Iнфляція у жовтні становила 2,2%, а за десять місяців — 7,9%. Взагалі жовтень у цьому відношенні не завжди був спокійним місяцем. Але за останні 10 років на цей період припали лише три випадки більшої інфляції, ніж нинішня. Цього року вона не перевищить 10-відсоткову позначку лише за умови помітного зниження цін на хліб, хлібопродукти, м’ясо і м’ясопродукти. Якщо ж інфляція в останні місяці року буде розвиватися за минулорічною траекторією, то вона становитиме 11,2%. Щоб справдився нинішній річний урядовий прогноз (8,5%), в останні два місяці інфляція мала б бути не більше 0,7%. Прогноз Нацбанку щодо 9-відсоткового її рівня за підсумками року вимагає утримувати інфляцію протягом кожного з двох наступних місяців у межах 0,6%. Ймовірність мати інфляцію менше минулорічного рівня (8,2%) є незначною.
В той же час залишається досить високою вірогідність істотного перевищення темпів економічного зростання у порівнянні з темпами інфляції (номінальний ВВП 25% проти інфляції 8—9%). Отже, нам знову доводиться «щедро» платити за стрімкі темпи економічного зростання. Що ж до високого внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, то всупереч думці багатьох експертів, він не мав вирішального впливу на динаміку цін. Адже насправді нарощування доходів не мало значного прискорення після відомих соціальних заходів. Кумулятивна динаміка цього показника після піку в червні (21,4%) скоротилася у липні до 19,7%, а у вересні зросла до 20,8%, тобто не досягла червневого рівня (за три місяці — 1,1%). Динаміка пропозиції товарів та послуг, виміром якої є зростання ВВП, за цей період значно зросла (з 12,8 % за січень—червень до 13,4% за січень—вересень). При цьому за останні три місяці вона скоротилася лише на 0,1% (з 13,5% у липні до 13,4% у вересні). Ще більшим на користь пропозиції є порівняння з рухом заробітної плати, яка в кумулятивній динаміці скоротилася на 0,9% (27,0% проти 27,9%).
Отже, прискорене зростання цін в останні місяці не може бути пояснене надмірним зростанням попиту, тому що темпи росту товарної пропозиції і послуг були дещо вищими. Втім, не можна відкидати можливість того, що у листопаді-грудні, після жовтневої експансії соціальних видатків бюджету, потрібно буде шукати інше пояснення... Поки ж додаткові доходи населення не могли вирішальним чином тиснути на ціни, бо все більша їх частка спрямовувалася на заощадження. Минулорічні високі темпи їхнього росту сьогодні зберігаються. Якщо в червні кумулятивна динаміка зростання заощаджень була на 594 млн. грн. вищою, ніж торік, то у вересні вже на 659 млн. гривень. Разом з тим у жовтні депозити населення в національній валюті скоротилися на 4,8%, а в іноземній валюті зросли на 8,8%. Цей фактор не слід недооцінювати...
Абсорбується зростаючою економікою і в основному не створює підвищений інфляційний ефект також і розширена грошова пропозиція. Якщо за липень-жовтень грошова маса у 2003 р. зросла на 9,5%, то за відповідний період цього року — на 10,6%. Але в цьому році темп росту номінального ВВП вищий у 2 рази (23,9% проти 11,6%). За цих умов розрахунковий оптимальний темп зростання грошової маси мав би становити за січень—вересень 30,5%. Фактично він був на 6,6% вищим. Але те ж саме спостерігалося і в минулому році. Більше того, цього року грошова маса зросла за 10 місяців на 32,8%, а минулого — на 34,6%. І це при вдвічі більшій динаміці сукупних доходів (ВВП), яка потребує більше грошового забезпечення.
Однак жовтневе цінове збудження, зафіксоване як простими людьми, так і статистикою, потребує докладного аналізу. Окрім вищеназваних чинників, головні причини інфляції полягають у різкому зростанні інфляційних очікувань. Це посилило рух споживчих цін, який в цьому році підживлюється подорожчанням нафти як на міжнародному, так і на внутрішньому ринку (паніку сіють також розмови про тимчасовий характер меморандуму уряду і нафтотрейдерів щодо незмінності цін на їхню продукцію), а також секторальним шоком на ринку м’ясопродуктів і молока, значною мірою посиленим спекулятивною атакою. (Цей шок поки що не послаблюється через часовий лаг між заходами, що вживаються урядом, і їх віддачею). Нинішня цінова траекторія виникла також під тиском оптових внутрішніх цін, підігрітих високою кон’юнктурою зовнішнього попиту.
Істотним чинником інфляційних очікувань є, як у всіх країнах, політичний цикл. Його поточна особливість в Україні пов’язана з виборами Президента і грунтується на тому, що населення є свідком різкого загострення протистояння між різними політичними силами. Крім того, негативні дані очікування породжуються й такими факторами, як гостра полеміка навколо бюджету і загроза його несвоєчасного прийняття. Не можна нехтувати й інфляційною загрозою вербальних інтервенцій учасників президентської гонки, які також позначаються на зростанні внутрішніх цін.
Особлива небезпека криється в очікуваннях зовнішньої інфляції. тобто девальвації гривні. Для неї нині немає жодних причин, але частина населення її побоюється. Це завжди передається цінам. Почувши про ажіотажний попит на долар на готівковому ринку, який, до речі, зусиллями Нацбанку вже вгамовано, бабуся на базарі піднімає ціну на свій товар. Насправді ж гривня може девальвувати лише в тому разі, якщо погіршиться платіжний баланс нашої країни у зовнішньоторговельній діяльності. Та він, навпаки, неухильно покращується. Нині валюта надходить на розподільчі рахунки на рівні минулого року ($4,4 млрд. у жовтні поточного року проти $3,4 млрд. у жовтні торік).
Жодний з обізнаних у ситуації макроекономістів не сумнівається сьогодні, що після виборів інфляційні очікування вгамуються. Втім в цьому напрямі доведеться попрацювати і Нацбанку, у якого достатньо інструментів і резервів для того, щоб успішно блокувати тимчасове збудження попиту і зберегти курсову і цінову стабільність. Перш за все йдеться про неагресивне підвищення облікової ставки (до 8,5%—9%), чого зазвичай буває достатньо для того, щоб грошовий ринок зрозумів це як сигнал щодо готовності центрального банку посилювати гривню з метою протидії інфляційній загрозі. Валютно-курсова політика має залишатися стриманою і нейтральною, тобто виходити з інтересів утримання високої динаміки експорту і стримувати зростання соживчих цін. В атмосфері нервозності суб’єктів валютного ринку і населення вона відіграватиме певну роль стабілізуючого якоря для інфляційних процесів.
