У листопаді 1936 року Генеральний прокурор СРСР Андрій Вишинський розпорядився розглядати всі справи щодо нещасних випадків і аварій як справи про саботаж. По батькові Вишинський був Януарійович, але за очі його називали ЯГУАРОВИЧ. Лютий був мужик. І служака відмінний. І все це невипадково.
Радянський Союз в ту пору, як відомо, був суспільством закритим. Інформації правдивої про сталінських сатрапів було мало і багатьох за кордоном збила з пантелику стаття однієї американської журналістки, яка мала світову популярність. Ця пані писала про Вишинського як про чудовисько, яке послало на смерть своїх вчорашніх друзів — Каменєва, Бухаріна та багатьох інших.
Але вони ніколи не були друзями Вишинського. У дні Жовтневого перевороту і громадянської війни вони були по різні боки барикад. І до 1920 року Вишинський був меншовиком. І багато хто зі старих більшовиків уперше почув це прізвище тільки на початку 30-х років, коли Вишинського призначили генеральним прокурором, а побачили його не раніше 1935 року, коли їх ввели під конвоєм до залу засідань військового трибуналу, щоб судити за участь у вбивстві Кірова.
Керівництво НКВД ставилося до Вишинського не те щоб з недовірою, а швидше з поблажливістю — так, як впливові сталінські бюрократи з партквитком у кишені звикли ставитися до безпартійних. Навіть інструктуючи його, з якою обережністю він має торкатися деяких слизьких моментів обвинувачення, вони жодного разу не були з ним повною мірою відвертими.
Вишинський мав підстави ненавидіти цих гордовитих хазяїв становища. Він розумів, що йому доведеться всіляко лавірувати на суді, маскуючи їх незграбну роботу, і своїм красномовством прикривати ідіотські натяжки. Розумів він й інше: якщо це підтасовування якось виявиться на суді, то інквізитори зроблять цапом-відбувайлом саме його, пришивши йому щонайменше «спробу саботажу».
Але скажу одразу, що всі політичні «рифи» і «мілини» Вишинський успішно обійшов. Тільки смерть Сталіна у 1953-му перервала його кар’єру. Його відправили у почесне заслання, він став постійним представником СРСР при ООН, і у свої 70 років продовжив активну роботу. Ось у Нью-Йорку в листопаді 1954-го він раптово і помер від серцевого нападу і був — помітьте — похований у Москві біля Кремлівської стіни.
Письменник Аркадій Ваксберг зазначав: «Це людина, яка в будь-якому випадку відіграла винятково важливу роль в історії... Зловісна, страшна постать, дуже цікава не лише для історика, а й для літератора… Найцікавіший об’єкт психологічного дослідження. Кат? Безперечно! І одночасно — вельми освічений, ерудований достойник (виявилося, одне не заважає іншому). У приватному листуванні молодих років — дещо сентиментальний, іронічний, з почуттям гумору (не дуже й великим, але все ж таки). Уявити, що з цього звичайнісінького, але милого, культурного, ліберального юнака виросте «той самий» кривавий Вишинський — неможливо!»
Він не лише помер, а й народився також у листопаді. Було це 1883 року в Одесі, і був Вишинський сином аптекаря. Освіту здобув на юридичному факультеті Університету святого Володимира. 1903 року вступив до РСДРП, а невдовзі приєднався не до ленінської фракції, а до так званої меншовицької.
До речі, з Леніним Ягуарович мав стосунки особливого роду. Після Лютневої революції 1917-го Вишинський зайняв посаду голови 1-ї Якіманської районної управи і начальника міліції Замоскворецького району. На цій посаді він підписав наказ по району про арешт Володимира Леніна та Григорія Зинов’єва та розпублікував його. Уявляєте, що могло б бути з кимсь іншим у зв’язку з цим?! Але Вишинському Сталін все пробачив. Диктатору потрібен був цей кат на посаді всесоюзного прокурора.
У 1925 — 28 рр. Вишинський був ректором Московського університету, в 1931 — 33-му заступником наркома юстиції РРФСР та прокурором РРФСР, з червня 1933-го заступником прокурора, а в березні 1935-го — травні 1939-го — прокурором СРСР. Був головою спеціального присутствія Верховного суду у «Шахтинській справі» у 1928-му й у справі «Промпартії» 1930 року. Кредо Вишинського — «зізнання обвинуваченого — цариця доказів» — дозволяло виправдовувати свавілля, будь-які методи слідства, спрощену форму судового розгляду, пихату брутальність до тих, хто сидить на лаві підсудних.
Ось чому і нещасні випадки, і аварії були для нього актами саботажу. Ще один сталінський слуга — Лазар Каганович — якось сказав: «У кожної аварії мають бути прізвище, ім’я та по батькові».
…Багато води спливло відтоді. І, очевидно, сьогодні, згадуючи ті далекі НЕПРАВОВІ часи, варто сформулювати іншу аксіому: у кожного порушення закону також мають бути прізвище, ім’я та по батькові. Інакше не бачити нам демократії.
