Напевно, найбільш значущим результатом цих виборів, незалежно від їхнього результату, можна вважати величезний, порівняно з практикою всіх попередніх виборчих кампаній, сплеск громадянської та політичної активності. Вперше після періоду тотальної заклопотаності хто — питаннями виживання, хто — збагачення, і внаслідок цього, певного дистанціювання від політики («нехай роблять, що хочуть, тільки б не заважали жити»), наші співгромадяни виходять на вулиці не з вимогами погасити заборгованість із зарплати, а щоб підтримати «свого» кандидата. Низка НП (випадкових чи спровокованих), які мали місце в ході передвиборної кампанії, у багатьох викликала серйозні сумніви в умінні політичних сил, які закликають людей вийти на вулиці, контролювати ситуацію. Чи не стануть виборці, які вже виконали свій громадянський обов’язок, ще й силовим механізмом боротьби тієї чи іншої команди за владу? З запитанням — де межа, яку у відстоюванні своєї правоти не повинні переступати кандидати та їхні прихильники — «День» звернувся до своїх експертів.
Володимир ЛУПАЦІЙ , Центр соціальних досліджень «Софія»:
— Оскільки обидва кандидати впевнені у своїй перемозі, вони (якщо вони відповідальні політики), не можуть не думати про те, що буде після виборів. На мою думку, питання зняття напруження в суспільстві залежить від них. Вони повинні зробити певні превентивні кроки, які створять передумови для консолідації та стабілізації суспільства після їхньої перемоги.
Зокрема, ситуація залежатиме від того, чи спробують кандидати стати загальнонаціональними лідерами, чи вони боротимуться за створення електорального плацдарму на «чужій території» або ж розширюватимуть уже завойовані острівці електорату.
По-друге, обидва кандидати мали однаково популістські програми, і за фактом перемоги буде важливо, щоб вони були здатні заявити свої реальні програми й донести їх до основних суб’єктів і політики, і управління.
По-третє, ситуація залежатиме також від того, чи запропонують кандидати нову економічну політику, або ж вони займуться ліквідацією економічної бази політичних противників.
По-четверте, чи будуть вони здатні запропонувати новий політичний формат, зокрема, використати перспективу здійснення політичної реформи для закріплення свого політичного успіху або ж знову займуться персоніфікованою політикою придушення тощо.
По-п’яте, обидва кандидати будуть змушені боротися зі спадщиною регіональної автаркії (тобто регіональної економічної замкненості) та створювати умови для формування загальнонаціональних ринків в Україні.
Ще один момент, який працюватиме на позитив, — це правильний формат при формуванні урядової коаліції.
Необхідно підняти роль і статус місцевого самоврядування, тобто дати сигнали як лідерам місцевого самоврядування, так і мерам міст, і таким чином, вiдiйти від штучної губернаторської схеми розподілу України.
Найбільш небезпечним і контрпродуктивним сценарієм стабілізації слід вважати будь-які розмови про якусь федералізацію та все, що з цим пов’язано.
Багато залежатиме також від того, яким буде інформаційне тло під час підготовки до другого туру. Тобто чи зберігатимуться ті негативні позиви, які провокували міжрелігійну, міжконфесійну, міжрегіональну, міжнаціональну ворожнечу.
Якщо кандидати не зроблять превентивних кроків, то після перемоги їм все одно доведеться якось стабілізувати ситуацію, але зробити це буде вже складніше. Найгірший варіант — якщо у разі перемоги того або іншого з кандидатів і далі здійснюватиметься політика «полювання на відьом».
І тут багато залежатиме від того, наскільки майбутній президент захоче реалізовувати себе як самостійний політик. Об’єктивних передумов для громадянського конфлікту, навіть за фактом перемоги будь-якого з двох кандидатів, я не бачу. Однак, як зараз видно, ситуація розгойдується, коли ці політики починають транслювати позиції, які закидають їм ззовні — з за меж України.
Андрій КУРКОВ, письменник:
— Я зміг захистити свій вибір у першому турі, пішовши завчасно до територіальної виборчої дільниці, аби перевірити своє ім’я у списках виборців. Воно, і це не дивно, виявилось перекрученим. Мене, скажімо так, українізували. Записали моє прізвище як «Курко». Я змусив представників ТВК виправити цю прикрість. І вважаю, що цим завбачливим вчинком я захистив свій вибір. Як іще адекватно можна захистити себе під час виборів, я, чесно кажучи, не знаю. Проте за будь-яких умов усі конфлікти має вирішувати суд. Одначе гарантій на справедливість, на жаль, немає.
