Події вечора 23 жовтня біля і в приміщенні Центрвиборчкому, попри безліч очевидців і навіть наявність відеозйомки, обросли такою кількістю версій, що розібратися в них надто складно. «День» публікує думку двох співробітників правоохоронних органів, які зараз перебувають на лікуванні в госпіталі МВС, про інциденти, в яких їм довелося стати безпосередніми учасниками. За версією опозиції, саме ці співробітники були серед тих, хто нападав на пікетників біля стін Центрвиборчкому. Самі вони стверджують протилежне. Очевидно, що для Генпрокуратури та слідчих органів украй репутаційним буде дати чесну відповідь на запитання, хто все ж таки бив людей біля ЦВК.
«БЕРКУТ»: ОДИН ЗА ВСІХ
Дмитро СИЛЯКОВ, командир полку міліції особливого призначення «Беркут» Головного управління МВС у м. Києві, полковник міліції:
— Цього дня наші підрозділи охороняли громадський порядок у різних районах Києва, де відбувалися масові заходи, зокрема біля будівлі ЦВК. Після закінчення цих заходів наряди зняли та відправили на базу. Але з огляду на те, що частина людей усе ще залишалася біля ЦВК, неподалік у дворі залишався наш резерв у кількості 15 осіб. Це звичайна практика. Люди змучені обіцянками, передвиборною боротьбою, невідомістю, розігріті не зовсім добросовісними політиками, і не можна було виключати можливих силових дій і інцидентів. Особисто я вже мав намір їхати додому.
Уже сидячи в службовому авто, я почув радіопереговори, і зрозумів, що біля ЦВК щось відбувається. Зважаючи на те, що там перебували мої люди, я негайно виїхав туди. Якби там моїх людей не було, я б не поїхав. У нас жорстка дисципліна. Є команда — їдемо, ні — залишаємось на базі. Приїхав і побачив, що натовп штурмує двері, вибиває віконця на цих дверях, щоб відчинити їх. Мені потім дуже неприємно було бачити, як людина, яка розбила одне з таких вікон та порізала руку, потім перед камерами розповідала, що це її порізали бандити, переодягнені у форму міліції. Я не знаю, за яких обставин постраждали інші люди — бійка, мабуть, усе-таки була. Але ця конкретна людина говорила неправду.
Я дав команду своїм людям екіпіруватися в засоби захисту, що складаються з пластикових шоломів, підшоломників чорного кольору, налікотників, наколінників, гумових палиць. Це стандартна форма. Ми ввійшли між людьми, перекрили двері. Я попросив пікетників відступити від дверей, зробити прохід, щоб члени ЦВК могли вийти чи зайти до будівлі. І люди спокійно виконали моє прохання. Буквально одразу в цей прохід ввірвалися народні депутати, і, не кажучи ані слова, почали бити моїх підлеглих. Зривали шоломи, били по голові, намагалися повалити на землю. Багатьох із цих депутатів я знав в обличчя, тому не було необхідності пересвідчуватися, що вони депутати. А зважаючи на їхню депутатську недоторканність, ми не могли дати відсіч. І мої хлопці просто приймали удари. А я зі свого боку закликав припинити це. Сам я був у штатському, тому на той момент мене не чіпали. Потім вони почали кричати, чому, мовляв, ви не пускаєте до будівлі народних депутатів. А я кажу: «Як вас запустити, якщо ви блокували двері. Відійдімо, ми відчинимо двері і ви ввійдете». Двері відчинили, вони зайшли. Але через декілька секунд знову вибігли. Серед них я впізнав народних депутатів. Ані слова не кажучи, вони знову почали бити моїх бійців. Підтяглася комендатура — структурний підрозділ ЦВК, який охороняє комісію. Я дав своїм команду відходити і нам це майже вдалося. У цей момент колишній заступник міністра МВС, депутат Король указав на мене, мовляв, тримайте його, це командир «Беркута», це він організував тут побиття людей. І всі кинулися на мене. Спробували забрати посвідчення. Розірвали на клапті куртку. Повалили на землю та почали бити ногами, палицями. Мої бійці повернулися назад, хоча я наказував їм іти. Вони вирвали мене з цього місива та йшли уже поруч зі мною. Але це ще більше підбурило натовп. Зінченко закричав: «Шановні, б’ють народних депутатів. Допоможіть нам!» І всі кинулися на нас. Я зрозумів, що нічим хорошим це не закінчиться, і дав наказ командиру роти відводити хлопців. Вони не хотіли залишати мене самого, але я наполіг. Мене затягли до приміщення ЦВК. Там я побачив хлопців із «Титана», які лежали на підлозі. Далі мене поволокли до ліфта. Ті ж Червоненко, Король, Турчинов, Волинець, Шкіль, Зінченко. На шостому чи сьомому поверсі (де був інцидент з депутатом Шуфричем) виламали двері, заштовхнули мене до залу, вимагали показати посвідчення. Я сказав, що віддам документ лише міністру або начальнику київської міліції, а представлюся лише члену ЦВК. Підійшов чоловік, сказав, щоб мене відпустили, спитав, хто я. Я відрекомендувався. Мене більше не чіпали. Лише підходили та розмовляли. Багато грубили. Захищали мене лише дві людини — Порошенко та Бродський.
