Авраам Лінкольн
Читаючи давніх істориків, неможливо не дивуватися — настільки схожі з нашими проблеми тих поколінь людей, яких від нас відділяють століття і навіть тисячоліття. І так само однакові з нашими їхні громадянські ідеали.
Давньоримський письменник, історик і державний діяч Корнелій Тацит (I-II століття нашої ери) жив і працював у «смутні часи» давньоримської історії — в період остаточного переходу від республіканського правління до єдиновладдя. Починаючи свою «Історію», він пише: «Коли вся влада зосередилася в руках однієї людини, правду стали всіляко спотворювати — спершу з невігластва у державних справах, потім із бажання полестити володарям або, навпаки, з ненависті до них. До думки потомства не було справи ані огудникам, ані підлесникам».
Пропонуємо нашим читачам кілька витягів із праць Тацита «Аннали» та «Історія».
«Усіма державами й народами правлять або народ, або його знатні люди, або самодержавні володарі. Найкращий спосіб правління поєднує всі ці способи, але його легше назвати на словах, ніж здійснити на ділі. А якщо таке правління десь і зустрічається, то воно не може бути довговічним. Тим більше, що мало хто з людей відрізняє чесне від поганого й корисне від згубного.
Римський імператор Тиберій (правив з 14 по 37 рік нашої ери) неухильно зміцнював незаконне єдиновладдя, при цьому створюючи перед Сенатом і Народом видимість колишнього — істинного — народовладдя. Усіх видатних людей за його правління підозрювали у найзлісніших намірах, а доброзичливий відгук був здатний викликати не меншу небезпеку, ніж поганий. Особливо небезпечно було жартувати — навіть безневинні дотепи на адресу правителя назавжди осідають в його пам’яті і, зрештою, так чи інакше призводять до загибелі їхніх необережних авторів.
Часи тоді були наскільки порочні й так отруєні брудними лестощами, що не тільки особи, увінчані владою, яким необхідно було догоджати для збереження свого становища, а й колишні консули і претори, і навіть багато рядових сенаторів навперебій виступали з ганебними пропозиціями, що порушували будь-яку міру, — як звеличити імператора Тиберія, якого всі ненавиділи.
Кажуть, що сам Тиберій, виходячи з сенату, мав звичку вимовляти такі слова: «О люди, створені для рабства!» Навіть у нього, попри всю його ненависть до громадянської свободи, викликало відразу таке нице раболіпство. Бо більшість членів Римського сенату мала звичку вислухувати зі схваленням і вихвалянням усе, що виходило від імператора, чи то було воно чесне чи відверто ганебне.
У Римі тоді був чинний закон про «Образу глави держави», прийнятий у 80 р. до н.е. Іноді цей закон набував надзвичайної сили й використовувався в усіх випадках, коли треба було усунути з посади неугодного підданого або скористатися його майном. Найчастіше це відбувалося у часи великої смути, усобиць, боротьби за владу в Римській імперії. Тоді в державі не існувало ані моральності, ані правосуддя. Найзлочинніші діяння залишалися безкарними, а доброчесність спричиняла загибель її носія. Ті самі консули, які бажали б виправити жорстокі закони новими законами, через невміння застосовували для виправляння справ засоби ще згубніші, ніж саме зло.
У характері могутніх вельмож того часу уживалися гордовитість й удавана скромність, хитрість і нестримна жага зверхності. Навіть старанність і наполегливість втрачали свої достоїнства й використовувалися для опанування чимдалі більшою владою. Усі прагнули випередити спочатку рівних собі, потім тих, хто стояв вище, і нарешті — свої власні мрії й надії.
Що важчі часи переживав Рим, то більше поширювалися звички до нестримної розкоші серед вищого стану — величезні заміські будинки, переповнені золотим і срібним начинням; незліченна кількість рабів і прислуги; безцінні витвори грецьких скульпторів і художників, а також пристрасть не лише жінок, а й чоловіків до дорогоцінного каміння, що коштувало цілі маєтності. Народ глухо ремствував, але навіть ті правителі, які готові були покласти край надмірній розкоші, не наважувалися зробити це.
Почалося переслідування видатних людей Рима. Страчували не лише письменників, а й їхні книги, які спалювали на Форумі. Влада вважала, що подібні багаття примусять замовкнути римський народ, покладуть край волелюбним промовам у сенаті, придушать саму совість роду людського. Понад те, виганяли вчителів філософії та накладали заборону на інші високі науки — щоб задушити все чесне й талановите. Володарі, які застосовували такі люті заходи, не досягли нічого іншого, крім безчестя для себе і слави тим людям, яких вони переслідували. Можна лише посміятися над недомислом тих, хто, маючи сьогодні владу, розраховує, що можна відняти пам’ять і розуміння також і в майбутніх поколінь. Між тим, привабливість видатних людей, які зазнавали гонінь, з часом лише зростає.
І навіть тоді, коли настали кращі часи, цілющі засоби діяли на нас повільніше за недуги — легше втратити хист і душевний пломінь, ніж їх розпалити заново. Та й про що казати, якщо багатьох убили фатальні удари долі, а найбільш діяльних та енергійних — лютість імператора (людині властиво ненавидіти тих, кого вона образила). І якщо минулі покоління знали, що таке є нічим необмежена свобода, то ми були знайомі тільки з нескінченними переслідуваннями, які відняли в нас можливість як висловлювати свої думки, так і слухати інших. Разом із голосом ми втратили б і саму пам’ять, якби були так само в змозі забувати, як мовчати.
Однак, усьому існуючому в світі притаманний певний круговий рух; і як повертаються всі ті самі пори року, так само і зі звичаями. Не все було краще в наших попередників, дещо похвальне і гідне наслідування нащадків принесла й наша доба. То нехай же це змагання з нащадками буде в нас безупинним!»