Вікторія ПІДГОРНА, Центр соціально-політичного проектування:
— Нинішні вибори з великою натяжкою можна назвати вільним волевиявленням громадян. Уже зараз я можу назвати щонайменше чотири схеми фальсифікацій, які дають колосальні результати по всій країні для кандидата від влади. Насамперед це, звісно, безпрецедентна кількість помилок у списках виборців. Розгардіяш зі списками, на мою думку, навряд чи можна пояснити помилками операціоністів. Я вважаю, це цілеспрямована технологія.
Я не аналізуватиму інші схеми фальсифікацій, задіяні 31 жовтня, але якщо ці схеми продублюють і у другому турі (а це переписування протоколів, використання кримінальних елементів), то я вважаю, що громадяни мають право МИРНО вийти на вулицю і спостерігати біля своїх дільниць, як відбувається підрахунок голосів. Інших методів громадяни України, які хочуть захистити свій вибір, поки що не мають. Якщо влада зрозуміє, що треба віддати народу право обирати, ніякого кровопролиття не буде. Якщо ж не зрозуміє — то ця кров буде на її совісті. Люди не мають ніякого озброєння — вони вийдуть на вулицю беззахисними. Зараз відбувається величезний сплеск громадянської активності — і це відчуває будь-яка людина, яка йде вулицями — і не лише Києва. Я пишаюся зараз українським суспільством. А давити людей танками — це диктатура в чистому вигляді.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України, голова підкомітету ВРУ з питань історико-культурної спадщини, народний депутат України:
— Виявляється, ще потрібно цей вибір зробити. Принаймні мати можливість. Володіти правом вільного вибору. А якщо ти приходиш на виборчу дільницю в день голосування й не знаходиш у списку свого прізвища або бачиш його спотвореним, то навряд чи встигнеш захистити своє право на вибір. Отже, найголовніша наша проблема — право. Ще Цицерон стверджував: «Де людей поєднує свідома згода щодо права, там виникає народ і держава». Про яку свідому згоду щодо права в наших людей можна говорити, коли значна частина суспільства взагалі не вірила в реалізацію свого права обирати того, кого воліла б обрати. Але все ж таки більша частина українських людей прийшла обирати. Прийшла в надії скористатись своїм правом вибору. Отже, інтуїтивно відчували ці люди, що вони зможуть здійснити свій вибір. А от як захистити цей вибір і, головне, цивілізовано — це проблема. Люди не вірять владі майже тотально. Для них держава не є гарантом їхнього права на вибір, оскільки вона не спроможна захистити вибір свого громадянина. Мені здається, що це основна проблемна напруга, яка заряджає українське суспільство деструктивною енергією, збуджує суспільні настрої, змушує людей гуртуватися навколо двох фаворитів виборчих перегонів. Саме тому значна частина українських громадян робила далеко не свідомий вибір. У їхньому рішенні, за кого голосувати, основну роль відігравав ірраціональний чинник. Тому ці виборці не прагнуть захищати свій вибір цивілізовано, бо цей вибір не був уповні усвідомлений, не сформувався на певній системі переконань, уважного вивчення програм кандидатів тощо. Ця частина виборців може легко за покликом свого фавориту зірватися на крилах протесту, бунту, стихійного захисту свого кандидата, якого несправедливо позбавили перемоги, і вже тому його слід захищати іншими, не завжди правовими методами й засобами.
Олександр ЛИТВИНЕНКО, перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень:
— Найперше, громадяни мають прийти на вибори й проголосувати, як вважають за потрібне. Потім необхідно проконтролювати — а цей процес повинні забезпечити, в першу чергу, політичні сили — чіткість підрахунку голосів. Також усі представники державної влади, в першу чергу правоохоронці, мають пам’ятати, що вони в своїх діях мають керуватися законами та Конституцією, і нічим іншим.
Я особисто глибоко впевнений у тому, що зараз ситуація великою мірою залежить від чинного керівництва держави та що воно зробить свої останні кроки відповідно до законодавства. По-друге, я впевнений, що громадяни України згідно з Конституцією мають достатньо прав для захисту свого вибору. Я думаю, що ніяких революцій не буде. У цьому просто не буде необхідності. Оскільки все буде так, як вирішать виборці.
Якщо в нас буде, за влучним висловом політолога Вадима Карасьова, «флоридський сценарій» (хоча я думаю, що його не буде), то тут усе залежатиме від еліти, яка, я впевнений, зможе домовитися.
