П’ятикласник Діма Погрібний увесь час щось майструє. То складе з «Лего» космічний корабель, то паровоз збере чи човен. У день, коли хлопчик мало не втратив руку, він грався в дворі сам. Його друзі ще відпочивали за Києвом, та й сам Діма лише нещодавно повернувся додому від бабусі. Не було вдома й брата-студента. А батько поїхав у чергове відрядження.
Коли сонце почало припікати, Діма побіг додому. Через декілька хвилин у його кімнаті пролунав вибух. Оглушений хлопчик стояв посеред кімнати, притискуючи до себе скривавлену руку. Це було першим, що побачила мама, яка вискочила з кухні. Потім прибігла сусідка, операційна сестра. Сусідка допомогла Дімі стиснути пошкоджену ручку, щоб дитина не стекла кров’ю. «Від шоку ми не могли абсолютно нічого знайти, навіть жодної ниточки, щоб перетягнути рану», — згадує, бліднучи, Галина Павлівна, мати Діми. Пошуки імпровізованого джгута зайняли нескінченних 20 хвилин, а потім Діма потрапив під нагляд лікаря «швидкої допомоги».
Рятувати руку хлопчика в Охматдиті випало черговому лікарю, тезці пацієнта. Зі слів Дмитра Коцюби, після огляду роздробленої кисті він одразу зробив фото з допомогою телефону та розіслав його колегам. «Усі лікарі виявилися на місці, але в той момент були зайняті. Тому я екстрено розіслав повідомлення, і ми обмінялися думками швидко та плідно». Можливість використовувати мобільний зв’язок для обміну фото- й рентгенознімками лікарі Охматдиту отримали в рамках проекту «Мобільний консиліум».
Операція, що повернула Дімі руку, тривала кілька годин. Для того щоб зберегти хлопчику можливість малювати та складати конструктор, знадобилося пластичне втручання, адже шкіра на руці практично була відсутня. Наростити її вирішили, пришивши руку до живота. Хлопчику довелося пережити ще одну операцію — з відділення руки від шкіри живота. На жаль, мізинець пошкодженої руки врятувати не змогли — його під час вибуху просто розплющило.
Зі слів завідувача відділення реконструктивно-пластичної мікрохірургії «Охматдиту» Володимира Карчемського, випадків на зразок цього стає дедалі більше. Особливо багато потерпілих надходять до Охматдиту після жнив у полях. Від знайомства з соломорізкою в дітей, які виявили бажання допомогти батькам, нерідко залишаються шрами і серйозніші «пам’ятки». «Усі травми, з якими до нас надходять пацієнти, мають індивідуальний характер. Перше, що бачить лікар, — з якою травмою він має справу», — каже Володимир Ігоревич.
Від правильної та своєчасної діагностики залежить багато. Для обслуговування важкої травми потрібні кілька лікарів, кожен — зі своїм досвідом діагностики та своїм досвідом операцій. «До сьогодні ми мали можливість лише обговорити травму по телефону, але, хоч скільки б я говорив слово «халва», у вас у роті солодко не буде. Так само і з травмою. Поки ми не побачимо стану тканин, ми не можемо ухвалити рішення. А рішення відповідальне — пришивати чи не пришивати», — продовжує хірург із 30-літнім стажем. Із приходом у життя дитячої клініки Охматдит мобільних технологій у березні цього року лікарі врятували близько сотні маленьких ручок і ніжок. І без екстреного обміну фотознімками зробити це було б складніше.
Тепер, каже Карчемський, справа за малим — підключити до проекту «Мобільний консиліум» сусідні до Києва області. «Ми вже не уявляємо, як працювати без телефонів», — зазначає хірург. Якщо проект пошириться на регіони, то лікарі на відстані в сотні кілометрів зможуть ставити діагноз і рекомендувати подальші дії. А діяти треба швидко. Адже часу на повернення кінцівок небагато — рахунок може тривати на хвилини. І цей рахунок значно дорожчий за послуги мобільного зв’язку і найсучасніші телефони.