Я написав рапорт на ім’я Генерального прокурора, виклав усе, як було, і попросив прокуратуру міста провести службове розслідування та притягнути до відповідальності осіб, винних у побитті моїх підлеглих і мене особисто. Я знаю, що порушено кримінальну справу і сподіваюся на оперативне слідство. Розумієте, я — людина, байдуже, з погонами чи без. І бити себе нікому не дозволю. Хоч би тому, що я — не пацан, життя прожив, воював. А тут мене побили, прикриваючись недоторканністю...
«ТИТАН»: «ПОТРАПИЛИ ПІД РОЗДАЧУ»
Сергій АКСЕНЮК, капітан міліції, старший інспектор відділення фізохорони спецпідрозділу «Титан»:
— Уже півтора року ми забезпечуємо охорону фізичної особи, яка проживає на бульварі Лесі Українки, 21. Близько 23.00 23 жовтня ми з моїм напарником Віктором Гандураєм доставили охоронювану особу додому на мікроавтобусі «Мерседес» і попрямували в район Оболоні в спецпідрозділ для здачі табельної зброї. Ми проїхали бульвар Лесі Українки, повернули на вулицю Московську, й на вулиці Січневого повстання біля готелю «Салют» наш автомобіль блокували три чорні іномарки, з яких вискочило б лизько 10 кремезних хлопців у віці 30—35 років і попрямували до нашого автомобіля. Я оцінив обстановку, витяг службове посвідчення, прочинив двері, відрекомендувався працівником правоохоронних органів і спитав, у чому річ. На що нападники ніяк не відреагували, силоміць витягли мене та мого напарника з авто, вдарили нас кілька разів в обличчя. Після чого посадили в джип чорного кольору. Дорогою я намагався з’ясувати, що відбувається, а також пояснював, хто ми та куди прямували. У машині мене ще раз вдарили в голову. Нас доставили до будівлі ЦВК, вивели з машини. Один із нападників націлив пістолет на мою ногу і сказав: «Спокійно, ми зараз проведемо обшук». При цьому ніхто не показував жодних документів. Нам лише сказали: «Ви порізали людей, ви за це відповісте, з вами розбиратиметься народ». Особливої непокори ми не чинили, сподіваючись усе ж таки розібратися в ситуації. Тим більше, не застосовували табельну вогнепальну зброю. Адже коли проводили затримання, навколо було дуже багато простих громадян, які могли постраждати внаслідок стрілянини. Я вважаю, що ми спрацювали професіонально, і не знаю, чим думали ті, хто проводив захоплення — адже вони також мали зброю, і лише завдяки нам не почалася кривава бійня.
Під час обшуку в нас забрали табельну зброю, після чого два чоловіка взяли мене під руки та повели до будівлі ЦВК. При цьому один із них крикнув: «Це вони порізали людей!». Натовп, природно, обурився, спробував кинутися до нас, але нас встигли провести до будівлі. Там перебували люди в камуфляжній формі, які охороняли будівлю ЦВК, також були депутати. Серед них я впізнав Червоненка, Шкіля. У приміщенні нас одразу повалили на підлогу, наділи наручники і в такому положенні ми пролежали близько трьох годин. На чиєсь прохання, нас, коли ми лежали на підлозі, припинили бити ногами. Там же в нас відібрали службові посвідчення. Усе це знімали на камеру. І я чув, як депутат Червоненко коментував зйомку: «Ось затримані два співробітники «Титана», переодягнені в цивільне, які влаштували тут поножовщину». Ми справді були в цивільній формі — це звичайна форма охоронців, якщо інше не обумовлене замовником. У цьому одязі ми заступили вранці на службу, в ній же їхали здавати зброю. Ще коли ми лежали на підлозі, хтось із присутніх підкинув мені ніж із плямами бурого кольору і сказав, що цей той ніж, яким я нібито порізав людей. На що я відповів, що ніж цей бачу вперше. І взагалі — нащо співробітнику міліції ніж, куплений явно в кіоску за 40 гривень, якщо ми маємо бойовий пістолет? Потім цей ніж десь загубився. Потім приїхало керівництво МВС, представники прокуратури. Вони попросили депутатів підняти нас із підлоги, зняти наручники. Після цього до мене підійшов депутат Стретович, попросив пробачення, сказав, що сталося непорозуміння і що ми «просто потрапили під роздачу». Ми маємо право подати в суд за ті моральні і фізичні збитки, яких нам завдали народні депутати. Але ми хочемо лише, щоб вони публічно вибачилися перед нами, перед усією структурою МВС. Адже те, як вони з нами обійшлися, показали по телебаченню, це бачили наші родичі, друзі... До речі, як згодом з’ясувалося, жоден із учасників бійки, в якій нас обвинуватили, не був доставлений до лікарень Києва з ножовими пораненнями.
Чому поїхали за нашою машиною? Наш від’їзд збігся в часі з бійкою біля ЦВК. Я на власні очі бачив, як двоє коротко стрижених хлопців тікали звідти та сіли в темно-синю «дев’ятку». Не виключаю, що нас просто прийняли за учасників бійки...
