Минулого місяця була третя річниця дня, що змусив Америку подивитися на світ іншими очима. Тоді екстремісти погубили тисячі невинних людей на американській землі. Минулого тижня ми відзначали третю річницю початку операції «Непохитна свобода» (Operation Enduring Freedom), коли Америка вирішила перенести війну на територію самих екстремістів, здійснивши наступ на «Аль- Каїду» і талібів в Афганістані.
Сьогодні, через три роки після початку глобальної війни з тероризмом, дехто ставить запитання — чи Америка в більшій безпеці, і чи стало краще в усьому світі? Це слушні запитання.
Але спочатку трохи історичної перспективи. Неодноразово йшлося, що глобальна війна проти екстремізму буде завданням покоління — війною, яка може тривати багато років, як колись «холодна війна», що тривала десятки років.
Сьогодні ми дивимося на «холодну війну» як на велику перемогу свободи. Але ніщо не було визначеним наперед або передбачуваним. П’ятдесят років епічної боротьби між вільним світом і радянською імперією були сповнені розбіжностей, невизначеності, сумнівів, невдач і провалів.
Навіть із нашими найближчими союзниками існували розходження в позиціях щодо дипломатичної політики, дислокації зброї та воєнних стратегій. У 1960-х роках Франція взагалі вийшла з військової організації НАТО.
В Америці оглядачі й автори редакційних статей ставили під сумнів політику США. Мали місце випадки, коли американські громадяни були свідками того, як їхній власний уряд називали призвідниками війни й агресорами.
Але Сполучені Штати (під керівництвом обох політичних партій) і наші союзники рік за роком демонстрували рішучість і завзятість. Використовували різні стратегії — від співіснування до стримування, ослаблення напруженості й конфронтації. Наші лідери продовжували виступати проти, як багато хто вважав, непереможного ворога, і, зрештою, радянський режим зазнав краху.
Цей урок людство неодноразово отримувало протягом століть — урок, що полягав у тому, що слабкість провокує, що небажання протистояти небезпеці, що зростає, може посилити, а не послабити загрозу в майбутньому, і що перемога, зрештою, дістається тільки тим, хто виявив цілеспрямованість та стійкість.
З самого початку цього конфлікту було зрозуміло, що нашій коаліції доведеться мати справу з ворогом, який не має країни чи совісті.
Трохи більше нiж три роки тому «Аль-Каїда» вже була зростаючою загрозою. Її лідер Осама бен Ладен почувався в безпеці в Афганістані. Його мережа була розкидана по всьому світу і протягом багатьох років завдавала шкоди американським інтересам.
Три роки по тому понад три чверті основних членів і прихильників «Аль-Каїди» було затримано або знищено. Осама бен Ладен сьогодні переховується, багато хто з його головних соратників перебуває за гратами або мертвий, перекрито багато каналів фінансової підтримки «Аль-Каїди».
Афганістаном, колись контрольованим екстремістами, сьогодні керує Хамід Карзай, який перебуває в центрі світових зусиль, спрямованих на підтримку поміркованих політичних сил проти екстремістів. На футбольних стадіонах, які таліби використовували для публічних страт, сьогодні знову грають у футбол. Понад 10 мільйонів афганців (серед них 41% жінок) зареєструвалися для голосування на перших у країні загальних виборах.
Лівія з держави, яка надавала підтримку терористам і таємно намагалася отримати ядерну зброю, перетворилася на країну, що відмовилася від незаконних програм із розробки зброї масового знищення, і сьогодні заявляє про те, що готова знову вступити до спільноти цивілізованих держав.
Мережу з поширення ядерної зброї пакистанського вченого А. К. Хана, що забезпечувала смертельними технологіями такі держави, як Лівія й Північна Корея, було розкрито та знищено. Пакистан, який колись співчував «Аль- Каїді» та режиму талібів, зробив за президента Первеза Мушаррафа свій вибір на користь цивілізованого світу і сьогодні є надійним союзником у боротьбі з тероризмом.
НАТО очолює Міжнародні сили із забезпечення безпеки в Афганістані й допомагає в навчанні іракських сил безпеки — це нове важливе завдання. ООН сприяє в організації вільних виборів в Афганістані та Іраку. Понад 60 країн співпрацюють у сфері нерозповсюдження зброї масового знищення.
Три роки тому в Іраку Саддам Хусейн та його сини жорстоко правили державою, яка знаходиться в самому серці Близького Сходу. Саддам регулярно намагався знищити американські й британські військові літаки, що патрулювали так звані «безпольотні зони». Він порушив 17 резолюцій Ради Безпеки ООН і сплачував 25000 доларів як нагороду сім’ям терористів-самовбивць.
Сьогодні, три роки по тому, Саддам перебуває у в’язниці в очікуванні суду. Його сини мертві. Більшість його соратників заарештовано.
Ірак має тимчасову конституцію, до якої входить «Білль про права», і незалежну судову систему. Практично в усіх великих містах і більшості малих міст і сіл існують муніципальні ради. Іракці сьогодні можуть говорити, писати, дивитися і слухати все, що побажають, і де побажають.
Чи були невдачі в Афганістані та Іраку? Звісно. Але ворог не може перемогти нас у воєнному плані. Їхньою зброєю є терор і хаос. Вони намагаються підірвати будь-яку надію і прогрес, щоб деморалізувати громадськість. Вони знають, що якщо їм вдасться перемогти в битві сприйняття, ми втратимо твердість духу і підемо.
Це важкі часи. Від центру Манхеттена й Вашингтона до Багдада, Кабула, Мадрида, Балі й Філіппін пролунав заклик до зброї, і результат цієї боротьби визначить, яким буде наш світ у наступні десятиріччя.
Сьогодні, як і раніше, важке завдання творення історії лягає на плечі Америки, нашої коаліції й нашого народу. І ми можемо зробити це, знаючи, що найбільше прагнення протягом усієї історії людства — прагнення свободи. І це прагнення на нашому боці.
Дональд Рамсфельд — міністр оборони США
