде першим парубком на селі, йому доведеться розмовляти не лише з Москвою, а й з Астаною, і з Києвом, доведеться працювати в команді». Тож день народження Союзу Росії та Білорусі справді виявився сумним святом.
