Увесь останній тиждень я не відходила від телевізора, не «вилізала» з Інтернету й чекала розв’язки. Я передивлялась різні канали, в основному «5 канал», «Тоніс», «Київ», «Інтер» та «1+1». Усі вони представляють інтереси різних сторін. Я дивилась у шалені очі мітингуючих з обох сторін. У цих очах можна прочитати: впевненість у правоті своїх переконань й у перемозі саме їхніх ідей. Але чи завжди це глибоко усвідомлені переконання?
Чесність... Уже давно не секрет, що ці вибори чесними назвати не можна. Від самого початку вони були організовані таким чином, щоб був зазор на такі собі «невеличкі» порушення, як це спрацювало минулого разу. Це зрозуміло.
Не зрозуміло лише, чому існує система подвійних стандартів. Чому всі тільки й говорять про жахливі порушення з боку прихильників Януковича й ніхто не скаже й не покаже не менш жахливі порушення з боку прихильників Ющенка? Чому про каруселі з відкріпними талонами знають усі, а про голосування з кількома паспортами (за родичів, що на заробітках) не знає майже ніхто? Це чесно? Не думаю. Також мені не зрозуміло, чому в розколі суспільства звинувачують лише Януковича? А може початком розколу будемо вважати той момент, коли західні області признали, до речі, незаконно, президентом Віктора Ющенка? Любі мої, це політичний тиск на той самий народ, яким ми так пишаємось. Чого ж тоді дивуються прихильники пана Ющенка таким діям прихильників пана Януковича, які ініціюють створення південно-східної автономії?
Я ні в якому разі не схвалюю дії ні тих, ні інших, бо це жахливо. Але чи чесна дія подвійних стандартів?
Правда... Це надзвичайно слизьке поняття. Кожна сторона впевнена, ні, навіть переконана, що правда лише на її боці. У прихильників Ющенка своя правда. У прихильників Януковича — своя. І це не сарказм, не жарт, — це те, що є, факт. І одна, й інша сторона свято вірять у свою правду й будуть боротись до кінця. Подумаймо, яка тоді користь із переголосування, якщо переможена сторона буде вважати результати нечесними? Так от: найжахливіше, що сторони носяться кожна зі своєю правдою й не хочуть розуміти, що істина — десь посередині. На тій самій середині, куди ні ті, ні інші підходити не хочуть. А шкода, бо найголовнішою є ІСТИНА.
Істина... І до виборів, і після розпитувала своїх знайомих, за кого голосували й чому. Що мене вразило найбільше, так це те, що багато хто говорив: «Я голосую не за цього кандидата, а проти того...» Ця безнадійна фраза наштовхнула мене на думку, що істина може полягати в тому, що в Україні немає особистості, достатньо авторитетної й харизматичної, аби зайняти посаду президента й не спричинити отакий безлад.
Треба заспокоїтись й озирнутись довкола: може, все це — лише оранжево-синьо-біла ілюзія? Треба відійти від кольорового буму та подумати тверезо.
Миру вашим душам і спокою в серці.
P.S. Не ображайте людей, невдало оперуючи поняттям «народ», бо судячи з коментарів, ті, що стоять у помаранчевому, — це народ. А ті, хто у синьо-білому — не народ, виходить? Я думаю, що це некоректно.
