19 жовтня
Старокостянтинівський район. Село Самчинці. Вулиця Шкільна, з якої ніхто до школи не ходить. І не піде. Літня жінка, спершись на одну-єдину милицю, «малює» близькі й віддаленіші перспективи: «Я і моя сестра-інвалід — ото й уся вулиця залишилася. Хто ж і коли піде на навчання?».
Згадала, що неспроста свого часу так вулицю назвали. Майже з кожної хати, що стоять у ряду наче захололі пташині гнізда, щоранку вирушали по науку представники підростаючого покоління. Давно вже повиростали і порозбігалися хто куди. А представники старшого покоління, як кажуть у народі, відлетіли з журавлями. Одначе у Самчинцях взагалі не все так, як на Шкільній. У селі з початку цього року «знайшлося» двоє дітей. А пішли з отими журавлями аж 16... Тихо у місцевій початковій школі на 300 учнівських місць, з яких «зайнято» 11.
Отака вона, демографічна статистика, що вказує на шлях до «світлого» майбутнього Самчинець. Літня жінка з Шкільної каже, що невдовзі від вулиці лише назва залишиться. І від села? Що, мовляв, тут робити, коли представники працездатного покоління не мають до чого рук докласти.
Буває таке у житті, що географічна назва — наче сама іронія лихої долі «власною персоною». А поряд — вистигле гніздо, до якого ще від позаминулої весни не повертаються з вирію лелеки. Ще одна іронія...
