Учора відомому дипломату, письменнику, громадському діячеві Юрію Миколайовичу Щербаку виповнилося 70 років. Він — автор 20-ти книжок із художніми творами. Він — свідок Чорнобильської трагедії, який написав сенсаційну документальну повість «Чорнобиль», що була опублікована в більшості країн колишнього Радянського Союзу та на Заході, включаючи Канаду, США та Велику Британію. Він також зібрав матеріали до публікації про запроваджений комуністичним режимом штучний голод в Україні у 1932-33 роках. Він — колишній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ізраїлі, Сполучених Штатах та Канаді. Він — автор глибоких і масштабних за широтою думок публікацій у газеті «День». Із найтеплішими побажаннями колектив нашої редакції приєднується до численних привітань ювіляру. Учора під час телефонної розмови «День» звернувся до Юрія Миколайовича як до знавця західної політичної практики з проханням відповісти на кілька актуальних запитань.
— У чому помилявся Захід щодо України?
— Захід переоцінив наші можливості демократизації, він дуже наївно вважав, що за три-чотири, максимум п’ять років ми станемо демократичною і абсолютно ринковою країною. Вони розраховували, що приблизно в 1998 році побачать Україну такою, якими стали Польща, Литва чи Латвія. У цьому була велика помилка Заходу. Вони не знали труднощів України, сил опору — не лише свідомого опору, а просто інерційного, пострадянського.
— Наскільки, на вашу думку, політика Заходу є адекватною зараз?
— Захід — це загальне поняття, однак можна конкретно розглянути Сполучені Штати і Європейський Союз. Отож, ЄС, на мій погляд, зробив величезну стратегічну помилку, ігноруючи Україну як рівноправного партнера та майбутнього члена. Це — фатальна, історична помилка. Я думаю, що помилка йде з тих часів, коли європейська спільнота складалася тільки з західноєвропейських країн, для яких увесь «поствізантійський», пострадянський простір був чужим, ворожим, Україна розглядалася як частина радянсько-російської імперії. Ставка керівництва України на Німеччину не виправдала себе, оскільки Німеччина зробила ставку на Росію, а до України ставилася дуже, м’яко кажучи, неадекватно. Тому ми маємо сьогодні ту ситуацію, коли наші євроромантики і європрагматики ізольовані, а ті, хто був проти європейського вектору України — торжествують і кажуть: дивіться, а ми ж казали, що Заходу наша держава не потрібна... Але це неправильно. Захід не повинен нам казати, що ми комусь потрібні. Ми самі повинні це усвідомлювати.
Сполучені Штати під час президентства демократів абсолютно правильно розвивали наші відносини. Так, спочатку вони взяли «на озброєння» гасло «Russia — first» (Росія — насамперед). Але внесли у свою політику корективи. У структурах держдепартаменту навіть з’явилися структури для розвитку відносин iз Україною. Тоді зник поділ — тільки Росія, а все інше в тіні. Вони зрозуміли стратегічну, цивілізаційну цінність України, і їхня політика, на мій погляд, була досить виваженою. Натомість республіканці, прийшовши до влади, не продовжували напрацювань попередників. Насамперед була фатальною проблема присутності в оточенні президента Джорджа Буша окремих політиків, які здійснили абсолютно примітивний поділ: Росія — це добре, а Україна — погано, це лежить на узбіччі історії. Крім того, «повела» американців зовсім в іншому напрямку ситуація з Іраком. Їм взагалі не було часу та можливостей думати про Україну. Ті «неоімперські» настрої США щодо всього світу (не лише щодо України), звичайно, відіграли негативну роль.
Мені здається, зараз тільки починається пробудження і Євросоюзу, і Сполучених Штатів щодо України. Коли вони побачили, що можуть надовго втратити Україну, то почали серйозніше обмірковувати свої дії.
— В Україні точилося чимало дискусій з приводу зовнішнього впливу на президентські вибори в нашій державі. Як ви гадаєте, увага оглядачів до цього питання була перебільшеною чи, навпаки, применшеною?
— Якщо говорити про математичне співвідношення впливу Росії і США, то отримаємо показник 10:1 на користь Москви. Існує перебільшення впливу США внаслідок антиамериканської пропаганди всередині України. Росія натомість має потужний вплив. І це досить очевидно, оскільки керівники Росії навіть не приховують того, кому віддають свою перевагу. США ж закликають до проведення чесних виборів. Вони дійсно не підтримують якогось конкретно кандидата. Це правда, це не лукавство.
— Невдовзі у США також відбудуться президентські вибори. Чия, на вашу думку, перемога для України вигідніша — республіканців чи демократів?
— На сьогодні є усталена думка, що демократи вигідніші. Ми мали справу з адміністрацією Біла Клінтона, який впроваджував дуже виважену, збалансовану політику щодо України. Проте, якщо буде президент від Демократичної партії, то збільшиться й кількість вимог щодо демократичної атмосфери всередині України. Демократи надають більше уваги цьому фактору, аніж республіканці. Останні — більші прагматики. Вони також проводять різні кампанії — духовні, месіанські, але все- таки вважається, що демократи надають більшого значення правам людини. Тому думати, що негайно зміниться ставлення адміністрації США, якщо у нас буде тривати андтидемократична практика, це ілюзії. Не буде цього. Але будуть великі корективи в зовнішній політиці, зокрема щодо України — я в цьому переконаний. Хоча я далеко не переконаний у тому, що Джон Керрі може перемогти...
